Вплив Берестейської церковної унії на релігійно –культурне життя в Україні

Навколо ідеї об'єднання церков розгорнулася гостра і дуже цікава суперечка у формі релігійної полеміки. Представники різних поглядів висловлювали свою думки в літературних творах, які називають полемічними [4, с.30]. Релігійна полеміка, участь в якій взяло чимало видатних, талановитих авторів, відіграла найбільшого значення у справі оборони Православної Церкви. Словесна війна велася з завзяттям, твори поширювалося переважно в рукописах, і вони викликали захоплення читачів.

Уже на початку 1597 р. анонімний автор (ймовірніше всього П. Скарга) видрукував книгу «Описаньє й оборона собору руского Берестейського», де містилося обґрунтування законності проведеного в церкві св. Миколая собору [22], а також те, що з точки зору канонічного сприйняття справи, опозиція до унії була роботою не всього православного духовенства, а лише невеликої його частини, яку отець –єзуїт називав «єретиками й аріянами». У відповідь – також анонімно — вийшла збірка актів православного собору «Ектезис», де з опорою на задокументовані матеріали переконливо доводилась канонічність православного зібрання та, відповідно, протизаконність унії.

Ще більш переконливим антиунійним твором, який дослідники класифікують як вершину полемічної літератури, став трактат «Апокрисис». Книга вийшла на замовлення князя К. Острозького в 1597 р. польською мовою у Кракові і вже на початку 1598 р. – руською в Острозі. Автор цього твору підписався всевдонімом Х. Філалет, під яким, наймовірніше, ховалася довірена особа старого князя, протестант з Великої Польщі М. Броневський [29, с.145]. У ньому полеміст пророчо застерігав, що порушення прав і свобод однієї частини народу призведе до порушення рівноваги в усій державі, а відтак може спричинитися до громадянської війни. Книга «Апокрисис» так подразнювала католицьке духовенство, що у 1600 р. на неї з'явилась лайлива пародія «Антиррисис», автором якої був грек Петро Аркудій, свого часу у Бресті приставлений шпигувати за екзархом Никифором [17, с.28].

Серед інших творів, спрямованих на розкриття неправедності церковної унії, неможливо обійти увагою цікавий лист із досить довгою назвою, яка має приблизно такий вигляд: «Відпис на листа в бозі превелебного отця Іпатія, володимирського та берестейського єпископа, до ясновельможного князя К. Острозького, воєводи київського, щодо рекомендації та вихвалення унії, або ж згоди східної церкви із західним костелом, писаний року 1598 через одного найменшого клірика церкви острозької, відписаний у тому–таки році». Автор цієї праці, який приховав своє ім'я під псевдонімом Клірика Острозького, достеменно невідомий. У науці існують різні гіпотези, які свідчать, що ним міг бути М. Смотрицький, Х. Філалет (М. Броневський), Г. Дорофієвич чи Й. Борецький. Фактично ж і досі псевдонім автора не розкрито. Автор рішуче засуджував ідею унії, а всі спроби обілити їх в очах православного населення України та Білорусії рішуче спростовував [17, с.28].

Починаючи з 1598 р. в релігійно –культурне життя України з-під пера виходить дуже велика кількість творів, які мали антиуніатські настрої. Всі ці твори охоплювали надто багато імен і праць, виданих в Острозі, Львові, Вільні, Києві. Така хвиля полемічної літератури, автори якої були налаштовані проти унії, зумовила вихід у 1608 р. «Гармоніі Східної церкви з костелом Римським». Вона була написана Потієм і мала на меті підтвердити користь Берестейської унії. На відповідь «Гармонії» відповів Мелетій Смотрицький догматичним трактатом «Антиграфи». Проте знаменитим його зробила видана у Вільні 1610 р. книга «Тренос або Плач Східної церкви». Цей мистецьки довершений та оригінальний твір, написаний польською мовою, розкривав становище православних українців та білорусів, які потерпали від національно –релігійних утисків. На відміну від інших полемічних трактатів, він не був спрямований проти якогось конкретного твору чи події [4, с.30]. М. Смотрицький зазнав немало переслідувань з боку польських властей за боротьбу проти унії, тому внаслідок цього у 1627 р. він відступився від православного віросповідання і перейшов в унію.

Щодо твору Смотрицького «Тренос», то на нього негайно відповів єзуїт Петро Скарга «Застереженням Русі проти скарг і криків Ф. Ортолога (М. Смотрицький)», а в 1612 р. М. Мороховський продовжив критику у книзі «Парігорія або утамовування плакавши».

Дуже великий інтерес викликають відомі твори афонського ченця Івана Вишенського. Хоч він за все життя Україну відвідав лише єдиний раз –у 1604 -1606 рр., тим не менш, уважно слідкував за всім, що там відбувається у поунійні часи. Способом свого впливу на процеси, що відбувалися на Русі, обрав звернення у формі «послань» (жодне за його життя видруковане не було, хоча, без сумніву, вони читалися у вужчих інтелектуальних колах) до земляків-інтелектуалів –князів К. Острозького та М. Вишневецького, членів церковних братств. У посланнях, написаних талановито, яскраво, але з позицій крайнього церковного консерватизму, Вишенський не лише категорично відкидав ідею церковної унії та зближення із Ватиканом, але й заперечував можливості будь-якої модернізації Русі. Причому, як у сфері церковного устрою та релігійної догматики, так і світського життя.

Глумився над захопленням інтелектуалів античною філософією та іноземними мовами: «Латинська премудрість – пряма дорога до пекла. Риторика, діялектика й інші поганські хитрості й руководства є витворами діявола, що веде боротьбу із слов’янської мовою, яка є найбільш плодюча і найулюбленіша Богові. Тому чи не краще вивчати богомолебний і праведнословний Часословець, молебний Псалтир, плачивий і смиренномудрий Октоїх, євангельську й апостольську проповідь (з поясненням простим, а не хитрим) й інші богослужебні книги, і через те здобути життя вічне, чим розуміти Аристотеля красномовного, Платона й інші вавилонські хитрості, і з усім тим відійти в огнену гієну…» [24]. До нашого часу збереглося 16 творів І. Вишенського. Надрукованим за життя письменника був лише один твір –«Послання до єпископів», у якому з надзвичайною пристрасністю висловлено погляди щодо унії, яких, на думку письменника, мав би дотримуватися простолюд.

Надалі прихильники унії і її противники не припиняли заявляти про себе на теренах України і Білорусії. Так, у 1617 р. уніатський архімандрит Лев Кревза написав «Оборону унії», а вже в 1621 р. у відповідь на цей трактат вийшла «Палінодія», назва якої перекладається з грецької як «пісня наперекір». Книга належала перу православного архімандрита Захарії Копистенського. У ній автор докладно висвітлив усі догматичні й історичні питання, пов'язані з виникненням унії православної і католицької церков. Значний вплив на православну паству також мали натхненні послання патріарха Александрійського М. Пігаса. Але словами проблему не вдалося вирішити і це потягнуло за собою збройні конфлікти на чолі з братствами і козаками, що захищали православну віру [21, с.16].

Отже, утворена в 1596 р. греко –католицька церква, призвела, на початкових етапах, до словесної війни, що значно підвищила рівень української культури та писемності, а також сприяла формуванню патріотичної свідомості українського населення, яка згодом стала осново в Національно –визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Ця боротьба призвела до появи такого писемного жанру, як полемічна література. На жаль, в боротьбі навколо питання унії, одними літературними творами не обійшлось.

Дата добавления: 2015-10-21