Чинний кримінально-процесуальний кодекс України та його структура

Кримінально-процесуальний кодекс України затверджений Верховною Радою України 28 грудня 1960 року i введений в дiю з 1 квiтня 1961 року.

Прийняття в 1960 р. нового КПК безумовно було прогресивним кроком у справі розвитку вітчизняного законодавства, демократизації кримінального судочинства. Як указувалося: „Кодифікація радянського кримінально-процесуального права 1958-1961 рр. стала одним із закономірних етапів розвитку радянської державності. Не применшуючи значення прийомів і засобів боротьбі з небезпечними для суспільства злочинними посяганнями, нове радянське кримінально-процесуальне законодавство разом з тим приділило велику увагу профілактиці правопорушень, попереджувальній діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Вперше в історії розвитку радянського права кримінально-процесуальні кодекси союзних республік сформулювали вимоги до органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, – виявляти про провадженні у справі причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, і вживати заходи щодо їх усунення.

У кримінально-процесуальному законодавстві отримали подальший розвиток положення, спрямовані на розширення участі громадськості у боротьбі зі злочинністю. У ньому знайшло свій прояв нове ставлення до традиційних, історично складених форм залучення громадськості до роботи суду у вигляді інститутів народних засідателів, громадських обвинувачів, громадських захисників. Так, народні засідателі, за новим законодавством, стали вибиратися найбільш демократичним і простим шляхом – відкритим голосуванням на загальних зборах колективів. Участь у справі громадських обвинувачів і громадських захисників, припинена, по суті, з кінця 30-х років та була відновлена на новій основі. Основи кримінального судочинства та КПК союзних республік істотно розширили права обвинуваченого і його захисника, допустивши останнього в стадію попереднього розслідування. Були розширені також права потерпілого та інших учасників процесу”

Разом з тим, КПК не передбачав міжнародного співробітництва в кримінальних справах, екстрадиції злочинців (підозрюваних, обвинувачених), які вчинили злочини в Україні та переховувалися за кордоном. Окремі питання кримінального судочинства, а вони безумовно виникали (згадаймо, наприклад, викрадення та угон за кордон як цивільних, так і військових літаків), здійснювалися навіть з країнами соціалістичного табору, виключно Москвою, тобто через МЗС СРСР.

КПК – це законодавчий акт, в якому об’єднано та систематизовано норми, що регулюють правовідносини, які виникають у зв’язку із заявою чи повідомленням про злочин, порушенням кримінальної справи, її розслідуванням, судовим розглядом і виконанням вироку.

Призначенням КПК є визначення порядку провадження у кримінальних справах (ст. 1 КПК). Тобто КПК – основний і єдиний законодавчий акт, який визначає процедуру кримінального судочинства в державі.

Чинний КПК України складається із Загальної та Особливої частини, а також особливих проваджень. КПК об’єднує дев’ять розділів

(спочатку їх було шість), тридцять шість глав (спочатку було тридцять чотири), а також статті, частини та пункти.

Розділ перший Загальної частини КПК – Загальні положення, складається з семи глав, а саме: глава 1 – Основні положення; глава 2 – Підсудність; глава 3 – Учасники процесу, їх права та обов’язки; глава 4 – Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному судочинстві; глава 5 – Докази; глава 6 – Протоколи; глава 7 – Строки та судові витрати.

Розділ другий Особливої частини КПК – Порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство, складається з п’ятнадцяти глав (8-22), відповідно: глава 8 – Порушення кримінальної справи; глава 9 – Органи дізнання і досудового слідства; глава 10 – Дізнання; глава 11 – Основні положення досудового слідства; глава 12 – Пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого; глава 13 – Запобіжні заходи; глави 14 - 18 – Слідчі дії; глава 19 – Зупинення досудового слідства; глава 20 – Закінчення досудового слідства; глава 21 – Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства; глава 22 – Оскарження дій слідчого та прокурора.

Розділ третій КПК – Провадження справ у суді першої інстанції, включає в себе 6 глав (23-28), в т. ч. глава 23 – Попередній розгляд справи суддею; глава 24 – Загальні положення судового розгляду; глава 25 – Підготовча частина судового засідання; глава 26 – Судове слідство; глава 27 – Судові дебати і останнє слово підсудного; глава 28 – Постановлення вироку.

Розділ четвертий КПК – Провадження по перевірці вироків,постанов і ухвал суду, об’єднує чотири глави (29-32), де глава 29 – Подача апеляцій; глава 30 – Розгляд справи за апеляцією; глава 31 – Касаційне провадження; глава 32 – Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

Розділ п’ятий – містить положення глави 33 – Виконання вироку, ухвали і постанови суду.

Розділ шостий та розділ сьомий теж містять по одній главі (34 і 35) та мають відповідно назви: „застосування примусових заходів медичного характеру” і „Протокольна форма досудової підготовки матеріалів”.

Розділ восьмий, глава 36 – „Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх”. Положення останніх трьох глав (34-36), а також ч. 1 статті 27 КПК (справи приватного обвинувачення), репрезентують особливі провадження в кримінальному судочинстві України та пов’язані з особливою процедурою порушення кримінальної справи (не інакше як за скаргою потерпілого), суб’єктом вчинення протиправного діяння (неповнолітній чи неосудна особа) і застосуванням до них примусових заходів, відповідно, виховного чи медичного характеру, а також визначають процедуру досудової підготовки матеріалів за протокольною формою.

Розділ дев’ятий, глава 37 – Видача особи (екстрадиція).

Чинний КПК за сорок п’ять років з часу введення його в дію,зазнав багаторазових змін і доповнень (станом на 28 грудня 2006 р. – біля ста сорока), у вигляді нових редакцій чи змістовних змін статтей, глав і навіть розділів. Так, главу 35 (Спрощене провадження за протокольною формою) було внесено до КПК 24 січня 1967 р., розділ восьмий, глави 36 внесено до КПК 30 серпня 1971 року з урахуванням Стандартів ООН „Пекінські правила” 1985 р. – вимог міжнародних норм і особливостей провадження у кримінальних справах щодо неповнолітніх. Логічно, що більше всього змін і доповнень до КПК було внесено після зміни державного устрою та набуття Україною незалежності. У 1991 р. таких змін і доповнень було внесено дев’ять, у 1992 р. – вісім: у 1993 р. – одинадцять; у 1994 і 2000 рр. – теж по дев’ять; у 2003 р. – сім. Законом України від 15 грудня 1992 р. в КПК скасовано поняття „соціалістичний”, назву „УРСР” змінено на „Україна”, виключено згадування та посилання на Основи кримінального судочинства СРСР і союзне законодавство. Законом від 19 грудня 1992 р. „Про адвокатуру”, а потім і законом від 21 червня 2001 р. значно розширено права адвоката у кримінальному судочинстві та внесено відповідні зміни до КПК (ст.ст. 45-48) з наданням йому права збирати довідки, пояснення та відомості про дані, що можуть бути доказами у справі та застосовувати технічні засоби. Змінено пріоритети завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК). І першим серед них визначено охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Посилено процесуальний контроль суду за діями органів досудового слідства та дізнання. Введена норма, яка зобов’язує в усіх випадках затримання особи, обов’язково повідомляти родичів або близьких затриманого. Стало можливим оскаржити рішення слідчого, органу дізнання, прокурора про відмову в порушенні чи закритті кримінальної справи як прокурору, так і до суду та ін.

Найбільш радикальних змін КПК зазнав у 2001 р. (так звана „Мала судова реформа”), коли на виконання Положень нової Конституції України до КПК було включено норми, безпосередньо спрямовані на посилення захисту прав і свобод людини (арешт особи, провадження обшуку, виїмки в житлі чи іншому володінні особи та ін., які можливо стало здійснювати тільки за рішенням суду). Тоді ж було змінено й назви та введено нові, за своєю суттю, стадії кримінального судочинства: „Попередній розгляд справи суддею”, замість „Віддання до суду”. Введено інститут „Апеляційне провадження” замість того, що мав назву касаційного та „Касаційне провадження” замість наглядового, „Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження” – замість „Відновлення справ у зв’язку з нововиявленими обставинами” та ін.

Найбільш стабільним, у сенсі його практичного застосування, як вбачається, чинний КПК був у 1964, 1965, 1968, 1969, 1979 і 1983 роках, коли до нього не було внесено жодних змін і доповнень.

Найчастіше зміни торкалися статей і норм КПК, якими визначалися порядок, підстави та умови взяття під варту (ст. 155 – не менше 14 разів); обставини, що виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 – 8 разів); роз’яснення значення термінів Кодексу (ст. 32 – 10 разів); органи дізнання (ст. 101 – 7 разів); підстави затримання особи за підозрою у вчиненні злочину (ст. 106 – 6 разів); підслідність (ст. 112 – 10 разів); оголошення обвинуваченому про закінчення слідства та пред’явлення йому матеріалів справи (ст. 218 – 6 разів), а також статті, що визначають порядок відбування покарання та звільнення від покарання в наслідок хвороби (ст. 408 і ст. 410 – по 7 разів, ст. 4141 – 6 разів, ст. 414 – 5 разів.

Найбільш посутні та кардинальні зміни внесені стосовно положень, які регламентують захист прав і свобод людини (ст.ст. 2, 29, 44, 45, 49, 521-525, 531, 69, 691, 140, 155, 171, 177, 178, 190, 205, 218, 234, 236, 2361, 2365, 2367, 255, 261, 267, 295, 302, 424, 434, 449 КПК), а також визначають повноваження суду та здійснення ним правосуддя (ст.ст. 17, 20, 54-58, 87, 871, 2362, 2366, 2368, 237, 240, 244, 253, 273, 275-275, 281, 182, 3151, 324, ст. 347-379 (апеляційне провадження), ст. 383-4003 (касаційне провадження), ст.ст. 4004-40010 (перегляд судових рішень у порядку виключного провадження), ст.ст. 419, 442, 447 та ін.

Зрозуміло, що зміни та доповнення, до будь-якого закону можливі й, навіть необхідні, у зв’язку зі змінами в державному устрої, суспільстві, інтеграцією вітчизняного законодавства в європейське та світове правове поле. Є очевидним, що чинний КПК України вже не відповідає вимогам часу та потребам регулювання сучасних суспільно-правових відносин у кримінально-процесуальній сфері. Разом з тим, численні незначні редакційні зміни та доповнення до КПК за останні десять-дванадцять років свідчать про певну політичну нестабільність, низький рівень та неефективність законотворчого процесу в державі. Останнім часом до КПК вносяться не зовсім суспільно-виважені та недостатньо аргументовані норми, без достатньої чіткості та ясності. Таким, наприклад, на нашу думку, є Закон від 14 грудня 2006 р. № 462-V „Про внесення змін до КПК України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи”.

На думку провідних науковців і юристів-практиків, потрібен комплексний науково-обґрунтований підхід до підготовки та прийняття нового вітчизняного КПК. Замість дерогації (часткової відміни старого закону), оброгації (внесення змін до старого закону), суброгації (внесення доповнень до старого закону), чинний КПК потребує аброгації, тобто заміни його новим, сучасним законом.

Його вади особливо стали помітними у зв'язку з прийняттям у квітні 2001 р. нової редакції Кримінального кодексу України та в 2002 р. закону «Про судоустрій України».

28 квітня 1992 р. Верховна Рада України прийняла постанову, якою схвалила Концепцію судово-правової реформи в Україні, в якій проголошено, що основними принципами судово-правової реформи є:

— створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинуватості;

— радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства, деідеологізування і наповнення його гуманістичним змістом;

— диференціювання форм судочинства, зокрема залежно від ступеня тяжкості злочину;

— розгляд окремих категорій судових справ суддями одноособове, а також колегіями професійних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів;

- чітке визначення умов допустимості доказів;

— встановлення судового контролю за законністю і обгрунтованістю процесуальних рішень слідчих органів, які обмежують права громадян;

— перевірка законності й обгрунтованості судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та за нововиявленими обставинами;

— вилучення з кримінального законодавства переліку діянь, які в сучасних умовах не визнаються злочинами;

— реформування системи кримінальних покарань.

Питання оновлення національного законодавства, приведення його у відповідності до вимог сьогодення, з урахуванням законодавства Європейського Союзу та міжнародних норм у справі захисту прав людини від злочинних посягань гостро постало з часу здобуття Україною незалежності, а тим більше – після прийняття у 1996 р. нового Основного закону – Конституції. Прийняття закону, що регулює кримінально-процесуальні відносини – є, на наш погляд, важливою та необхідною складовою у справі розбудови правових підвалин української державності.

Так, про необхідність розроблення та прийняття нового КПК, а також пропозиції щодо його структури, змісту, окремих положень та правових інститутів, свого часу писав провідний учений-процесуаліст М. Михеєнко у своїх працях: „Концептуальні питання розробки та вдосконалення КПК та інших кодексів”, „Кримінальний процес: нова модель”, а також інші відомі вчені України [3, с. 207-215].

Проблема розробки та прийняття нового КПК – є нагальною, але з різних причин все ще залишається не вирішеною. Усі проекти КПК, які протягом 1996-2006 рр. пропонувалися для обговорення фахівцям-вченим і практикам, мали певний відомчий нахил та інші істотні вади, концептуально не узгоджувалися з положеннями законодавства Євросоюзу або ж не достатньо повно відповідали вимогам і реаліям вітчизняного сьогодення.

Кожний роздiл Кодексу дiлиться на вiдповiдну кiлькiсть глав залежно вiд складностi регульованих питань. Кожна з глав мiстить вiдповiдну кiлькiсть статей, що мають загальну для всього Кодексу нумерацiю.

Статтi КПК мають свою назву, що полегшує вивчення Кодексу i користування його нормами. Бiльшiсть статей складається з декiлькох частин, що видiляються абзацами, або включає в себе декілька пунктiв, що мають цифрове або лiтерне позначення. У кожнiй статтi,її частинi або пунктi сформульована правова норма, яка складається, як i будь-яка правова норма, з гiпотези, диспозицiї i санкцiї.

Також слід визначити, які з джерел права посідають центральне місце в системі джерел кримінально-процесуального права. З огляду на те, що Конституція України є ядром правової системи нашої держави, можна було б припустити, що саме вона відіграє провідну роль у системі джерел кримінально-процесуального права. Зрозуміло, ми не заперечуємо, що Конституція й акти міжнародно-правового характеру є правовою основою для всіх галузей права. Однак КПК України – це єдиний, основний нормативний акт, що комплексно регулює кримінально-процесуальні відносини (до Конституції України правозастосовник звертається в разі виявлення прогалин в законі або тлумаченнях закону).

Слід погодитись з думкою О.В. Капліної про домінуюче значення КПК, який є своєрідним «основним законом» відповідної галузі, закріплюючи принципи регулювання, правові інститути, основні нормативно-правові поняття, властиві галузі, правовий статус суб’єктів галузевих правовідносин, найважливіші юридичні норми, покликані бути орієнтиром при ухваленні законів та інших нормативно-правових актів даної галузі. КПК виконує роль джерела нормативного зв’язку між різними галузями законодавства. На особливій ролі кодифікованого акту в системі нормативного регулювання наголошує й відомий французький юрист Р. Кабріяк. Проте, наприклад, при вирішенні колізій слід враховувати рівні юридичної сили, на яких знаходяться інші розглянуті нами джерела кримінально-процесуального права.

5. Інші закони України, які регламентують окремі питання кримінального судочинства

Крім Конституції України та Кримінально-процесуального ко­дексу України, до джерел норм кримінально-процесуального права належать закони України "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру", "Про адвокатуру", "Про попереднє ув'язнення", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", "Про порядок відшко­дування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" та деякі інші законодавчі акти, якими вносяться зміни або доповнення до Кримінально-процесуального кодексу або встановлюються спеціальні правила притягнення окремих осіб до кримінальної відповідальності.

Дата добавления: 2015-10-13