Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку

Керівництво СРСР

Керівники партії	Керівники держави	Голови урядів
Генеральні секретарі ЦК КПРС (до 1966 р. Перші секретарі)	Голови президії Верховної Ради СРСР	Голови Ради Міністрів СРСР
Брежнєв Л.	Мікоян А.	Косигін 0.
(1964—1982)	(1964—1965)	(1964—1980)
Андропов 10.	Підгорний М.	Тихонов М.
(1982—1984)	(1965—1977)	(1980—1985)
Черненко К.	Брежнєв Л.
(1984—1985)	(1977—1982) Андропов Ю. (1982—1984) Черненко К. (1984—1985)

Дата проведення	З'їзди КПРС
1966 р.	XXIII
1971 р.	XXIV
1976 р.	XXV
1981 р.	XXVI

Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку

1. Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні:

а) криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку;

Період 1964—1985 pp. в історичній і публіцистичній літературі отримав назву «застій». Ця назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися у другій половині 1960 — першій половині 1980-х pp., але відбиває загальну тенденцію соціально-економічного й політичного розвитку радянської системи. Застій не передбачає припинення роз­витку країни. Здійснювалися реформи (друга половина 1960-х pp.), реалізовувалися п'ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матері­альної стабільності, порівняно з попередніми періодами рівня життя основної маси населення. Проте навіть у межах СРСР УРСР за рівнем споживання посідала п'яте місце серед союзних республік, хоча мала другий по Союзу рівень економічного потенціалу.

Етапи періоду застою

1 етап (1965—1970) — спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи Косигіна).

II етап (1970—1982) — наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи.

III етап (1982—1985) — зміни в партійному керівництві, усві­домлення кризового стану радянського суспільства.

Керівництво СРСР

Керівники партії	Керівники держави	Голови урядів
Генеральні секретарі ЦК КПРС (до 1966 р. Перші секретарі)	Голови президії Верховної Ради СРСР	Голови Ради Міністрів СРСР
Брежнєв Л.	Мікоян А.	Косигін 0.
(1964—1982)	(1964—1965)	(1964—1980)
Андропов 10.	Підгорний М.	Тихонов М.
(1982—1984)	(1965—1977)	(1980—1985)
Черненко К.	Брежнєв Л.
(1984—1985)	(1977—1982) Андропов Ю. (1982—1984) Черненко К. (1984—1985)

Дата проведення	З'їзди КПРС
1966 р.	XXIII
1971 р.	XXIV
1976 р.	XXV
1981 р.	XXVI

Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку

Економічна криза:

- Дефіцит товарів

- Відмова або повільне запровадження нових технологій

- Невисока якість більшості товарів

- Продовольча криза; хронічна криза сільського господарства

- Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах за­робітної плати)

- Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки

- Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоєм­ність продукції

Політична криза:

- Воєнні авантюри й нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіо­пія, Ангола тощо)

- Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. «Старіння» керівництва

- Недієздатність законодавчих органів

- Втрата динамічності в розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн

- Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайом­ства, родинних зв'язків, особистої відданості

- Посилення репресій проти інакомислячих

Ідеологічна криза:

- Розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудо­ва комунізму)

- Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя

- Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму

- Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві

- Посилення ідеологічного тиску на суспільство

Екологічна криза:

- Бездумна експлуатація природних ресурсів

- Відсутність наукового обґрунтування у розміщенні виробничих потужностей

- Руйнування природного середовища, придатного для життя лю­дей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо)

- Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народжуваності нездорових дітей, скорочення на­роджуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо)

б) офіційні ідеологічні концепції;

З усуненням М. Хрущова від влади відбувається поступовий відхід від проголошеного курсу на безпосереднє будівництво комунізму. У 1967 р. була висунута концепція «розвинутого со­ціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «скачок» у комунізм. Має пройти час, упро­довж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрун­ті. Саме такий соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». З'явився також ще один термін — «реальний соціалізм», яким пояснювали труднощі, що існують у суспільстві. Характеристики розвинутого соціалістичного суспільства були зафіксовані в пре­амбулі Конституції СРСР 1977 р. Основні складові розвинутого соціалізму — це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ». Стверджувалося, що при розвинутому соціалізмі суспільство розвивається без конфліктів під «науковим» керівництвом КПРС.

Ю. Андропов концепцію «розвинутого соціалізму» дещо узгодив з існуючими реаліями. Він визнав існування у радянському сус­пільстві протиріч і національних проблем. Вирішення цих проблем повинне здійснюватися шляхом «наведення порядку» і прискореного науково-технічного прогресу. Побудова розвинутого соціалізму не повинна припиняти «ідеоло­гічну боротьбу з впливом Заходу».

Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — віднов­лення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з деяким урахуванням сучасного розвитку.

Вже з самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництво намагається реабілітувати сталінізм і особисто Сталіна. У 1965 р. у доповіді, присвяченій 20-й річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні, Брежнєв відзначив внесок Сталіна у розгром фашизму. Зал відповів оплесками.

На XXIII з'їзді КПРС (1966) була здійснена перша спроба офіцій­ної реабілітації Сталіна. Про це попередньо повідомили китайського (Мао Цзедун) і албанського (Ходжа) лідерів, які активно наполягали на скасуванні рішень XX і XXII з'їздів. Компартії ЧССР, Угор­щини, Італії, Франції, Югославії, дізнавшись про це, заявили, що: відкличуть своїх делегатів на знак протесту. Таким чином, спроба залишилася не реалізованою. Проте, з підручників було вилучено тексти про культ особи Сталіна, почали з'являтися книги, фільми, які показували особливу роль Сталіна в історії.

Друга спроба реабілітувати Сталіна відбулась у 1969 p., коли в газеті «Правда» збиралися надрукувати статтю, у якій засуджу­валися рішення XX і XXIII з'їздів КПРС про культ особи Сталіна. В останню хвилину Брежнєв відмовився від публікації і підготовки відповідної постанови ЦК КПРС. Після смерті Л. Брежнєва постанову про реабілітацію Сталіна готував Ю. Андропов. Але його смерть перервала цю роботу.

в) політико-правовий статус УРСР у складі СРСР. Конституція УРСР 1978 р.;

Нова Конституція УРСР була прийнята 20 квітня 1978 р. УРСР за період існування радянської влади мала основні атрибути державності: Основний Закон, систему органів влади, герб, гімн, прапор, столицю, кордони, а насправді перебувала у стані держав­ного безправ'я.

Згідно з Конституцією 1978 р. УРСР мала право приймати Основ­ний Закон, вносити до нього зміни та доповнення, приймати поточні закони, вийти із складу Союзу, організовувати діяльність органів державної влади та управління, здійснювати керівництво еконо­мікою, розробляти і затверджувати плани соціально-економічного розвитку, керувати галузями народного господарства республікан­ського підпорядкування, житловим і комунальним господарством, освітою, культурою, наукою, медициною; установлювати порядок використання землі, надр, лісів; забезпечувати охорону державного порядку, прав і свобод громадян.

Проте, кожне з цих положень обмежувалося союзними органами. Право на вихід зі складу СРСР не було підкріплене жодними право­вими нормами. Центр фактично перебрав на себе управління про­мисловістю республіки, використанням її надр і природних ресурсів. Тільки незначну частину бюджету можна було витрачати республіці на власний розсуд. Самостійну зовнішню і зовнішньоекономічну діяльність УРСР проводити не могла.

УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законо­давчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. До компетенції Верховної Ради входило: прийняття конституції і внесення до неї змін і доповнень, вирішення питання зміни кордонів, визначення основ­них засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження планів соціально-економічного розвитку, бюджетів, призначення виборів, обирання Голови ВР та його заступників, призначення Голови Ради Міністрів, затверджування складу уряду, заслуховування звітів, за­конодавчого регулювання суспільного розвитку, визначення порядку діяльності місцевих органів влади, ратифікація та денонсування міжнародних договорів, встановлення почесних звань, приймання рішень про амністію, скасовування указів і постанов президії ВР, розпорядження її Голови, місцевих Рад, призупинення актів уря­ду, прийняття законів і постанов, що не суперечать законам СРСР. Проте насправді більшість вказаних функцій перебрали на себе партійні органи, які постановами і резолюціями ЦК КПУ розв'язу­вали ті питання, що мав вирішувати вищий законодавчий орган держави.

Персональний склад ВР УРСР формувався на виборах. Вибори проходили на основі прямого, рівного виборчого права. Однакова кількість виборців обирала одного депутата. Все доросле населення віком від 18 років мало рівне право голосу. Вибори здійснювалися таємним голосуванням, депутати обиралися безпосередньо грома­дянами. Кількість депутатів залежала від демографічного стану. За весь період існування Верховної Ради її кількісний склад змінювався від 235 до 650 депутатів. Завдяки різноманітним заходам досягалась висока активність виборців 99,9 %. Вибори до Верховної Ради про­водились один раз на п'ять років. Вона мала сесійну форму роботи і скликалася два рази на рік.

Постійно діючим вищим органом влади була Президія ВР УРСР. Вона, зокрема, приймала чинні законодавчі акти, вносила до них зміни, утворювала і ліквідовувала міністерства та державні комітети. Здійснювала керівництво і контроль над місцевими органами влади. Готувала сесії. Приймала укази про присвоєння почесних звань і на­город, вирішувала питання громадянства, амністії та помилування тощо. До президії входило 19—25 осіб.

Вищим виконавчим і розпорядчим органом була Рада Міністрів УРСР, яка керувала цілою системою міністерств, відомств, дер­жавних комітетів. Реально вона було лише однією з управлінських ланок союзних виконавчих органів влади. Більшість постанов, роз­поряджень, рішень дублювали союзні документи.

Місцеві органи влади були представлені системою рад різних рівнів: від обласних до сільських. Ради виконували як законодавчу, так і виконавчу функції. Але насправді не мали ніякої. Уся їх ді­яльність залежала від партійних органів.

Над усією цією структурою влади стояла комуністична партія. Як зазначалося в ст. 6 Конституції «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС. КПРС існує для народу і слу­жить народу.

Озброєна марксистсько-ленінським ученням, Комуністична пар­тія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає планомірного, науково об­ґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму».

Дата добавления: 2015-10-16