Процесуальна діяльність адвоката у суді першої інстанції

Адвокат як представник у цивільному процесі наділений, згідно з чинним законодавством про адвокатуру та ЦПК України, (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» та ст.ст. 27, 31 ЦПК України) наступними правами: ознайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії з документів, які долучені до матеріалів справи, отримувати копії рішень, ухвал, приймати участь у судових засіданнях, надавати докази, ставити питання іншим особам, які приймають участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, надавати усні та письмові пояснення суду, приводити свої доводи, мислення з питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти клопотань, ознайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та надавати письмові заперечення з приводу його неправильності або неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, надавати письмові заперечення з приводу його неправильності або неповноти, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законодавством. Адвокат також вправі збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних та господарських справах, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян – за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян, застосовувати науково – технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; виконувати інші дії, передбачені законодавством.

На підставі наданих адвокату повноважень, він допомагає зацікавленим особам звернутися до суду першої інстанції за захистом їх процесуальних прав. Для цього адвокат використовує цивільно-процесуальні заходи – позовна заява, заява, скарга на дії посадових осіб окремого органу тощо. Після прийняття судом вищевказаних документів, винесення суддею ухвали про відкриття провадження по справі та призначення її до судового розгляду адвокат, який приймає участь у справі як представник, наділяється усіма правами та обов'язками процесуального представника у цивільному судочинстві.

При оформленні повноважень на ведення справи у суді адвоката як представника відповідача, останній може використовувати загальні процесуальні засоби щодо захисту інтересів клієнтів, передбачені ЦПК України, а також спеціальні заходи – невизнання основного позову та подання зустрічного.

Загалом процесуальна діяльність адвоката в цивільній справі здійснюється відповідно до норм ЦПК, а тому можна було бне відокремлювати участі адвоката в цивільному процесі, якби ця діяльність мала чітко визначені напрями та межі. Але до останнього часу цей напрям досліджень викликає увагу науковців. Цеположення можна пояснити тим, що цивільний процес являє собою множину визначених у законодавстві варіантів процесуальних дій, що в межах дисципліни "Цивільний процес" досліджуються без персоніфікації ролей окремих суб'єктів, які беруть участь у справі: позивач (заявник), відповідач, треті особи. Тому при висвітленні участі адвоката в цивільному процесі буде сконцентрована основна увага на аспектах, які слід знати адвокату, проте на них, зазвичай, не наголошують при вивченні цивільного процесу.

Насамперед, розглянемо особливості видів проваджень,що зумовлюють і особливості звернення до суду, а саме:позовного і окремого проваджень, а також наказного провадження.

Основним із видів цивільного судочинства є позовне провадження, яке від інших відрізняється наступними рисами:

- наявністю порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб, які не мають ознак злочину та не пов'язані з адміністративними правовідносинами, оскільки, в разі завдання шкоди через вчинення злочину, потерпілий може звертатись до суду або правоохоронних органів за порушенням кримінальної справи і в подальшому - з позовними вимогами;

- чітким визначенням правопорушника, до якого має бути звернено позов, що зумовлює наявність у цьому провадженні двох сторін з протилежними юридичними інтересами - позивача та відповідача;

- сформульованими особою вимогами до правопорушника, які суд має задовольнити.

Так коротко можна сформулювати відмінність позовного від інших видів проваджень, яким властиві обмежені вимоги заявників: в окремому провадженні встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наказне провадження - це спрощене провадження, метою якого є видача судового наказу за конкретними вимогами, передбаченими ст. 96 ЦПК України.

Щодо окремого провадження, то адвокат має пам'ятати, що суд у цьому провадженні (ст. 234 ЦПК) розглядає справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою;

4)усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно зі ст. 256 ЦПК:

- родинних відносин між фізичними особами;

- перебування фізичної особи на утриманні;

- каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсіїабо одержання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

- реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті;

- проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

- належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

- відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

- передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

- визнання спадщини відумерлою;

- надання особі психіатричної допомогив примусовому порядку;

- обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

- розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються справипронадання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке не має дітей, поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом. Але основною ознакою справ окремого провадження є відсутність спору про право суб'єктивне, оскільки суд при розгляді справ окремого провадження не вирішує питання про права та обов'язки, а лише встановлює фактичні обставини, тобто юридичні факти, в результаті встановлення яких у особи виникне, зміниться або припиниться певне суб'єктивне право, але це має місце поза цивільним процесом, поза цивільною процесуальною формою, наприклад, у нотаріуса, в РАЦСі, органах соціального захисту населення тощо. Проте такі справи не можна назвати безспірними, оскільки в них відсутній спір про суб'єктивне матеріальне або особисте немайнове, та таке, що пов'язане з майновим правом, але може мати місце процесуальний спір, а саме: в доказах, доводах, міркуваннях заявника та заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи окремого провадження виникне спір про право (матеріальне), то суддя не може розглядати таку справу в порядку окремого провадження. Він повинен залишити таку заяву без розгляду та роз'яснити особам їх право на звернення до позовного провадження. Звернемо увагу на особливості визначення правопорушення цивільних прав громадян, які не мають ознак злочину. Підстави виникнення порушень цивільних прав громадян настільки різноманітні, що перерахувати їх всі просто неможливо. Більше того, для звернення до суду немає необхідності, щоб право громадянина було чітко встановлено законом. Чинне законодавство визначає право суду вирішувати спірні правовідносини, які не врегульовані законом. Так, в разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч. 7 ст. 8 ЦПК). Діяльність суду щодо застосування аналогії закону чи права називається суддівським розсудом чи тлумаченням закону або законодавства.

Тому в разі нечіткості регулювання законодавством обов'язків правопорушника може виникнути складна правова ситуація, коли адвокату потребуватимуться не тільки практичні навички складання процесуальних документів, а й глибокі знання теорії цивільного процесу і норм матеріального права. Проте можна зробити однозначний висновок: у даному разі адвокат має зафіксувати ознаки правопорушення для того, щоб у подальшому такий факт не зник разом з ліквідацією наслідків такої шкоди.

Головним напрямом діяльності адвоката має стати обґрунтування завданої шкоди і надання суду аргументів щодо кваліфікації вчиненого правопорушення. Так, більшість авторів бачить лише діяльність суду щодо тлумачення відповідного правопорушення і застосування аналогії закону або права. Але при змагальності цивільного процесу межі тлумачення суддею конкретної ситуації будуть знаходитись в межах заявлених позивачем вимог і

заперечень проти позову, що подаються відповідачем або його представником.

Отож постає проблема визначення конкретного правопорушника, яка до останнього часу вирішується відповідно до принципу об'єктивної істини.

Зокрема, статтею 33 ЦПК України передбачається випадок, коли позивач може помилитись у своїх правах на відшкодування завданої шкоди та у визначенні відповідача у справі. Так, якщо суд під час розгляду справи встановить, що позов пред'явлено не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи розгляду справи, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем або за власної ініціативи та за відсутності згоди позивача притягнути до участі у справі іншого відповідача. Наприклад, у результаті дорожньо-транспортної пригоди особа, яка керувала автомобілем на підставі довіреності, та автомобіль зазнають шкоди через правопорушення, правом вимоги до правопорушника будуть користуватись: власник автомобіля з приводу шкоди завданої автомобілю, а особа - з приводу відшкодування шкоди її здоров'ю.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача. При відмові у позові до такого відповідача понесені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави. Тобто у цій нормі дуже багато положень свідчать про активну позицію суду, що не можна вважати властивим змагальному цивільному процесу. Тому сподіватись, що судді будуть "допомагати" у визначенні належного відповідача у справі, в наш час дуже складно, оскільки при високому навантаженні судів України фактично така стадія судового процесу, як підготовча, провадиться рідко і не всіма суддями. Крім того, ЦПК нині перед підготовкою справи передбачається проведення попереднього судового засідання (ст. 130 ЦПК), де фактично може бути вирішена справа по суті.

Отже, для того, щоб у подальшому не виникло питань з приводу належності до справи конкретної особи як відповідача, адвокату доцільно перевірити належність відповідача до справи, особливо якщо позовна заява не складалась ним особисто. Тому необхідно заручитись на цій стадії доказами, що саме ця особа порушила права довірителя. У розглядуваній ситуації доцільно опитати останнього щодо того, хто бачив ДТП, а можливо, знаходився в автомобілі, коли виникла дорожньо-транспортна пригода, чому водії залишили місце ДТП не дочекавшись представників ДАІ тощо.

Тому адвокат має сконцентрувати свою увагу на побудові правової позиції у справі, її аргументації, підкріпленої доказами, оскільки від цього залежить позиція судді щодо розгляду справи і подальшого задоволення позову. При цьому, власну позицію адвокат має обґрунтувати не тільки на нормах процесуального, а й на нормах матеріального законодавства.

З цією метою автори вважають доцільним навести прикладізсудової практики про комплексне вирішення однієї цивільної справи, а саме: про визнання права власності на будинок, де судом одночасно розглядались позовні вимоги, які стосувались встановлення фактів, що мають юридичне значення (окреме провадження) та одночасно вирішувалося питання щодо визнання права власності (позовне провадження).

Іноді, коли особи звертаються за правовою допомогою, перед фахівцем (адвокатом) стоїть питання, а чи можна такій особі допомогти. При аналізі обставин складної справи питання трансформується у заходи, які необхідно вжити, щоб все ж таки допомогти людині у складних для неї обставинах. Більше того, існують випадки, коли слід звертати увагу на те, як сприйме таку справу суддя? Коли слухаєш справу протягом декількох годин, то її не просто викласти на папері у зручній і стислій формі. Досить часто адвокатові доводиться малювати генеалогічне дерево окремої сім'ї, щоб краще зрозуміти родинні стосунки клієнта з іншими суб'єктами. Якщо до цього додати, що кількість юридичних обставин, які підлягають встановленню судом, необмежена і всі вони мають бути відображені у заяві, то складність окремих справ описати просто неможливо. Так, наприклад, при підготовці адвокатом заяви у справі, яку ми вважаємо за необхідне проаналізувати, довелося застосовувати норми матеріального права (Цивільного та Земельного кодексів), а також процесуального. Актуальність справ про визнання права власності на будинок зумовлена не тільки тривалим строком існування самого будинку, а й менталітетом українського народу, який не дуже уважно ставиться до документів, що встановлюють право власності навіть на об'єкти нерухомості. Коли ж надходить інформація про те, що в невеликім місті згорів архів БТІ, то стає зрозумілим, що це комусь було потрібне, а також ця подія обумовлює додаткову актуальність справ про визнання права власності на нерухоме майно.

Тому адвокати зі стажем практичної діяльності зрозуміють, що такі справи завжди відрізнятимуться певною складністю хоча б тому, що час - це фактор, який ускладнює доказову діяльність оскільки він знищує письмові, речові докази, помирають свідки, які могли б підтвердити існування у минулому тих чи інших обставин.

Це зумовлене тим, що, незважаючи на складність правової ситуації, переважна більшість суддів не хоче читати великі за обсягом документи, а тому деякі аргументи доцільно у заяві позначити і лише за необхідності більш детально їх обґрунтовувати вже безпосередньо при розгляді справи.

Висновок: З урахуванням широкого кола процесуальних прав, наданих адвокату для всебічної реалізації його повноважень у суді першої інстанції, законодавець на практиці втілює принцип змагальності сторін, а дієвий результат щодо доведеності порушених прав або, навпаки, непричетності до вчинення будь-яких протиправних дій, залежить від рівня глибини та професійності їх використання.

Дата добавления: 2015-08-21