Особливості правового регулювання операцій банків в іноземній валюті

Правове регулювання банківських операцій в іноземній валюті в Україні здійснюється на основі національного законодавства, міжнародних договорів та міжнародних звичаїв.

1. Національне законодавство. Воно охоплює закони та підзаконні нормативно-правові акти, які можна класифікувати на такі, що повністю регулюють банківські зовнішньоекономічні відносини, і на ті, у яких лише частина норм регулює ці відносини. Найважливішими нормативно-правовими актами, якими здійснюється регулювання банківської зовнішньоекономічної діяльності, є: Закони України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Переважну більшість підзаконних актів становлять нормативно-правові акти Національного Банку України, які приймаються у формі положень, правил, інструкцій, листів, телеграм. Серед них доцільно виділити "Положення про валютний контроль", "Інструкцію про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", "Інструкцію про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України", "Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні", "Інструкцію про відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті", "Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою", "Інструкцію з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України ".
Внутрішнє законодавство охоплює також інші нормативно-правові акти, які приймаються уповноваженими банками для регулювання їх внутрішньої діяльності, пов'язаної із проведенням валютних операцій.

2. Міжнародні договори. Вони можуть бути дво- та багатосторонніми, мати універсальний чи регіональний характер і містити уніфіковані норми для врегулювання міжнародних невладних відносин. До важливих міжнародних договорів, норми яких регулюють зовнішньоекономічну діяльність банків, необхідно віднести: Женевські вексельні конвенції 1930 р. (зокрема, "Уніфікований закон про переказні та прості векселі"), Женевську конвенцію 1931 р. щодо "Уніфікованого закону про чеки", Оттавські конвенції 1988 р. "Про міжнародний фінансовий лізинг" та "Про міжнародний факторинг".

Оскільки до банківських зовнішньоекономічних правовідносин застосовуються норми, що містяться в різних джерелах права, виникає питання співвідношення їх юридичної сили. У ч. 1. ст. 9 Конституції України вказано, що чинні міжнародні договори України є частиною національного законодавства. У Законі України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. та Законі України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. зазначено, що укладені та належно ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, проголошення міжнародних договорів частиною національного законодавства України одночасно закріплює положення про примат норм міжнародних договорів.

3. Міжнародні звичаї. Це певні правила, які склалися і систематично застосовуються у міжнародній банківській практиці. Вони є обов'язковими для застосування якщо:

а) норми законодавства безпосередньо відсилають до них;

б) сторони під час укладення контракту домовилися регулювати свої відносини певним звичаєм. Українські уповноважені банки, здійснюючи зовнішньоекономічні операції, зокрема міжнародні розрахунки, дотримуються ряду звичаїв, кодифікованих Міжнародною торговою палатою (МТП), а саме: "Уніфікованих звичаїв та правил по документарному акредитиву" (публікації МТП № 500, 1993 р. та № 600, 2007 р.), "Уніфікованих правил з інкасо" (публікація МТП № 522, 1996 р.), "Уніфікованих правил щодо договірних гарантій" (публікація МТП № 325, 1978 р.), Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс 2010" (публікація МТП № 715, 2010 р.).

Від міжнародних звичаїв потрібно відрізняти узвичаєння, які хоч і виражають волю учасників банківських зовнішньоекономічних відносин та використовуються у діяльності банків, проте не є правовими нормами і не належать до юридичних джерел. Разом з тим узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини у випадках, коли сторони в якійсь формі визнали за необхідне застосовувати певне правило поведінки. Прикладом узвичаєння є Кодекс поведінки у дилінговій діяльності, виданий Міжнародною асоціацією учасників валютного ринку.

Дата добавления: 2015-10-16