Структурно - правовий аналіз правопорядку

2.1 Поняття, властивості, принципи та функції правопорядку

Поняття «правопорядок» широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку -- найважливіша функція держави. Не дивлячись на це, у вітчизняній науці досі не вироблено єдиного визначення даного феномена. Найбільшого поширення набув погляд на правопорядок як на реалізовану законність, проте подібне трактування є не зовсім вірним. Алексеев С.С. вважав, що «У формуванні правопорядку законність виступає як основоположний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок лише одного принципу, нехай і основоположного… Тому більш точно було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових приписів у відповідності з принципом законності». Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність же -- умова правопорядку.

Правопорядок -- це порядок, організованість, стійкість. Отже, він характеризує ступінь впорядкованості суспільних відносин, виступає протилежністю хаосу, анархії, неорганізованості, сваволі і беззаконню. Правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави.

Правовий порядок можна розглядати як мету правового регулювання, якою є створення за допомогою права і правових засобів такого порядку і такої врегульованості суспільних відносин, які служитимуть збереженню і зміцненню існуючого ладу. Проте, правопорядок не тільки мета, але і підсумок правового опосередковування -- реально існуюча врегульованість суспільних відносин.

Виходячи з сказаного, правопорядок можна визначити як засновану на праві і законності організацію суспільного життя, що відображає якісне перебування суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства.

Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, структуру.

Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою. Тому правопорядком охоплюються далеко не всі відносини, що мають місце в суспільстві. Певна частина суспільного життя не потребує правової регламентації. Вона знаходиться у сфері дії норм моралі, норм різних громадських організацій та інших неправових нормативних регуляторів. У цьому сенсі правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, що складається під впливом нормативного регулювання.

Основні ознаки правопорядку: 1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості; 2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин; 3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, запровадження їх в життя, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права; 4) є підсумком правового регулювання; 5) створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав; 6) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків; 7) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення; 8) встановлює сувору громадську дисципліну; 9) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя; 10) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі; 11) забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Мета охорони правопорядку - це гарантія реалізації суспільних відносин, упорядкованих правом відповідно до його принципів. Суб'єктами охорони правопорядку виступають держава в цілому, державні органи та громадські організації.А. Ф. Черданцев зазначає, що «функція охорони правопорядку є однією з основних функцій держави, яка виникає одночасно із виникненням держави, оскільки порядок в суспільстві є неодмінною умовою нормального існування і розвитку суспільства в цілому, так і самої держави». Г. А. Туманов також дійшов висновку про те, що «однією з основних об'єктивно необхідних функцій держави є охоронна функція, що реалізується складною системою правозастосовних і правоохоронних органів».

Функції правопорядку - це основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:

1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з великими системами суспільства - економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища - економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і відносин з суспільним середовищем;

2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин;

3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку - виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.).

Принципи правопорядку - це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.

Щодо класифікації принципів правопорядку В. В. Борисов запропонував розрізняти за характером та значенням принципи: а) загальносоціологічні; б) загальноюридичні, на яких формується й функціонує правово система, всі правові інститути; в) загальні для правового порядку як цілісного утворення; г) такі, що діють в його структурних підрозділах.

Дана класифікація викликає особливий інтерес в аспекті означених цілей, оскільки концентруєтья не тільки на принципах правопорядку як самостійного юридичного явища, а й вказує на те, що правопорядок, як елемент правової системи, ґрунтується на тих самих основних засадах, що й інші правові явища та процеси. При цьому слід зазначити, що у такому широкому контексті більш доцільно було б говорити не про принципи правопорядку, а про принципи, що впливають на нього, визначають його.

Свої класифікації принципів правопорядку, на основі принципів провової системи створили багато вчених, зокрема М. А. Вороніна та А. М. Колодій [5, С.193; 7, С.108]. У своїх працях вони поєднували принципи правопорядку з принципами інших правових категорій, не відокремлюючи їх.

На мою думку, основними принципами правопорядку, що вказують на його індивідуальні риси, в порівнянні з іншими правовими інститутами, є:

1. Принцип конституційності - підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя.

2. Принцип законності - створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність - головна умова встановлення правопорядку.

3. Принцип системно-структурної організації - наявність цілісності і структурованості як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави. Правопорядок - не сукупність одиничних, розрізнених актів поведінки, різних правовідносин, а система відносин, яка заснована на єдиній суті права, пануючій в суспільстві формі власності, системі економічних відносин, забезпечується силою.

4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування - виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.

5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності - виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує за допомогою соціальних, головним чином правових, норм.

6. Принцип справедливості і гуманізму - базується на високих моральних підвалинах, повазі прав людини, її гідності і честі.

7. Принцип підконтрольності - наявність повсюдного, загального та універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.

8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту - виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод, обов'язків та ін. Існуючий правопорядок забезпечується державою, охороняється нею від порушень.

9. Принцип організованості. Правопорядок виникає не стихійно, а при організуючій діяльності держави, її органів.

10. Принцип стійкості. Виникаючий на основі права і забезпечуваний державою правопорядок достатньо стабільний, стійкий. Спроби дестабілізації, порушення правопорядку присікаються відповідними правоохоронними органами.

11.Принцип єдності. Характер організації неоднаковий в різних сферах суспільного життя. Проте заснований на єдиних політичних і правових принципах, забезпечуваний єдністю державної волі і законності, правопорядок один на території всієї країни. Всі його складові в рівній мірі гарантуються державою, будь-які його порушення вважаються правопорушеннями і припиняються державним примусом.

12. Принцип визначеності. Правопорядок базується на формально-визначених правових розпорядженнях, реалізація яких і забезпечує визначеність суспільних відносин. Цим він відрізняється від систем відносин, що виникають в результаті дії інших соціальних норм, де відсутні чіткі формальні орієнтири, а роль суб'єктивних моментів дуже велика.

Отже, принципи правопорядку є логічним розвитком принципів, що діють у правовій системі, перебувають з ними в єдності, визначаються ними та справляють на них великий вплив як чинники, що характеризують фактичний стан врегульованості суспільних відносин.

Як відомо, далеко не всі норми права реалізуються завжди та постійно, нерідкі існують відступи від вимог правових норм, правопорушення. Тому необхідно розрізняти реально існуючий правопорядок (підсумок правового регулювання) і правопорядок, до досягнення якого прагнув законодавець на тому або іншому етапі розвитку суспільства (мета правового регулювання). Перший залежить від того, в чому полягали суспільних відносин в конкретних умовах, рівня політичної і правової культури суспільства, стану законодавства, характеру законності і ін. Отже, правопорядок має не тільки якісні, але і кількісні характеристики. Тому не випадково у сфері функціонування держави можна відзначити напрями діяльності по зміцненню (вдосконаленню, забезпеченню, охороні) правопорядку. Для того, щоб дана діяльність була ефективною і результативною, слід дослідити структуру даного явища.

2.2 Структура правопорядку

Перш ніж розглянути структуру правопорядку, слід визначити зміст даного поняття.

Зміст правопорядку -- це система правових і не правових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання. Розрізняють зміст правопорядку:

1) матеріальний -- система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників -- фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби;

2) юридичний (державно-правовий) -- система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку -- це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права. Оскільки правопорядок визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найбільш важливі риси і сторони соціально-економічного ладу, систему пануючих в країні політичних відносин. Отже, правопорядок включає не тільки відносини людей у сфері цивільного суспільства, але і що базується на нормах права, організацію самої політичної влади, тобто державу. На цю сторону правопорядку звертав увагу ще Цицерон, запитуючи: «Та і що таке держава, як не загальний правопорядок?» Близький до нього і Кант, що розглядав державу як «об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам». Інакше кажучи, держава є і найважливіший елемент, і необхідна умова правопорядку. Не випадкове правове регулювання діяльності державних органів і посадових осіб здійснюється за принципом «Дозволено тільки те, що прямо дозволене». В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Найбільш адекватною формою реалізації подібного правопорядку виступає правова держава

У формуванні правового порядку беруть участь всі елементи механізму правового регулювання суспільних відносин. Їх причинно – наслідковий зв'язок складає основу правового життя суспільства, яке і призводить до встановлення правового порядку.

Елементи структури правопорядку такі:

1. Суб'єкти права -- держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами -- статична частина.

2. Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) -- динамічний зв'язок.

3. Упорядкованість усіх елементів структури -- суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації -- розпорядку, у рамках якого організовуються і функціонують громадянське суспільство і держава, -- інтегративний зв'язок.

Дата добавления: 2015-08-13