Загальна характеристика джерел кримінально-процесуального права

Загальнотеоретична правова література містить досить численні переліки джерел права, у тому числі кримінально-процесуального. Так, в одній із монографій вирізняються такі «основні види джерел права»: закон, нормативні акти органів державного управління, звичай, судова практика і судовий прецедент, юридична наука, нормативні акти громадських організацій, нормативні акти приватних організацій, договір.

Відомий дослідник права Рене Давид, говорячи про знаходження законодавцями, виконавчою владою, суддями і взагалі юристами «відповідних праву рішень» у країнах романо-германської правової системи, послідовно звертається до закону, звичаю, судової практики, доктрини і деяких «вищих принципів». Ряд російських правознавців зазначають, що «паралельно з конституціями і кодексами майже скрізь у країнах з континентальною правовою системою існують й інші закони, так само, як і підзаконні акти, які тією або іншою мірою належать до кримінального судочинства, судові рішення».

Як слушно було зазначено М.М. Марченком, незалежно від критеріїв класифікації джерел права, від їхніх видів, поняття і змісту всі вони виступають у межах тієї або іншої правової системи як єдине ціле, що формує цю правову систему і наповнює її конкретним нормативним змістом. Також автор зазначає, що з певною часткою умовності можна стверджувати, що кожній національній правовій системі й, відповідно, системі права притаманна своя власна система джерел права, і навпаки.

У зв’язку з цим заслуговує на увагу позиція Європейського Суду з прав людини, що визнає систему джерел права, яка діє в державі – учасниці Конвенції про захист прав людини і основних свобод, за умови, що їх зміст відповідає визначеним вимогам.

Вивчення джерел кримінально-процесуального права як цілісної системи дозволяє охопити не лише всі вищезазначені джерела, але й визначити місце кожного з них у цій системі, їхній взаємозв’язок, значення в механізмі правового регулювання кримінально-процесуальних відносин. Дослідження права, джерел права, у тому числі й кримінально-процесуального, прямо пов’язано з проблемами правопізнання, їхньою типовою різноманітністю. Тому слід погодитися з О.В. Мартишиним, що пояснення сутності права доцільно шляхом теоретично переконливої і практично застосовної комбінації з відомих типів праворозуміння. Цей підхід доцільно застосувати і для вивчення сутності джерел кримінально-процесуального права.

У кожного джерела права має бути своє місце в системі, своє особливе основне призначення. Це повною мірою стосується і джерел кримінально-процесуального права. Зіставлення джерел кримінально-процесуального права дозволяє стверджувати, що кожне джерело має своє «поле діяльності» у сфері регулювання кримінально-процесуальних відносин. Вся система джерел кримінально-процесуального права здійснює комплексне узгоджене регулювання кримінально-процесуальної діяльності. Причому така комплексність регулювання пронизує весь масив кримінально-процесуальних відносин, проявляє себе у визначенні змісту основних інститутів та принципів кримінального судочинства. Тому критичного ставлення заслуговує зміст пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації № 1від29 квітня 1996 р. (в редакції від 6 лютого 2007 року). Так, найвищий судовий орган Російської Федерації рекомендує судам неухильно дотримуватись принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого всі сумніви у винуватості обвинуваченого, що не можуть бути усунуті в порядку встановленому КПК РФ, тлумачаться на користь обвинуваченого. Вочевидь, суд не врахував, що сумніви у винуватості особи можуть бути усунені й шляхом застосування норм міжнародних договорів під час надання міжнародної правової допомоги, правових положень судової практики (постанови пленуму Верховного Суду РФ, рішення Верховного Суду РФ з конкретних справ тощо), якими конкретизується зміст предмету доказування по певним категоріям кримінальних справ або конкретизують положення кримінально-процесуального законодавства тощо.

Дата добавления: 2015-10-13