Б) рівень життя населення.

Доходи радянських громадян складалися з двох частин: заробітна плата і фонди соціального споживання (безкоштовна освіта, медичне обслуговування, дотації на оплату житла, транспорт та інші соціальні програми). Фонд соціального споживання перевищував заробітну плату громадян у декілька разів.

Упродовж другої половини 1960 — першої половини 1980-х pp. відбувалося зростання життєвого рівня населення. На середину 1980-х pp. середня заробітна плата в сільському господарстві скла­дала 134—163 крб. (за період з 1965 р. вона зросла у 2,3—2,7 разу), а в промисловості зросла на 20—46 % і більше. У зазначений пе­ріод більшими темпами відбувалося зростання заробітної плати в сільському господарстві.

Офіційна статистика свідчить, що на середину 1980-х pp. реальний дохід колгоспника на одного члена сім'ї був вищим, ніж робітника чи службовця. Але важкі умови праці, сезонний характер, виробництва, брак належних побутових умов та інші чинники призводили до значного відпливу населення з сіл у міста. За період 1970—1984 pp. в УРСР зникло майже 2 тис. сіл.

Від кінця 1960-х pp. посилилася тенденція до, зближення рівнів оплати праці робітників та інженерно-технічного персоналу. На середину 1980-х pp. різниця складала всього 10 %, а в окремих галузях промисловості робітники отримували навіть більше. Також відбувається зрівняння в оплаті високо- і низькокваліфікованої праці. Це мало негативний вплив на розвиток промисловості. Ані висококваліфіковані робітники, ані інженерно-технічний персонал не мали стимулів до кращої роботи.

Низькими залишалися пенсії по старості та інвалідності в біль­шості категорій працівників. Незначними були й виплати різним слабозахищеним категоріям громадян: самітнім матерям, сім'ям, що втратили годувальника, інвалідам тощо. Тому п'ята частина громадян жила за межею бідності, отримуючи дохід, менший за прожитковий мінімум.

Незважаючи на досить відчутне зростання добробуту населення за вказаний період Україна на початку 1980-х pp. перебувала серед держав, що посідали 50—60-те місця у світі за рівнем життя.

Статистика доходів громадян не зовсім об'єктивно відбиває реальний стан життєвого рівня населення. Зростаючі доходи громадян не покривалися достатньою масою товарів народного споживання, що призвело до утворення такого хронічного явища, як товарний дефіцит. Із 1971 до 1985 р. грошова маса зросла у 3,1 разу, а товарна — лише в 2 рази. Таке становище призводило до прихованої інфляції, появи черг, зниження якості продукції (бо не вистачало і неякісної), поширення явища спекуляції (на «чорному ринку» ціна престижних товарів перевищувала реальну в десятки разів).

Також у ці роки відбувається зміна в структурі споживання то­варів. Населення прагне до комфортного життя. Відповідно, зрос­тає попит на побутову техніку (холодильники, пилососи, пральні машини, телевізори тощо), килими, посуд, меблі, автомобілі тощо. Проте радянська промисловість не була орієнтована на масовий ви­пуск такої продукції. Навіть при завищених цінах на ці товари та їх низькій якості на них спостерігався постійний дефіцит. Так, авто­мобіль залежно від марки коштував від 4 до 12 тис. крб., кольоровий телевізор — від 400 до 1000 крб.

Намагаючись покрити дефіцит товарів широкого вжитку, радян­ське керівництво вдається до широких закупок за кордоном. Це потребувало мільярдів доларів, які отримували за рахунок продажу на Захід нафти, газу та іншої сировини. Крім того, продовжувала­ся закупівля зерна та інших продуктів харчування. У 1970-х pp. скінчився нафтовий «бум» і в радянському бюджеті з'явився де­фіцит, покрити який намагалися за рахунок збільшення продажу горілчаних виробів, підвищення цін на продукцію, яке відбувалося приховано: нова продукція під маркою «новинка» або «знак якості» коштувала дорожче. Іноді товари з маркою «новинка» випускалися декілька разів на рік.

Незважаючи на декларовану конституційну рівність розподіл на­ціональних благ у суспільстві не був рівномірним. Деформації в со­ціальній сфері посилювалися несправедливим характером розподілу суспільних благ. Номенклатурні верхи утворили власну закриту систему постачання продовольства і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін. Рада Міністрів і ЦК Компартії мали спеціальні господарства,,де вирощувалися городина і фрукти для представників номенклатури. Переробкою сільгосппродукції для верхівки займалися спеціальні цехи.

Отримуючи заробітну плату, яка в 2—3 рази була вищою, ніж у робітників і колгоспників, представники номенклатури могли придбати на неї у 5—10 разів більше товарів. За умов тотального дефіциту вони мали можливість за державними цінами купувати необхідне, у той час як основна маса людей або взагалі не мала доступу до якісних товарів, або змушена була робити покупки за спекулятивними цінами.

У 1970—1980-ті pp. поширилась практика закупівлі за кордоном товарів виключно для номенклатури.

Верхівка користувалася закритими санаторіями, поліклініками, лікарнями, будинками відпочинку, пансіонатами, мисливськими господарствами.

Для чиновників партійно-державного апарату зводилося покра­щене житло, існувала спеціальна прислуга.

Діти номенклатурних працівників навчалися в кращих школах, у них були гарантовані місця в престижних вищих навчальних за­кладах, а далі на посадах у дипломатичному корпусі або в партійно-державному апараті.

Керівництво Компартії, держави, котре постійно твердило про свої наміри побудувати справедливе безкласове суспільство, насправді створило з вигодою для себе суспільство витонченої соціальної не­рівності.

4. Опозиційний рух:

а) особливості опозиційного руху;

Дата добавления: 2015-10-16