Отже, закони і міжнародні договори регулюють основний масив кримінально-процесуальних відносин.

Велике значення для визнання джерелом кримінально-процесуального права міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України (надалі – Верховна Рада), має ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України». Ми згодні з позицією, викладеною К.Е. Колібабом, згідно з якою власне джерелом права є міжнародні договори.

Інші джерела (рішення Конституційного Суду України, судова практика) також регулюють кримінально-процесуальні відносини, однак таке регулювання має фрагментарний характер і обумовлено компетенцією таких органів. Правові положення, що містяться в них, починають діяти у разі, якщо в законах відсутні необхідні для цього приписи. Норми, що містяться в цих джерелах, доповнюють норми законів.

Підзаконні акти також посідають своє визначене місце в системі джерел кримінально-процесуального права. Завдяки таким актам забезпечується оперативність державно-правового регулювання кримінально-процесуальних відносин, тому що їхні положення відбивають «динаміку життя, легше відкликаються на її зміни, оперативніше стимулюють розвиток», вони фактично створюють механізм реалізації законів. Багато підзаконних актів спрямовані на правильне застосування норм інших джерел права (законів, міжнародних договорів тощо). У зв’язку з цим зазначається, що «у кожній правовій системі чималу роль відіграють норми, покликані визначати порядок розробки, введення в дію і реалізації тих норм, яким призначено бути безпосереднім регулятором суспільних відносин («норми про норми»). Підзаконні акти можуть доповнювати інші джерела кримінально-процесуального права, але основним їхнім завданням є організація кримінально-процесуальної діяльності суб’єктів, що ведуть кримінальний процес.

Ієрархія джерел права обумовлена їхньою юридичною силою. Юридичну силу не можна плутати з загальнообов’язковою силою нормативного акта. Підзаконні акти теж мають загальнообов’язкову силу. Різний же ступінь юридичної сили актів аж ніяк не означає, що вони мають різний ступінь обов’язковості для суб’єктів. Ступінь юридичної сили актів – це питання не більшої або меншої обов’язковості їх для виконання і застосування, а питання взаємодії і супідрядності актів. Юридична сила є структуроутворюючим елементом у системі джерел кримінально-процесуального права. При дослідженні джерел кримінально-процесуального права з позиції юридичної сили слід зазначити, що на першому місці знаходиться Конституція, яку можна назвати «законом законів», ядром системи джерел кримінально-процесуального права. Це означає, що на щабель нижче від Конституції знаходяться інші закони.

У зв’язку з викладеним існує проблема, що стосується взаємозв’язків джерел кримінально-процесуального права – це проблема співвідношення законів і підзаконних актів. В одній із колективних публікацій російських авторів зазначається, що «важливо насамперед критично переосмислити колишнє розуміння співвідношення законів і підзаконних актів, відповідно до якого жоден закон не міг діяти без системи підзаконних актів, що конкретизують і розвивають його». Стосовно ж сфери кримінально-процесуальних правовідносин, першочергове місце в системі джерел кримінально-процесуального права повинен посідати закон. Вважаємо, що прийняття підзаконних актів міністерствами і відомствами у сфері кримінального судочинства має бути обмежене колом повноважень, наданих законом конкретному міністерству або відомству. На думку автора, проблема співвідношення законів і підзаконних актів повинна вирішуватися на користь законів, незалежно від критики на адресу їх недостатньої якості. Щодо підзаконних актів, то вони підлягають аналізу щодо змісту норм, які надалі можуть бути закріплені в КПК України.

Таким чином, детальний аналіз джерел кримінально-процесуального права і їхньої системи показав, що джерелами кримінально-процесуального права є не лише закони. Фактично при здійсненні кримінально-процесуальних відносин діють усі розглянуті нами джерела права.

Викладене дозволяє стверджувати, що джерела кримінально-процесуального права України можуть бути зведені до такого переліку: Конституція України, КПК України, закони України, міжнародні договори України, рішення і ухвали Конституційного Суду України, рішення Європейського Суду з прав людини прийняті стосовно України та інших держав, рішення Верховного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідні відомчі нормативні акти України.

Саме цей склад, на нашу думку, є базою для регулювання кримінально-процесуальних відносин. Крім того, цей перелік свідчить про те, що кримінально-процесуальна наука, на відміну від загальної теорії права, визначає більш вузьке коло джерел кримінально-процесуального права України.

Система джерел кримінально-процесуального права будується на основі взаємовідносин цілого та його частин. Ефективність впливу такої системи буде якісно відрізнятися від ефективності впливу довільно взятої сукупності джерел кримінально-процесуального права (що свідчить про наявність такої іманентної будь-якій системі властивості, як інтегративність) і буде тим вище, чим більш злагоджено і цілеспрямовано діють на суспільні відносини, виходячи з їхнього функціонального призначення, джерела кримінально-процесуального права – чим досконаліше вони за своїм змістом, чим тісніше вони взаємопов’язані один з одним. Тому невизнання й ігнорування деяких з них призведе до зниження ефективності норм кримінально-процесуального права, а також до безладдя в їхній системі.

Цілісність системи джерел кримінально-процесуального права визначається єдністю змісту, пов’язаного з регулюванням цього виду суспільних відносин. Різноплощинна побудова системи джерел кримінально-процесуального права за органом, що приймає правовий акт, і юридичною силою правового акта визначає ієрархію їхніх взаємозв’язків. Таким чином, між джерелами галузі права спостерігаються як горизонтальні (координація), так і вертикальні (субординація) структурні зв’язки.

Дослідження системи джерел кримінально-процесуального права, їхньої відповідності та взаємопов’язаності підтверджує множинність і, водночас, цільовий характер окремо узятого. Фактичне визнання цих правових актів джерелами кримінально-процесуального права створює необхідність для їх офіційного утвердження. У зв’язку з цим невірною є позиція ряду вчених, які продовжують стверджувати, що кримінально-процесуальна діяльність може регламентуватися тільки кримінально-процесуальним законом, і не беруть до уваги інші джерела кримінально-процесуального права.

Слід зазначити, що, наприклад, у США з метою регулювання кримінально-процесуальних відносин застосовуються різні джерела права. Так, основні умови і принципи розслідування зафіксовані на конституційному рівні – у відповідних положеннях Білля про права (перших десятьох поправках до Конституції США) і в тлумаченнях цих положень, що надаються Верховним судом США як вищим органом конституційного нагляду, рішення якого стають законом. Чимало питань діяльності федеральних прокурорів, Федерального бюро розслідувань, інших підрозділів Департаменту юстиції США, що розслідують кримінальні справи, а також органів військової юстиції регламентуються такими підзаконними актами, як виконавчі накази Президента США, накази й інструкції Генерального прокурора США. Цей приклад наводиться в показових цілях дії права, а не лише законодавства, як це офіційно прийнято в Україні. Тому вважаємо за доцільне вказати фактично діючі джерела кримінально-процесуального права в КПК України. З огляду на те, що джерела кримінально-процесуального права складають правову основу цієї галузі, пропонуємо назвати перший розділ КПК України «Правові основи кримінально-процесуального регулювання», в якому вказати усі фактично діючі джерела кримінально-процесуального права і визначити їхню юридичну силу, функціональне призначення і сферу правового регулювання.

Система джерел кримінально-процесуального права є динамічною за своєю суттю: приймаються нові закони або вносяться зміни до вже існуючих, Конституційний Суд виносить рішення, скасовуючи ними чинні норми закону. Зокрема, піддаються змінам з боку законодавця і скасуванню Конституційним Судом норми кримінально-процесуального права, що містяться в його основному джерелі – кримінально-процесуальному кодексі, ратифікуються міжнародні договори про правову взаємодопомогу тощо.

Слід погодитися із С.Ю. Марочкіним про необхідність прийняття закону про порядок дії і застосування в правовій системі міжнародних норм і актів: договорів, резолюцій і рішень міжнародних судів, що сприяло б забезпеченню юридично коректного застосування норм міжнародного права. Існує необхідність і в створенні механізму реалізації рішень Конституційного Суду.

Слушно зазначає В.Н. Синюков: «У правовій системі всі види джерел мають цінність. Слід боротися не з тими або іншими їх різновидами..., а з низькою якістю їхнього змісту, форми, некультурним використанням. Соціальна і юридична цінність не є привілеєм якихось видів джерел правової форми». Позначається на трактуванні питань про джерела права і необхідність враховувати відмінності правових систем. Однак, на наш погляд, вивчення та узагальнення правового життя, проведене в порівняльному плані, надає можливість не лише висвітлити відповідні теми в науково-пізнавальному плані, але й у прикладному значенні, спрямованому на формування національної системи різних джерел права.

Множинність джерел права – явище, яке є характерним для розвитку різних за своїм соціально-політичним змістом правових систем. Певною мірою вона відбиває і зростання абсолютного обсягу правового регулювання, і збільшення різноманітності методів (диверсифікованість) правового впливу. Однак вона породжена різними глибинними явищами і відбиває протилежні соціальні тенденції. Деякі вчені все таки визнають цінність різноманітності джерел права. Інша справа, що вона не може бути штучною або, як зазначає О.Е. Кутафін — довільною. Різноманітність джерел права в будь-якій країні все таки спирається на чималу кількість об’єктивних факторів, що звичайно узагальнюються у визначених традиціях. У зв’язку з цим, слід погодитися з точкою зору Ю.М. Тодики про те, що під джерелами права в юридичному значенні розуміють форму вираження, об’єктивації державної волі. Відповідно до цієї точки зору правова система не повинна штучно відкидати те або інше джерело права. Вона повинна виходити з їх можливого співіснування і максимального використання їхньої специфіки.

З цих позицій слід розглядати і джерела кримінально-процесуального права України. Наголосимо, що аналіз складу джерел кримінально-процесуального права України має проводитися, виходячи з світового досвіду, тобто треба визначити можливе функціонування тих або інших джерел у новій правовій системі України.

Дата добавления: 2015-10-13