Політичний портрет П. Шелеста.

Петро Шелест народився 1 лютого 1908 р. в селищі Андріївка Балаклійського району Харківської області. Біографія П. Шелеста досить типова для радянських керівників. У 1935 р. закінчив Маріупольський мета­лургійний інститут. До 1932 року працював робітником у радгоспі й на залізниці, слюсарем на заводі, був секретарем райкому комсомолу. Далі працював на інженерно-технічних посадах. З 1940 р.— на партійній робо­ті: секретар Харківського міськкому, завідуючий відділом Челябінського обкому, в апараті ЦК ВКП(б), заступник секретаря Саратовського обкому. У 1943 —1954 pp.— директор низки підприємств у Ленінграді й Києві. З 1954 р.— другий секретар Київського міськкому, пізніше обкому партії. У 1957—1962 pp.— перший секретар Київського обкому партії. З 1962 р.— секретар, з 1963 р.— перший секретар ЦК КПУ.

Діяльність П. Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ стала під­ставою для діаметрально протилежних оцінок його діяльності істориками та громадськістю. Його називали «українофілом». «Українофільство» П. Шелеста не було унікальним явищем. Аналогічні тенденції «любові до батьківщини» простежуються у 1960-ті pp. у керівників Азербайджану, Грузії, Естонії, Литви. Вони відбивали прагнення правлячих еліт національ­них республік зміцнити свій авторитет, стабільність за рахунок посилення «незалежності», насамперед економічної. Так на цій посаді Шелест активно і постійно відстоював економічні інтереси УРСР.

Загалом, його діяльність характеризувалась такими заходами.

- Намагався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР і всіх зовнішньоторговельних відомств Союзу. Критикував центральні (союзні) управлінські (господарські) структури.

- Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль Вірського. Не придушував розвиток інших мистецтв.

- Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С. Пара­джанова і Ю. Іллєнка. У той же час активно боровся з дисидентським рухом (арешти і судові процеси 1965—1966 pp., процес над В. Чорноволом 1967 р. та ін.). Усупереч забороні Москви збудував у Києві палац «Україна».

- Брав активну участь у змові проти М. Хрущова. Критикував його політику.

- Повністю підтримував жорсткий антизахідний курс брежнєвського керівництва. У той же час критикував політику «розрядки», називаючи її «заграванням із Заходом».

- Підтримував і сприяв придушенню «Празької весни 1968 p.».

- Виступав за відзначення 90-річчя народження Й. Сталіна і встановлен­ня йому погруддя біля Кремлівської стіни (що було зроблено у 1970 p.).

- Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР».

- Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише раз у житті.

- Ініціював створення державного заповідника на о. Хортиця. Сприяв створенню музея-заповідника української народної архітектури та побуту в с Пироговому.

- Захищав українську мову, хоча в родинному колі спілкувався ро­сійською. За П. Шелеста стало видаватися значно більше україномовної літератури, періодики. На офіційних заходах наполегливо вимагалося ви­ступати українською мовою.

У період його правління кількісний склад КПУ зріс майже на мільйон — переважно за рахунок етнічних українців, що відкривало їм перспективи кар'єри, у тому числі керівні посади.

Така діяльність Шелеста йшла врозріз з політикою Московського ке­рівництва. Зрештою Шелеста було усунуто з посади першого секретаря і переведено до Москви. Це означало, що його відправляють у політичне заслання. У 1972—1973 pp. він працює заступником Голови Ради Міністрів СРСР. У 1973 р. П. Шелест був примусово відправлений на пенсію. Після неодноразових звернень особисто до Брежнєва про поновлення його на ро­боті в 1975 р. був призначений директором Довгопрудненського дослідно-конструкторського бюро автоматики (Росія). На цій посаді пропрацював до 1984 p., коли остаточно вийшов на пенсію. Жив у Москві. Помер 22 січня 1996 р. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Дата добавления: 2015-10-16