Порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості комерційних банків

Комерційні банки зобов’язані формувати резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості.

Під дебіторську заборгованість за операціями з грошово-речовими лотереями, за індексацією грошових заощаджень, резерви не формуються.

Щомісячно визначається рівень ризику від дебіторської заборгованості та коригується розмір резервів відповідно до загальної суми дебіторської заборгованості, що класифікується за групами ризику.

Класифікація дебіторської заборгованості за групами ризику здійснюється залежно від строків її погашення згідно з укладеними договорами, а за відсутності договірних умов — залежно від строків перебування її на балансі.

Роботу щодо визначення розміру резервів комерційні банки повинні розпочинати з інвентаризації дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість, яка виникла на підставі договорів або документів, що їх замінюють, у зв’язку з невиконанням їхніх умов (неповернення коштів при попередній оплаті, неотримання товару, невиконання послуг або будь-яких інших операцій, передбачених угодами чи іншими документами) обліковується за такими рахунками:

«Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою»;

«Інша дебіторська заборгованість за операціями з банками»;

«Дебіторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти та банківських дорогоцінних металів для клієнтів»;

«Інша дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами банку»;

«Дебіторська заборгованість з придбання господарських матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів»;

«Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку»;

«Дебіторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку»;

«Дебіторська заборгованість за розрахунками за цінними паперами для банку»;

«Дебіторська заборгованість за фінансові послуги, які надані банком»;

«Аванси працівникам банку на витрати з відрядження»;

«Аванси працівникам банку на господарські витрати».

Дебіторська заборгованість, яка виникла не на підставі договорів, обліковується за такими рахунками:

«Нестачі та інші нарахування на працівників банку»;

«Інша дебіторська заборгованість працівників банку»;

«Дебетові суми до з’ясування».

Дебіторська заборгованість, яка виникла не на підставі договорів, класифікується виходячи з кількості днів від початку її виникнення на балансі.

Частина дебіторської заборгованості, яка належить до груп ризику ІІ—ІV, відбивається у балансі як сумнівна щодо повернення.

За результатами інвентаризації дебіторська заборгованість розподіляється за групами ризику. Таких груп чотири. Сума дебіторської заборгованості, що віднесена до І групи ризику, — стандартна. Заборгованість І—ІV груп — нестандартна.

Розмір резервів диференціюється залежно від класифікації дебіторської заборгованості за групами ризику окремо для заборгованості, що виникла на підставі договорів, з урахуванням кількості днів прострочення і для заборгованості, що виникла не на підставі договорів, а залежно від часу її перебування на балансі.

Якщо дебіторська заборгованість виникає не на договірних умовах, а на підставі інших документів (аванси на відрядження, господарські витрати тощо), строки її повернення визначаються згідно з чинним законодавством України.

Комерційні банки формують резерви під можливі втрати від сумнівної дебіторської заборгованості у повному обсязі в межах розрахункових сум відповідно до сум дебіторської заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резервів.

Дебіторську заборгованість, списану за рахунок резервів, комерційні банки мають ураховувати за позабалансовими рахунками.

Комерційні банки зобов’язані продовжувати роботу з клієнтами щодо погашення ними дебіторської заборгованості до закінчення строку позовної давності згідно з чинним законодавством України.

Дебіторська заборгованість, строк позовної давності якої закінчився, списується з позабалансових рахунків.

Методика оцінювання фінансового стану позичальника та її практичне застосування, порядок формування резервів під кредитну та дебіторську заборгованість, рівень роботи з проблемною заборгованістю — все це важливі ланки процесу управління кредитно-інвестиційною діяльністю у банку. Формування якісного кредитно-інвестиційного портфеля — головне завдання кредитної політики комерційного банку. Реалізація кредитної політики насамперед передбачає залучення необхідних важелів та інструментів, які уможливлюють надання кредитів необхідної якості, спонукають до здійснення постійного моніторингу за своєчасним погашенням кредитів та процентів за їх користування. Крім існування тісного та ефективного зв’язку між відповідними підрозділами банку, задіяними у підготовці та наданні кредиту, великою мірою успіх залежить від нормативних та методологічних розробок для оцінювання бізнес-проектів, позичальників, застосуванні сучасних та ефективних підходів в оцінюванні кредитних ризиків.

Резюме

Банківську установу слід вважати фінансово стійкою тоді, коли вона проводить виважену прибуткову діяльність (із наявними надлишками ліквідності та створеними у потрібному обсязі резервами), дотримується необхідних співвідношень між обсягами і строками залучених коштів та, відповідно, обсягами і строками вкладень, проводить активні операції відповідно до норм та вимог Національного банку України.

Зі всіх кредитних установ обов’язкові резерви створюють лише банки з метою страхування ризику невиконання зобов’язань за депозитами. Вони можуть зберігатись як на окремому депозитному, так і на кореспондентському рахунку в центральному банку. Норма обов'язкового резервування може встановлюватись у фіксованому відсотку або диференційовано в розрізі валюти, строку депозиту, категорії депонента тощо. Центральні банки контролюють дотримання мінімальних резервних вимог за встановлений період резервування: середній залишок коштів на резервному рахунку має бути не меншим за мінімальні резервні вимоги, що розраховані виходячи із середнього залишку депозитів і норми резервування. Центральні банки використовують обов’язкові резерви банків у якості інструменту грошово-кредитної політики.

Центральні банки регулюють діяльність банківських установ за допомогою ряду економічних нормативів: капіталу, ліквідності, кредитного ризику та інвестування.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників банки формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій: кредитних, з цінними паперами, а також за коштами розміщеними в інших банках і дебіторською заборгованістю.

Питання для перевірки знань

1. Що таке фінансова стійкість банку і які існують способи її забезпечення?

2. Що таке ліквідність та платоспроможність банку?

3. Що таке прибутковість банку і як вона визначається?

4. З якою метою банки створюють обов’язкові, загальні та спеціальні резерви?

5. Який взаємозв’язок між надлишковими резервами банків та їх кредитними потенціалом і здатністю до проведення активних операцій взагалі?

6. За якими ознаками може бути диференційований норматив обов’язкових резервів взагалі й, зокрема, Національним банком України?

7. Де можуть зберігатись обов’язкові резерви банків?

8. Хто і в який спосіб контролює дотримання банками України вимог щодо обов’язкового резервування?

9. Які документи оформляють банки України для контролю за дотриманням нормативу обов’язкового резервування

10. У чому полягають норми обов’язкового резервування коштів банків?

11. Назвіть економічні нормативи регулювання діяльності банків.

12. Які резерви формують банки для покриття можливих втрат від активних операцій?

Дата добавления: 2015-10-16