Підготовка Берестейської церковної унії

Прибічниками унії були К. Терлецький, Г. Балабан, Д. Збируйський, М. Рагоза, І. Потій та інші єпископи [24]. Спочатку переговори про підготовку до реалізації ідеї унії проводилися таємно з огляду на неприязнь до неї у суспільстві, насамперед з боку братств, які активно протидіяли окатоличенню та полонізації українців. Згоду на унію єпископи обгрунтовували у грамотах та «артикулах», які подавалися королю Сигізмунду III [33, с.315].

Першим документом, який свідчить про унійні наміри єпископів укласти унію з Римом є так звана Декларація від 24 червня 1590 р. [19, с.9]. У Декларації західноруські єпископи заявляли про готовність визнати Папу Римського главою Церкви на умовах збереження східного обряду і канонічного права. При цьому в тексті Декларації також зазначалося намір єпископів виробити «артикули», тобто затверджені королем Сигізмундом III умови, на яких вони погодилися б укласти унію з Римом. Характер Декларації дозволяє говорити про те, що єпископи, котрі її склали, за рівнем своєї релігійної свідомості не можуть відноситись до ні до православних, н і до католиків. Якби їх прагнення перейти в унію було наслідком щирого визнання істини за католицизмом, то західноруські єпископи повинні були б просто звернутися до Папи з проханням прийняти їх в лоно Католицької Церкви. Це передбачало б принесення покаяння за колишні омани, під яким б в даному випадку розумілося їх перебування в Православ'ї. Якщо ж єпископи піднімали б тему унії в дусі відновлення спілкування та єдності між Східною і Західною Церквами, то в такому випадку з необхідністю поставало б питання про участь всіх православних церков та їх предстоятелів у соборному обговоренні цієї проблеми. Саме це пропонував князь Острозький, коли спочатку висловлювався за унію, яку він розумів як справжнє відновлення церковної єдності, порушеної розколом 1054 р. Виходячи з такої поведінки єпископів, можна сказати про розгляд ними унії в цілях збереження своєї влади в православній церкві Ресі Посполитої. Декларація була підписана К. Терлецьким, Л. Пелчицьким, Г. Балабаном та Д. Збіруйським.

Наступним документом щодо прийняття Берестейської унії були артикули Київського князя Костянтина Острозького [21, c.147]. Артикули були викладені 21 червня 1593 р. В пунктах, які містилися у них, Острозький зазначав про припинення утисків церков з боку латинників, заборону прямої конверсії в католицизм, зрівняння у правах з католиками, піднесення рівня освіти духовенства та вірних і найголовніше –згода східних патріархів, московського царя і Волощини. Ця коротка програма вважалася універсальною, тому і отримала назву «Універсальна унія».

Після артикулів Острозького йдуть Торчинські артикули [21, c.149], видані 2 грудня 1594 р. Вони були сформульовані православними єпископами К. Терлецьким та І. Потієм. Зміст артикулів зводився до таких головних положень: передовсім, непорушними мали залишитись усі обряди та таїнства православної Церкви України-Русі. Застерігалось право вільного обрання на вищі духовні пости з числа православного духовенства, при цьому підтвердження кандидати мали отримувати не від патріарха Константинопольського, а від Папи Римського. Владики об'єднаної церкви отримували місця нарівні з католицькими єпископами в сенаті Речі Посполитої. Людей східного обряду заборонялось вихрещувати в католицтво, при цьому допускались змішані шлюби православних і католиків. Усі монастирі, храми і братства мали перебувати під контролем єпископів, втручання світських осіб у церковні справи не допускалось. На території Речі Посполитої втрачала чинність юрисдикція патріарха Константинопольського та розширювалась Папи Римського. Українська Церква отримувала можливості безперешкодно відкривати школи та колегіуми, влаштовувати друкарні. У сфері догматики православні визнавали католицьку догму про чистилище, а також погоджувались на компромісне тлумачення сутності Святого Духа. В Кракові Торчинські артикули, із підписами митрополита М. Рагози та сімох владик, були вручені представникові Ватикану Маласпіні. Той не гаючи часу передав артикули до Рима [21, с.9-11].

Вважається, що Торчинські артикули 1594 р. започаткували собою заключний етап переговорів з Ватиканом, що за два роки завершились проголошенням церковної унії. Саме вони були проведені в таємниці від К. Острозького, який на перших етапах підготовки унії підтримував об'єднання католиків і православних та хотів тримати цей процес під повним власним контролем. Острозького роздратувало те, що єпископи самі, оминаючи князя, без участі духовенства і мирян, а також без узгодження з рештою православної церкви, пішли на унію з Римом. Познайомившись зі змістом «Торчинських артикулів» 1594 р., князь К. Острозький сприйняв їх гостро негативно і висунув ультимативну умову щодо їх обов'язкового обговорення на Соборі за участю духівництва і шляхти, перш ніж їх спрямують до Риму. Коли ж король Сигізмунд ІІІ, будучи палким прибічником церковної унії, розпорядився не дозволяти скликання Собору, князь Острозький 25 лютого 1595 р. звернувся з так званим «Оповіщенням», листом до православних людей України. У листі князь пояснював мету унії і викривав єпископів, котрі пішли на її укладення, називаючи їх зрадниками віри й землі руської, а також закликав українців боротись проти впровадження унії всіма доступними методами [10].

Процес формування умов унії продовжився на початку 1595 р. в пунктах «Договору латинського і руського духовенства», укладеного К.Терлецьким у Кракові. Новими умовами унії, які не значаться в попередніх списках, є згода на прийняття нового календаря, а також догмат про походження Святого Духа.

Головним і останнім документом напередодні прийняття Берестейської церковної унії є 33 артикули, укладені 1 червня 1595 р. [19, с.101]. Вони найповніше викладають програму єпископату руської церкви, відомі з публікацій на Заході початку XVII ст. Артикули були розділені І. Потієм і К. Терлецьким, найвірогіднішими їх авторами, на дві частини, які адресувалися, відповідно, папі римському і польському королю. У Ватиканському архіві зберігається злита редакція артикулів. Документ має 5 підписів і 8 печаток (дві печатки без підписів належать Г. Балабану і Д. Збируйському, третя не відчитується). Вважається, що підписи і печатки були зібрані в різний час, напевно, на середину травня 1595 р. Підпис Мю Рогози, вірогідно, був поставлений 1 червня 1595 р. У Римі артикули розглядалися спеціальною комісією з п’яти кардиналів на чолі з Ю. А. Санторо, а також експертами-теологами. Крім того, вони вивчалися у канцелярії генерала Товариства Ісуса. 23 грудня 1595 р. на засіданні колегії з 33 кардиналів, яке відбулося в залі Костянтина у Ватикані і на якому був присутній папа Климент VIII, нарешті було урочисто проголошено про закінчення підготовки до злуки двох церков. Єпископи І. Потій і К. Терлецький прийняли католицьку віру включно з католицьким догматом про походження Святого Духа в тридентському трактуванні, тобто від Отця і Сина. Крім того, вони визнали зверхність апостольського престолу, а римського папу ствердили наступником святого Петра й намісником Ісуса Христа на землі, вчителем і головою усіх християн. Римо–католицька церква проголошувалась Терлецьким і Потієм матір'ю усіх церков, а греко–католицька погоджувалась з усіма анафемами, що їх накладали у Римі з давніх часів. Того ж дня з'явилась папська булла, що отримала назву «Великий Господь». З її змісту було добре помітно, що римо–католицька церква не збирається визнавати свою рівність з уніатами й римська курія схильна розглядати цей акт скоріше як повернення України під владу папи римського, а не підняття престижу української церкви до рівня католицької. Проте на зміст булли ніхто з майбутніх греко–католиків не звернув уваги. На тлі загального піднесення Терлецький і Потій просто не бачили сенсу випинати назовні вузькі місця папської грамоти.

Ситуація, що склалась, погрожувала вилитись у політичну кризу, а можливо, навіть у громадянську війну, але вона була заморожена заявою митрополита М. Рогози про те, що для вирішення питання про доцільність унії буде зібрано на початку жовтня Собор у Бересті [19, с.104].

Отже, розробка документів щодо єднання церков, зайняла чимало часу в результаті чого все ж таки була прийнята програма унії в артикулах, що складалися з 33 пунктів, внаслідок яких розгорнулася запекла боротьба навколо цього багатовікового питання.

Дата добавления: 2015-10-21