Дія кримінального закону в просторі, часі та стосовно кола осіб. Особливості дії кримінально-процесуального закону щодо окремих осіб

У ч. 1 ст. 3 КПК закріплюється територіальний принцип визначення дії кримінально-процесуального закону у просторі, відповідно до якого порушення, досудове слідство й розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за правилами цього Кодексу незалежно від того, вчинений злочин на території України чи за її межами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією і вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України.

Територія України включає:

а) сушу (сухопутну територію) в межах державного кордону України;

б) води (водну територію), до яких належать:

- внутрішні територіальні води - води річок, озер та інших водойм на території України, води морських портів України, води заток, бухт, лиманів, проток, береги яких повністю належать Україні, води прикордонних річок до середини головного фарватеру;

- територіальні прибережні морські води шириною 12 морських миль від лінії найбільшого відпливу (морська миля дорівнює 1853 м).

Морські води, що знаходяться за межами територіальних прибережних вод будь-якої держави, утворюють так зване відкрите море і відносяться до нейтральних вод;

в) повітряний простір - частина атмосфери, розташована над сухопутною та водною територією України.

Повітряний простір, що знаходиться не над сухопутною або водною територією будь-якої держави, утворює так званий відкритий повітряний простір і відноситься до нейтрального повітряного простору;

г) надра - простір під поверхнею сухопутної і водної території України до центру Землі. До території України також відносяться:

- військові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України, незалежно від того, де вони перебувають - у відкритому морі, в територіальних водах чи портах інших держав;

- невійськові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України, - у відкритому морі;

- військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, під розпізнавальним знаком України, де б вони не знаходились - у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

- невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України, знаходяться під розпізнавальним знаком України, - у відкритому повітряному просторі;

- територія дипломатичних представництв України за кордоном;

- територія розташування військових частин Збройних Сил України за кордоном.

У деяких випадках, при вчинені злочину на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, провадження в кримінальних справах може здійснюватись не відповідно до кримінально-процесуального законодавства України, а у порядку, передбаченому міжнародними договорами.

При виконанні на території України доручень відповідних суб'єктів іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в кримінальних справах, застосовується кримінально-процесуальне законодавство України. Однак на прохання установи, від якої надійшло доручення, при його виконанні може застосовуватися процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, при умові, що воно не суперечить законодавству України. При цьому в залежності від стадії кримінального судочинства питання про можливість застосування процесуального законодавства іншої держави вирішують Генеральний прокурор України або Верховний Суд України.

Не вважається територією України територія, на якій розташовані дипломатичні представництва інших держав в Україні, військові судна, що приписані до портів на території інших держав і плавають під їх прапорами, що знаходяться в територіальних водах чи портах України, а також військові повітряні судна інших держав, приписані до аеропортів на їх території під їх розпізнавальним знаком, що знаходяться у повітряному просторі чи на аеродромі України. На цих територіях правила провадження у кримінальних справах, встановлені КПК, не діють, але можуть застосовуватись за згодою уповноважених представників відповідних держав.

Ч. 2 ст. 3 КПК визначає принцип дії кримінально-процесуального закону у часі, у відповідності з яким уповноважені особи та органи під час проведення дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи повинні застосовувати правила, що містяться у кримінально-процесуальному законі, який діє під час провадження в справі. Ч. 5 ст. 94 Конституції України визначає, що будь-який закон України набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Таким чином, вихідною точкою для визначення дати набрання чинності кримінально-процесуальним законом, під яким слід розуміти Кримінально-процесуальний кодекс і всі ті зміни і доповнення, що були або можуть бути внесені до нього у майбутньому, служать дні його офіційного оприлюднення і опублікування.

Офіційне оприлюднення закону - це доведення до загального відома змісту прийнятого закону з метою інформування про його прийняття та створення умов для ознайомлення з його змістом. Відповідна інформація видається від імені законодавчого органу і містить повний і гарантовано точний текст прийнятого закону. Згідно з ч. 2 - 4 ст. 94 Конституції України офіційне оприлюднення законів України є правом і одночасно обов'язком Президента України. На цій підставі питання, пов'язані з офіційним оприлюдненням законів, регламентуються Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. У відповідності з цим Указом закони України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття Верховною Радою України і підписання Президентом України підлягають оприлюдненню державною (українською) мовою в офіційних друкованих виданнях, до яких відносяться: "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України" та газет "Урядовий кур'єр", "Голос України". При цьому офіційне оприлюднення законів здійснюється лише після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду, яке здійснюється Міністерством юстиції України.

Як і всі закони, кримінально-процесуальний закон також може бути опублікований в інших друкованих виданнях, але обов'язково лише після їх офіційного оприлюднення.

Таким чином, оприлюднення закону - це інформація про прийняття закону та його зміст, а опублікування - це засіб доведення до загального відома цієї інформації.

За загальним правилом, кримінально-процесуальний закон набирає чинності через десять днів після його опублікування у вказаних офіційних друкованих виданнях. При цьому, якщо закон опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" чи "Голос України" раніше, ніж в "Офіційному віснику України" та "Відомостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування у газеті. У той же час допускається можливість у самому законі передбачити інші строки набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. Виконання цієї умови покликане забезпечити умови для ознайомлення із змістом новоприйнятих законів, що, безумовно, повинно сприяти повній та ефективній їх реалізації - адже неможливо вірно реалізовувати закон, не ознайомившись з його офіційно встановленим текстом.

Значно більші ніж десять днів строки визначаються для набрання чинності кодексами і значними за своїм об'ємом законами або законами, що вносять, у порівнянні з відповідними попередніми законами, суттєві зміни у врегулювання певних відносин, а це потребує більшого часу для вивчення змісту таких законів і проведення заходів для забезпечення їх реалізації. Прикладом може служити Кримінальний кодекс України, що був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і у відповідності з п. 1 розд. 1 його Прикінцевих і перехідних положень набрав чинності з 1 вересня 2001 р.

Норми кримінально-процесуального закону діють до їхнього скасування чи заміни новими нормами, а якщо норму було прийнято на певний строк - до закінчення такого строку.

Ч. 3 ст. 22 Конституції України містить норму, у відповідності з якою у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. На цій підставі будь-які зміни чи доповнення до кримінально-процесуального закону, які скасовують чи обмежують те чи інше процесуальне право учасника процесу, незалежно від того, перебуває певна справа у провадженні чи ні, будуть такими, що суперечать Конституції, а тому є недійсними з моменту свого прийняття і не можуть мати ні зворотної, ні прямої дії.

Необхідність застосовування кримінально-процесуального закону, що діє на час провадження в кримінальній справі, обумовлює можливість його зворотної дії у часі. Це означає, що коли під час провадження в кримінальній справі кримінально-процесуальний закон змінюється, то після набуття відповідними змінами чинності необхідно застосовувати нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і порушено справу.

Ч. 3 статті 3 встановлює загальне правило, у відповідності з яким норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини, скоєні іноземними громадянами. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. іноземним громадянином (іноземцем) є особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави (або держав).

У той же час норми КПК не застосовуються щодо осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності. Дипломатичні представники іноземних держав та деякі інші особи наділені дипломатичною недоторканністю (дипломатичним імунітетом) рядом міжнародно-правових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і чинним законодавством України (наприклад, Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., Конвенцією про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р., відповідними міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, Законом України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р., Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. та ін.). Це означає, що у разі вчинення цими особами злочину на території України вони не підсудні по кримінальних справах судам України і питання щодо їх відповідальності вирішується дипломатичним шляхом.

Дипломатична недоторканність може бути:

- повною; вона обумовлює непідсудність по кримінальних справах судам України щодо будь-яких дій, незалежно від того, вчинені вони особою при виконанні її офіційних функцій чи в інших випадках, наприклад у побутових відносинах;

- обмеженою; при ній непідсудність поширюється виключно на дії, вчинені певною службовою особою при здійсненні своїх офіційних функцій.

Слід мати на увазі, що на осіб, які володіють повною чи обмеженою дипломатичною недоторканністю, може бути поширена кримінальна юрисдикція України, якщо відповідна держава дасть ясно виражену згоду на це і позбавить таку особу дипломатичного імунітету.

До осіб, на яких розповсюджується повна або обмежена дипломатична недоторканність, відносяться:

- Генеральний Секретар ООН, його помічники та інші посадові особи ООН, а також члени їхніх сімей;

- представники іноземних держав, члени парламентських делегацій, а також на підставі взаємності співробітники делегацій іноземних держав, які приїздять в Україну чи проїжджають через її територію транзитом для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях та нарадах або з іншими офіційними дорученнями, члени сімей цих осіб, які їх супроводжують, якщо вони не є громадянами України;

- дипломатичні агенти - посол, посланник, повірений у справах;

- члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, що мають дипломатичний ранг, - радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники аташе і члени сімей вказаних осіб, якщо вони не є громадянами України;

- дипломатичні кур'єри при виконанні своїх обов'язків;

- дипломатичні агенти, які акредитовані в іншій державі і транзитом проїжджають через територію України; члени їхніх сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутися у свою державу;

- дипломатичні агенти, які є громадянами України або постійно в ній проживають, - лише щодо офіційних дій, вчинених ними при виконанні своїх функцій;

- адміністративно-технічний персонал дипломатичних представництв і члени його сімей;

- консульські посадові особи консульської установи, яким доручено виконання консульських функцій.

При з'ясуванні обсягу дипломатичного імунітету консульських посадових осіб і консульських службовців, співробітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також членів сімей цих осіб необхідно звертатись і до конкретних угод між Україною та відповідними державами про заснування дипломатичного чи консульського представництва. Цими угодами вказаним особам на підставі взаємності може бути наданий більший обсяг імунітету, ніж це передбачається загальними міжнародно-правовими актами.

Як і в справах про злочини, скоєні громадянами України, норми КПК у повному об'ємі застосовуються при провадженні в справах про злочини, скоєні особами без громадянства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. особою без громадянства визнається особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. У таких осіб відсутнє громадянство будь-якої держави, а значить, і відповідні взаємні права і обов'язки. У той же час, у відповідності з ч. 1 ст. 26 Конституції України, особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Особливості норм кримінально-процесуального законодавства щодо злочинів, вчинених особами без громадянства, полягають у тому, що вони застосовуються незалежно від того, перебувають ці особи на території України на законних підставах чи незаконно.

Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії держав­них службовців України.

Недоторканністю володіють, у першу чергу, Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України корис­тується статусом недоторканності на весь період свої повноважень.

Стосовно народних депутатів народ проголосував на референ­думі за відміну наданого їм статусу недоторканності.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.

Дата добавления: 2015-10-13