Література 1797-1815 років

(Т~Тоштовхом до руху Рісорджіменто послу­гу Сжила Французька революція та поява її військ в Італії. Необхідний був саме такий сильний, "шо­ковий" імпульс, щоб країна почала виходити із стану того глибокого занепаду й прострації, в який вона впала у XVII-XVIII ст. Як писав свого часу видатний італійський вчений Ф. Де Санктіс, наприкінці XVIII— початку XIX ст. в Італії "ідеї марширували разом з солдатами й проникали в най-бідніші прошарки суспільства. Пропаганда під грім гармат звершила за кілька років те, на що в інших умовах пішло б ціле століття. Італійський народ пережив найглибше потрясін­ня: виникли нові інтереси, нові потреби, нові звичаї і настрої". Італійська громадськість, за винятком певної частини панівної верхівки, захоплено вітала війська Французької республіки під командуванням генерала Наполеона Бона­парта, які в 1797 р. вступили в Північну Італію і звільнили її від австрійців. Той ентузіазм, який тоді охопив італійців, чудово змалював Стендаль у вступному розділі роману "Пармський монастир" (правда, змістивши події в часі на 1799 р.). На цьому етапі свої надії на визволення від чужоземного панування італійці покладали на зовнішні сили, на "генерала-визволителя", і їм довелося пережити

222

Італійський романтизм

чимало гірких розчарувань, поки прийшло усвідомлення, що в цій справі слід покладатися на власні сили.

Французька республіка, а тим більше наполеонівська імперія не виправдали надій італійської громадськості. На певний час Італія стала ареною війн між Францією і Австрією, в її північній частині були створені Цізальпін-ська та інші республіки. Однак через деякий час вони були замінені Італійським королівством під правлінням Напо­леона, і вся Італія фактично була приєднана до Французь­кої імперії. Населення страждало від тяжких поборів та контрибуцій, від континентальної блокади, від масових рекрутських наборів до чужоземної армії. Та попри все те французьке панування в Італії мало й позитивне значен­ня, в країні проводилися соціальні реформи антифеодаль­ного й антиклерикального спрямування, продовжувалося національне пробудження, ширилися патріотичні настрої. І коли після розгрому Наполеона розпочався наступ Рес­таврації і більша частина Італії знову потрапила під владу Австрії, ніякі зусилля реакції, ніякі репресії вже не могли зупинити розгортання визвольного руху.

Домінуючим напрямом італійської літератури протягом цього періоду залишався неокласицизм, в якому досить виразно проявляється типологічна близькість до фран­цузького "революційного класицизму" кінця XVIII ст. Французька революція: й подальші бурхливі події історії, в які дедалі глибше втягувалася Італія, актуалізували творчість Альфієрі, котра саме тепер набуває справжнього резонансу й громадсько-політичного значення. Провідним жанром італійської неокласицистичної літератури зали­шається трагедія, в якій вплив Альфієрі відчувається найсильніше. Під цим впливом пише свої трагедії Д. Пін-демонте ("Орсо Іпато", "Вакханалії", "Джіневра із Шотлан­дії" та інші), присутній він і в трагедіях В. Монті, зокрема в кращій із них — в трагедії "Кай Гракх" (1800), а також в трагедіях У. Фосколо "Фієст" і "Аякс". Всім їм прита­манні ті ж риси, що й творам Альфієрі: розуміння трагедії як "школи свободи й моралі", героїчний пафос, "високі пристрасті", одноплановість і однозначність образів, чітка контрастність позитивних і негативних героїв тощо. Однак у них тираноборський пафос і політична пристрасність звільняються від певної абстрагованості й набувають біль­шої соціально-політичної конкретності.

В поезії набирає поширення поема на громадсько-по­літичні й патріотичні теми, витримана у високому класи-

Італійський романтизм 223

цистичному стилі Однією з перших серед них була поема "Франція" І. Піндемонте, в якій оспівана Французька ре­волюція, її перемоги й героїзм. В поемі "Маскероніана" В. Монті славить просвітницькі ідеали й Наполеона і вод­ночас засуджує якобінців, вбачаючи в них "божевільних демагогів". Вершиною італійської неокласицистичної літе­ратури в цьому жанрі є поема Фосколо "Гробниці", про яку докладніше скажемо далі. Розквітає також в італій­ській поезії того часу ода на громадянські й патріотичні мотиви, сповнена риторичної патетики. Як на її характер­ний зразок, можна вказати на оди Монті "Фанатизм", "Забобон" і "Прометей", написані після вступу французь­ких військ в Італію 1797 р. і створення Цізальпінської республіки. В першій автор засуджує тиранію, тобто аб­солютистську монархію, і прославляє свободу, в другій оспівує республіку й виправдовує смертний вирок Луї XVI, а в третій славить Бонапарта — "звільнювача Італії". Однак слід зазначити, що в італійській поезії того часу існували й інші тенденції, означені впливами сентимента­лізму й преромантизму. В цьому плані помітним явищем є написані на межі століть "Сільські ідилії" І. Піндемонте, в яких традиція античної буколічної поезії поєднується з новітніми романтичними віяннями. "Втеча від цивілізації" в ідилічну природу зливається в них з бажанням самоза­глиблення, що проявляється досить інтенсивно, доміную­чим умонастроєм виступає меланхолія явно прероман-тичного походження, але характерно, що уособлюється вона в образі німфи.

Специфічною особливістю італійської літератури кінця XVIII— початку XIX cm. був слабкий розвиток жанру роману. Власне,, в цей період відбувалося його становлення в італійському письменстві. Одна з важливих причин цього явища — більший, ніж в інших західних літературах, вплив класичної традиції, яка зневажливо ставилася до роману й залишала його поза канонізованими жанрами. Але серед читачів існував значний інтерес до романів, який задовольнявся головним чином перекладами з англійської і французької літератур. В останні десяти­ліття XVIII ст. пожвавлюється розвиток італійського ро­ману, але характерно, що в цей час активніше розвиваються такі його жанрові різновиди, як філософ­ський роман, котрий часто набирав сатирично-алегорич­ного змісту, і "археологічний роман" вільної форми, котрий давав читачам широкі відомості з історії антично-

Італійський романтизм

Італійський романтизм

сті, поєднуючи їх з повчально-виховною настановою. Та­кими, зокрема, були твори А. Веррі "Пригоди Сапфо", "Римські ночі біля гробниці Сципіонів" і "Життя Геростра­та", роман В. Куоко "Платон в Італії". Археологічний роман стимулював інтерес до історії і тим самим готував грунт для майбутнього розквіту історичного роману в іта­лійській романтичній літературі.

Дата добавления: 2015-08-21