Професійна діяльність банків на фондовому ринку

Активність банків як професійних учасників фондового ринку значною мірою визначається моделлю організації цього ринку (банківська, небанківська, змішана), що діє в тій чи іншій країні. Основні види професійної діяльності банків на ринку цінних паперів — це діяльність з торгівлі цінними паперами, діяльність з управління активами інституційних інвесторів, депозитарна діяльність.

Згідно з українським законодавством банки можуть займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів за наявності відповідних ліцензій Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Діяльність з торгівлі цінними паперами включає кілька видів діяльності, а саме: дилерську діяльність, брокерську діяльність, діяльність з управління цінними паперами й андеррайтинг.

Дилерська діяльність — це діяльність, яка передбачає купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється банком від свого імені та за свій рахунок для перепродажу третім особам. Дохід дилера утворюється за рахунок різниці у цінах, за якими він купує та продає цінні папери.

Брокерська діяльність — це діяльність, яка передбачає купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється банком як професійним учасником ринку на підставі договорів-доручень чи комісії за рахунок клієнтів. У договорі визначаються вид і термін дії замовлення клієнтів^[15], права та обов’язки сторін, умови розрахунків і розмір комісійної винагороди, відповідальність сторін і порядок розгляду спорів.

Діяльність з управління цінними паперами — це діяльність, яку здійснює банк як професійний учасник ринку від свого імені за винагороду стосовно довірчого управління цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, а йому передані у володіння. Управління здійснюється на користь довірителів, або бенефіціарів, тобто осіб, яким згідно з договором належать доходи від довірчої діяльності. Предметом управління можуть бути не тільки цінні папери, а й грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери, а також грошові кошти і цінні папери, отримані в процесі управління цінними паперами. В Україні з огляду на правову неврегульованість як відносин довірчої власності, так і відносин довірчого управління найреальнішим є виконання банками агентських послуг стосовно цінних паперів, наприклад формування портфеля цінних паперів згідно з вказівками клієнта.

Андеррайтинг — це діяльність з випуску цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента. Андеррайтинг є перспективним напрямом розвитку сфери банківських послуг, який дає змогу збільшити комісійні доходи банків завдяки додатковому використанню потенціалу та досвіду працівників.

Емітент укладає з андеррайтером угоду про розміщення акцій. Залежно від характеру цієї угоди технологія розміщення акцій може бути різною:

— повний викуп з перепродажем. Андеррайтер викуповує за свій рахунок весь випуск акцій (або частку випуску) за єдиною ціною, щоб потім його перепродати зазвичай за вищою ціною;

— розміщення з гарантією. Андеррайтер шукає інвесторів для акцій емітента і гарантує, що викупить усю нерозміщену серед сторонніх інвесторів частину випуску. У такій угоді банк, як і в попередній угоді «повний викуп з перепродажем», діє як дилер. Він бере на себе фінансові ризики, пов’язані з розміщенням акцій;

— розміщення без гарантій викупу. Андеррайтер шукає інвесторів для акцій і намагається по можливості продати їх, але нерозміщену частину випуску акцій сам не викуповує. У такій угоді банк є брокером, і всі фінансові ризики, пов’язані з розміщенням акцій, покладаються на емітента. Андеррайтер отримує комісійні за ту кількість акцій, яку він продав. Нереалізована частина емісії акцій повертається емітенту;

— купівля посередником опціону «саll», який надає право йому купити вказані в договорі акції за ціною виконання опціону або відмовитись від цієї купівлі.

Якщо розміщення акцій організовується з участю кількох посередників, то один із них може виступати в ролі лід-менеджера випуску акцій. Він координує дії всіх посередників, залучених до розміщення акцій, організовує андеррайтинг усього випуску акцій.

Банк як торговець цінними паперами зобов’язаний:

· діяти в інтересах клієнтів;

· попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінними паперами;

· узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі-продажу або обліку цінних паперів;

· надавати клієнту інформацію щодо курсу цінних паперів;

· виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження;

· передусім виконувати операції з цінними паперами за договорами та замовленнями клієнтів, а потім уже власні операції з такими самими цінними паперами;

· за наявності у банку заінтересованості, яка перешкоджає йому виконати замовлення клієнта на найвигідніших умовах, банк (торговець) зобов’язаний негайно повідомити про це клієнта.

Діяльність з управління активами інституційних інвесторів — це діяльність щодо управління банком активами створеного ним корпоративного пенсійного фонду.

Депозитарна діяльність включає такі види діяльності:

— депозитарну діяльність депозитарію цінних паперів;

— депозитарну діяльність зберігача цінних паперів;

— діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

— розрахунково-клірингову діяльність.

Згідно із Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» у країні діє дворівнева депозитарна система.

Верхній рівень на сьогодні займають кілька депозитаріїв — це Національний депозитарій України (НДУ), створений у 1999р. у формі відкритого акціонерного товариства, та Всеукраїнський депозитарій цінних паперів (ВДЦП), створений у формі приватного акціонерного товариства у 2008р., який є правонаступником ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз». Депозитарне обслуговування державних цінних паперів здійснює Депозитарій Національного банку України.

Депозитарії здійснюють депозитарне обслуговування цінних паперів, ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами з цінними паперами.

У перспективі, ураховуючи рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду, ISSA (International Securaties Services Association) та світову практику¹ побудови національної депозитарної системи передбачається створення єдиного Центрального депозитарію цінних паперів.

Нижній рівень — це реєстратори власників іменних цінних паперів та зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів.

Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів банк здійснює як реєстратор на підставі договору на ведення реєстру, який він укладає з емітентом. При укладанні договору банк приймає документи, потрібні йому для формування системи реєстру, за актом прийняття-передавання і протягом 10 днів формує реєстр: відкриває емісійний і особовий рахунки емітента, особові рахунки власникам іменних цінних паперів, заводить журнали і вносить до них записи про виконані операції.

Система реєстру може вестись як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронній базі даних) або в комбінованому вигляді. Внесення інформації в систему реєстру про перехід прав власності на іменні цінні папери здійснюється на підставі письмового розпорядження зареєстрованої особи і документів, що є підставою для переходу прав власності.

____________________

^[1] Практика створення Центрального депозитарію в ЄС (дані USAID):

1. 15 країн ЄС мають єдиний центральний депозитарій корпоративних і державних цінних паперів: Австрія, Кіпр, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Угорщина, Італія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Швеція, Великобританія.

2. 10 країн ЄС мають єдиний центральний депозитарій корпоративних цінних паперів і один депозитарій в структурі центрального банку для обслуговування угод з державними ЦП: Бельгія, Болгарія, Греція, Ірландія, Латвія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина і Словенія.

3. У Чеській Республіці існують три депозитарії - два депозитарії корпоративних цінних паперів і один депозитарій центрального банку для державних цінних паперів.

4. В Іспанії існують чотири депозитарії - для корпоративних і державних цінних паперів.

Згідно з письмовими запитами зареєстрованих осіб реєстратор видає їм інформацію у вигляді виписки стосовно кількості цінних паперів, що належать даній особі, і стосовно операцій, що проведені по особовому рахунку. Емітенту реєстратор повинен давати на його запит будь-яку інформацію із реєстру. Згідно з письмовими запитами контролюючих органів реєстратор дає інформацію з системи реєстру тільки в межах повноважень, якими наділені представники цих органів.

Депозитарна діяльність банку як зберігача цінних паперів забезпечує:

· зберігання цінних паперів;

· обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

· обслуговування операцій емітента, пов’язаних із випущеними ним цінними паперами;

· надання інших послуг, наприклад, знерухомлення цінних паперів, тобто переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму через депонування сертифікатів у сховищі банку з метою забезпечення їх подальшого обігу у вигляді облікових записів на рахунках банку.

Для забезпечення зберігання цінних паперів банки здійснюють різні депозитарні операції, а саме: прийом цінних паперів, їх зберігання, переміщення, інкасування, транспортування, інвентаризацію, видачу та деякі інші операції.

Банки як депозитарні установи зберігають цінні папери двома способами: відокремленим або колективним. У разі відокремленого способу зберігання банки зобов’язані зберігати та вести облік сертифікатів цінних паперів із зазначенням їх номерів та інших індивідуальних ознак. Відокремленим способом можуть зберігатися тільки цінні папери у документарній формі на пред’явника. Якщо банки застосовують колективний спосіб зберігання цінних паперів, вони ведуть їх облік без зазначення номерів чи інших індивідуальних ознак. Виключно колективним способом зберігаються знерухомлені цінні папери, випущені у документарній формі, та цінні папери, випущені у бездокументарній формі.

Для виконання функції обслуговування обігу цінних паперівна рахунках у цінних паперах банки як депозитарні установи здійснюють:

· адміністративні операції;

· облікові операції;

· інформаційні операції.

Адміністративні операції — це депозитарні операції з відкриття рахунків у цінних паперах та їх закриття, а також операції, пов’язані зі зміною способу зберігання цінних паперів та іншими змінами, що не приводять до зміни залишків цінних паперів на рахунках у цінних паперах.

Облікові операції — це депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунках у цінних паперах, установлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна режиму та місця зберігання цінних паперів. До облікових операцій належать операції зарахування, списання, переказування та переміщення цінних паперів.

Інформаційні операції — це депозитарні операції, пов’язані з видачею виписок з рахунку у цінних паперах, а також видачею іншої інформації щодо операцій клієнтів з рахунками у цінних паперах за запитами клієнтів та інших осіб, що мають повноваження на отримання такої інформації.

Для обслуговування операцій емітентів, пов’язаних з випущеними ними цінними паперами, банки можуть надавати їм такі послуги:

— викуп цінних паперів, випущених емітентом, для їх подальшого перепродажу або анулювання;

— дроблення або консолідація цінних паперів (зміна номінальної вартості цінних паперів певного випуску з одночасною зміною їх вартості, але без зміни обсягу випуску);

— конвертація цінних паперів, тобто обмін емітентом цінних паперів одного випуску на цінні папери іншого випуску;

— анулювання цінних паперів;

— погашення цінних паперів та виплата емітентом доходів за випущеними ними цінними паперами;

— деякі інші операції.

Для організації ефективного ринку цінних паперів дуже важливим є створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів. Учасники ринку цінних паперів наражаються на певні ризики, основний з яких полягає у можливості неодержання продавцем цінних паперів грошей після того, як папери уже надійшли покупцеві. Одним із заходів, який значно зменшує цей ризик, є застосування такого принципу розрахунків за операціями з цінними паперами, як «поставка проти оплати». Нині обов’язковість застосування цього принципу передбачена лише Депозитарієм Національного банку. У перспективі створення централізованої депозитарно-клірингової системи, яка здійснюватиме облік усіх операцій із цінними паперами, та запровадження принципу «поставка проти оплати» дасть змогу забезпечити передання прав власності на цінні папери після реальної оплати інвестором придбаних цінних паперів.

РЕЗЮМЕ

Діяльність банків на фондовому ринку є багатогранною, тому що вони на тільки традиційно є посередниками, що зв’язують інтереси і грошові кошти емітентів та інвесторів, але й самі активно використовують цінні папери для формування власної ресурсної бази, розміщення коштів у високоліквідні і дохідні фінансові інструменти, а також у якості застави при отриманні кредитів на міжбанківському кредитному ринку і при отриманні кредитів рефінансування від центрального банку.

За наявності відповідних ліцензій банки можуть займатися професійною діяльністю на фондовому ринку, зокрема, вони можуть виступати у ролі дилерів, брокерів, здійснювати діяльність (довірчу) з управління цінними паперами, проводити андерайтингові операції, надавати депозитарні послуги і послуги з ведення реєстрів власників цінних паперів, займатися клірингово-розрахунковою діяльністю. Відносно новими видами діяльності банків на фондовому ринку є маржинальна торгівля цінними паперами та інтернет-трейдинг.

Діяльність банків на фондовому ринку пов’язана з безліччю ризиків. Банки управляють ризиками з метою їх обмеження чи мінімізації рівня, використовуючи різні методи та інструменти хеджування ризиків.

Питання для перевірки знань

1. Які недоліки і переваги мають банківська і небанківська моделі організації ринку цінних паперів? Яким чином відбувається зближення цих моделей?

2. Основні складові емісійної політики банків на ринку цінних паперів?

3. Чим відрізняється приватне розміщення акцій від публічного?

4. Особливості створення банку як публічного акціонерного товариства в Україні?

5. Як можна класифікувати емісійні операції банків?

6. Чому українські банки неактивно емітують облігації?

7. Охарактеризуйте основні цілі інвестиційної політики банків на фондовому ринку.

8. Охарактеризуйте основні етапи процесу інвестування банками коштів у цінні папери.

9. Чим відрізняються стратегічні інвестиції банків від портфельних?

10. За якими критеріями Національний банк України класифікує банківські портфелі цінних паперів?

11. Яким чином Національний банк України обмежує інвестиції банків у цінні папери?

12. Які вимоги висуває Національний банк до цінних паперів, під забезпечення яких він надає банкам кредити рефінансування?

13. Чим відрізняються іпотечні облігації від звичайних облігацій, що емітуються банками?

14. Як Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку регламентує професійну діяльність банків на фондовому ринку?

15. Хто має право купувати облігації внутрішньої державної позики на первинному ринку?

16. Порівняйте конкурентні заявки на купівлю облігацій з неконкурентними.

17. Чим відрізняється діяльність брокерів від діяльності дилерів на фондовому ринку?

18. Чому багато емітентів акцій та облігацій вдаються до послуг андеррайтерів?

19. З якими ризиками пов’язана діяльність банків на ринку цінних паперів?

20. З якою метою банки беруть участь в операціях із цінними паперами на умовах угоди РЕПО, що проводяться центральними банками?

21. Які недоліки і переваги мають банківська і небанківська моделі організації ринку цінних паперів? Яка модель організації ринку цінних паперів формується в Україні?

22. Як можна класифікувати емісійні операції банків?

23. Охарактеризувати основні цілі інвестиційної політики банків на фондовому ринку.

24. Охарактеризувати основні етапи процесу інвестування банками коштів у цінні папери.

25. Як Національний банк України регламентує інвестиції банків у цінні папери?

26. Які вимоги висуває Національний банк до цінних паперів, під забезпечення яких він надає банкам кредити рефінансування?

27. Чим відрізняються іпотечні облігації від звичайних облігацій, що емітуються банками?

28. Як Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку регламентує професійну діяльність банків на фондовому ринку?

29. Якщо Ви маєте намір купити облігації внутрішньої державної позики і банк продасть їх Вам зі своїх запасів, то він діятиме як брокер чи як дилер?

30. Чому багато емітентів акцій та облігацій вдаються до послуг андеррайтерів?

Дата добавления: 2015-10-16