Поняття та історична характеристика референдумів

За Конституцією України народ є єдиним носієм суверенітету та джерелом влади в Україні (ст. 5). Чинна Конституція України вперше визнала не лише незалежність народу, але й його право здійснювати владу. Практика виробила різні форми здійснення безпосереднього народовладдя: мітинги, зібрання, революції. Проте найбільше визнання і поширення дістали вибори та референдуми.

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами. Референдум (лат. - те, що повинно бути повідомленим) - це засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя - безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.[15, c. 270]

Не можливо вивчити природу референдумів не дослідивши історію становлення цього інституту народовладдя

Референдум є сучасною формою безпосередньої демократії, хоча у нього були історичні попередники. У Стародавньому Римі в період республіки існувала практика плебісцитів (лат. Plebiscitum), тобто рішень плебеїв, які приймалися зборами членів відповідного стану. Сьогодні термін «плебісцит», вважається синонімом терміна «референдум» або служить для позначення одного з різновидів референдуму.

Поняття референдуму вперше з'явився в XIV ст. у зв'язку з діяльністю новоутвореного Сейму Швейцарського Союзу.

Батьківщиною референдумів традиційно вважається Швейцарія. Перший у світі достовірно відомий референдум було проведено в 1439 р. у швейцарському кантоні Берн. На ньому вирішувалася проблема фінансового становища цього кантону, а саме: затвердження збору в розмірі одного ангетера на тиждень для погашення військових боргів кантону. Згодом позитивний досвід Берна був запозичений більшістю інших швейцарських кантонів. Перший у світі загальнодержавний референдум також був проведений у Швейцарії в 1802 р. Його предметом стало затвердження другої конституції Гальветичної республіки. З того часу в Швейцарії було проведено понад 400 референдумів і цю країну Іноді називають "батьківщиною референдумів".У Франції інститут референдуму почав застосовуватися під впливом теорії народного суверенітету, розробленою Ж.-Ж. Руссо. В період з 1789 р. по 1839 р. у країні було проведено 8 загальнонаціональних референдумів, більшість - з конституційних питань. У XIX ст. референдуми також поширилися в США, Австралії, Норвегії та інших країнах світу. Але, у 30-х роках XX ст. інститут референдуму був суттєво дискредитований голосуванням у Німеччині в 1933 р. виходу країни з Ліги Націй; в 1934 р. поєднанням посади президента і рейхсканцлера; в 1938 р. – аншлюсу Австрії Німеччиною. Ці антинародні по суті рішення були прийняті шляхом застосування найдемократичнішої форми безпосереднього народовладдя – референдуму. Референдум є порівняно новим інститутом безпосередньої демократії. До 1991 р. референдуми на терені України не практикувалися, хоча можливість їх проведення передбачалася Конституціями УРСР 1937 і 1978 рр.

Після I Світової війни інститут референдуму ввійшов у конституції ряду європейських держав. Після II Світової війни був даний новий поштовх процесу подальшого розвитку й удосконалювання референдуму практично у всіх високорозвинених країнах. Помітно зросла інтенсивність використання данного інституту, особливо в 60–80 р. минулого століття. У даний час референдум передбачений Конституціями більш 20 держав, ще в 13 він проводився, не будучи закріпленим в Основному Законі цих країн (напр. Великобритнія не має основного закону).[17]

Щодо законодавства нашої країни, яке дає визначення такому поняттю як «референдум», ним є Третій розділ Конституції України який має назву «Вибори. Референдум». У ньому закріплені такі основоположні форми прямого народовладдя, як вибори і референдум. Причому законодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами «Загальні засади» і «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», що підкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії. Крім того, третій розділ Конституції, згідно з ч. З ст. 156 Конституції України, змінюється в ускладненому порядку. Так, законопроект про внесення змін до цього розділу подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту до цього розділу з одного й того ж питання можливе лише до парламенту України наступного скликання.

А також питання проведення референдуму, регламентуються статтями 5, 85, 106, 138, 143, 156 Конституції України та Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012., у якому референдум визначається як одна з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування (ст. 1).У першій в Україні монографії, присвяченій референдумам, зокрема, «Референдуми в Україні: історія та сучасність» В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко визначили референдум як пріоритетну форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в прийнятті громадянами України нормативних положень Конституції, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного і місцевого значення шляхом голосування. Це ж визначення відстоюється правознавцями і у першому навчальному посібнику з виборчого права України. У першому в Україні навчальному посібнику з референтного права В.Ф. Погорілко та В.Л.Федоренко обґрунтовують, що визначення терміна «референдум» обов’язково повинно розкривати зміст цієї форми безпосередньої демократії і визначати її кваліфікуючі формально-юридичні ознаки з урахуванням таких положень: по-перше, референдум є однією з пріоритетних форм безпосередньої демократії, яка дає змогу трансформувати волю народу в державну, по-друге, референдум є самостійним інститутом конституційного права України, по-третє, зміст референдуму визначається окремими положеннями Конституції

України, законів України та інших нормативно-правових актів загальнодержавного та місцевого значення, по-четверте, потенційними учасниками референдуму є громадяни України, наділені правом голосу, по-п’яте, рішення референдуму носять імперативний характер, не вимагають санкціонування з боку будь-якого державного органу і є обов’язковими для виконання, по-шосте, референдум вважається легітимним виключно за умови дотримання чинного законодавства України на всіх стадіях референтного процесу.

Інститутом безпосередньої демократії є також вибори, але під час виборів об’єктом є людина (кандидат у депутати чи на виборну посаду). При референдумі об’єктом волевиявлення є не людина (кандидат), а певне питання, з якого проводиться референдум – конституція, поправка до конституції, закон, законопроект, будь-яка проблема, що стосується міжнародного статусу відповідної держави, або внутрішньополітична проблема.[16, с.25]

Підводячи підсумок по цьому питання можна сказати що інститут референдуму закріплений законодавством не всіх держав, відсутній і єдиний підхід щодо визначення кола питань, які можуть бути винесені на референдум. Проте у будь-якому випадку на референдуми виносяться найбільш важливі питання, зокрема – затвердження конституцій, визначення зовнішньополітичного курсу держави, обмеження державного суверенітету, врегулювання засад взаємовідносин між автономними утвореннями тощо.

Дата добавления: 2015-10-16