Проблеми міжнародно – правового захисту прав адвокатів.

Проблема правового, зокрема міжнародно – правового, захисту прав адвокатів останнім часом набула особливої актуальності для України, тому Спілка адвокатів України спільно з британським центром INTERIGHTS та Радою Європи видали книгу «Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст».

Деклароване Конституцією України право громадян на отримання правової допомоги має спиратися на норми галузевих законодавчих актів. Лише за таких умов, навіть незважаючи на те, що норми Конституції і мають начебто пряму дію, проголошене Основним Законом право ефективно реалізовуватиметься, а не лишатиметься декларацією. А ефективна реалізація цього права можлива лише за умови надання професійної та, як наслідок, високоякісної правової допомоги.

Загальновідомо, що виконання приписів законодавства значною мірою залежить від того (а іноді – тільки від того), як склалася відповідна практика. У цьому відношенні важко переоцінити значення Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка, встановлюючи мінімальні стандарти в цій галузі, виступає, втім, як універсальний еталон для національного законодавства, а прецеденти Європейського Суду, в свою чергу, становлять своєрідний пробний камінь для практики застосування національного права.

Права адвоката/захисника прямо не виписані у конвенції. Втім, судити про їх зміст та обсяг можна лише з огляду на певні рішення Європейського суду. Однак прецедентна практика Європейського Суду з прав людини в тлумаченні нею застосування окремих норм Конвенції (статті 6,8,10 та стаття 1 Першого протоколу) та передбачених ними цих прав імпліцитно забезпечує режим посиленого захисту тих прав адвокатів, які в національному українському законодавстві умовно іменуються професійними правами адвоката й гарантіями адвокатської діяльності.

Від самого початку слід підкреслити, що міжнародно – правовий аспект захисту прав адвокатів досі майже не був досліджений в українській науковій літературі, присвяченій адвокатурі, й однаковою мірою – практично не реалізовувався багатьма адвокатами. Водночас можливості, пов'язані з міжнародним правозахисним інструментарієм, є досить широкими. Зокрема, значним є потенціал Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Звичайно, Конвенція не містить окремої норми про права адвокатів; гарантовані нею права і свободи мають загальнолюдський характер.

Перш ніж перейти до аналізу конкретики меж захисту, що забезпечуються тією чи іншою статтею Конвенції, слід нагадати, що статті, які аналізуватимуться нижче, закріплюють переважно не абсолютні, а потенційно обмежені права. Обмеження прав і їх здійснення теоретично є допустимим, проте лише за умов, передбачених текстом цих статей.

Для визначення наявності (або, відповідно, відсутності) «необхідності у демократичному суспільстві» втручання в те чи інше право, передбачене Конвенцією, коли носієм права є адвокат, велике інтерпретаційне значення мають інші міжнародно – правові акти з питань діяльності адвокатури, які опосередковано впливають на оцінку обставин конкретних справ (що стосуються адвокатів) Європейським судом з прав людини. Так, деякі положення щодо гарантій професійної діяльності адвокатів містяться у статтях 16, 17, 18 «Основних принципів ООН щодо ролі адвокатів», прийнятих на VIII Конгресі ООН із запобігання злочинам у серпні 1990 року. В зазначених нормах цього акта йдеться про гарантії діяльності адвокатів, які забезпечуються урядами.

Іншим, менш відомим джерелом міжнародного права, застосовним до прав адвокатів, є Декларація ООН «Про право і обов'язок окремих осіб, груп та органів суспільства підтримувати і захищати загальновизнані права людини і основні свободи» (Декларація про правозахисників). Ця Декларація в загальному плані закріплює широкий спектр гарантій здійснення правозахисної діяльності для того, щоб надати реальної ваги праву «...розвивати, захищати і забезпечувати захист прав людини, як на національному, так і на міжнародному рівні».

Великий і детально розроблений матеріал, що може бути використаний у процесі тлумачення та застосування ЄКПЛ, знаходиться і у Рекомендації № R(2000)21 Комітету міністрів Ради Європи державам – членам «Про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків», де статтею 1 розділу І передбачаються загальні принципи свободи здійснення професійних адвокатських обов'язків.

Дата добавления: 2015-08-21