Жозеф де Местр 4 страница

Юрисконсульти працюють і в державному, і в недержавному секторі, і безліч виробничих завдань повсякденного характеру, які виникають у їхній роботі, іноді виводять їх зі сфери правової у сферу адміністративної діяльності. Можна сказати, що це проблема внутрішньоорганізаційного походження. Але на будь-якому підприємстві здійснюються трудові правовідносини, підтримується трудова дисципліна, виникають ситуації правопорушень, конфліктів, вирішення яких поряд з іншим природно об'єднує юрисконсультів за їхньою функціональною належністю. Специфіка консультативної роботи формується у зв'язку з профілем діяльності установи або підприємства та на підставі професійної спеціалізації працівника в межах юридичного відділу, групи або служби, якщо такі сформовані як структурні підрозділи. Наприклад, є певна відмінність в організації правового консультування (забезпечення, супроводження) між підприємством, яке виробляє господарчі товари для внутрішнього ринка, та установою, яка організує імпортно-експертні операції, що також потребують правової оцінки фахівця. Є також відмінність у спеціалізації співробітників відділу юридичного забезпечення, які можуть працювати за напрямами діяльності підприємства, за принципом територіальних зв'язків з іншими суб'єктами, за спеціалізацією у галузях права, за розподілом сфер та ділянок адміністративно-управлінської роботи.

Слід зупинитися ще на одному з аспектів цього виду діяльності. У попередніх розділах зазначалося, що юридична діяльність багато в чому має управлінсько-організаційний характер. І саме ця риса в такому разі вияв-іяється більш за все. Досить значна кількість важливих управлінсько-орга-зізаційних рішень набувають своє обґрунтування за допомогою правових за-юбів, коли в основу закладається не бажання або настрій керівника, а проце-[урно-процесуальна вимога норми права.

Що ж означає термін "давати юридичні консультації"? У найширшому юзумінні він означає давати поради та висновки. Хоча фактично організа-;ія правової роботи передбачає використання й інших форм роботи:

· підготовка проектів документів, їх візування, доповнення;

· перевірка фінансової надійності клієнтів, замовників, партнерів та ін.;

· попередження правопорушень на виробництві та організація профілак-ічних заходів;

· ведення агітаційно-пропагандистської та правовиховної роботи;

· представлення та захист інтересів організації в інших органах, уставах, забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки організації.

Однак більш повне враження про діяльність юрисконсульта може скла-іся, якщо ґрунтовно ознайомитись із типовим переліком його функціональ-х повноважень, який може певною мірою змінюватися залежно від кон-зтних умов праці юриста. При цьому не видається можливим попередньо шачити, в якому обсязі будуть співвідноситися ті чи інші форми діяльні. В одному випадку це можуть бути значна частка документально-про-'ної роботи, правова оцінка договірних відносин, в іншому — ведення пре-зійно-позовної роботи.

Наприклад, до посадових обов'язків юрисконсульта підприємства відно-ь такі:

· організація та забезпечення правильного виконання актів законодав-і, інших нормативних актів і документів, подання керівництву пропо-ій щодо вирішення правових питань виробничої, економічної та соціаль-ііяльності підприємства;

· координація роботи та безпосередня участь у підготовці наказі інших актів підприємства, що регулюють відносини структурних підрозд: їх майнову відповідальність;

· перевірка відповідності законодавству проектів наказів, інших ав що подаються на підпис керівнику підприємства, та візування їх за наявн погодження цих проектів із зацікавленими підрозділами. Прийняття аі правового характеру без попередньої перевірки юридичною службою не пускається;

· підготовка висновків за проектами наказів та іншими актами, пі/ товка і внесення пропозицій про зміну чи скасування відомчих нормативі актів та актів підприємств, що фактично втратили чинність;

· здійснення контролю за відповідністю законодавству актів, прийі тих керівниками структурних підрозділів;

· забезпечення обліку і зберігання текстів законодавчих та інших ні мативних актів, участь у підготовці, укладенні та контролі за виконанн, господарських договорів, контрактів з іншими підприємствами, установаї і організаціями;

· надання правової допомоги в процесі створення, освоєння та впрої дження науково-технічних розробок, новітніх технологій, а також у зді сненні заходів щодо поліпшення якості продукції (робіт, послуг) і зменше ня втрат від випуску недоброякісної продукції;

· організація претензійної і ведення позовної роботи. Представлення встановленому законодавством порядку інтересів підприємства в судаз інших органах під час розгляду правових питань і спорів. Надання правов< оцінки претензіям, що пред'явлені підприємству у зв'язку з порушенням йог майнових прав і законних інтересів;

· аналіз наслідків розгляду претензій, позовів і судових справ, практи ки укладання та виконання договорів (контрактів). Внесення керівник; підприємства пропозицій щодо удосконалення правового забезпечення гос подарської діяльності;

· надання висновків стосовно правомірності списання матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, непродуктивних витрат та правової оцінки фактам нестач, крадіжок, безгосподарності, псування майна тощо;

· сприяння додержанню законності у реалізації прав трудового колективу під час вирішення ним питань виробничого характеру і соціального розвитку, участь у підготовці та укладанні колективного договору, консультування виборних органів трудового колективу з питань законодавства;

· участь у підготовці заходів щодо зміцнення трудової дисципліни, забезпечення охорони праці на виробництві, надання правової допомоги працівникам підприємства, які потребують соціального захисту;

· забезпечення правильного застосування норм трудового, житлового, пенсійного, іншого законодавства, що зачіпають права й законні інтереси працівників;

· участь у забезпеченні додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та вжиття заходів, спрямованих на запобігання його порушенням;

· сприяння своєчасному вжиттю заходів за протестами та поданнями прокуратури, окремими ухвалами суду, рішеннями, постановами, ухвалами арбітражного суду, відповідними документами інших правоохоронних і контролюючих органів;

· організація і проведення роботи, пов'язаної з підвищенням рівня правових знань працівників підприємства, інформування про законодавство та практику його застосування. Надання консультацій з правових питань.

Цей перелік повноважень є свого роду змістом виробничої діяльності юрисконсульта і, мабуть, у розширеному вигляді характеризує його роботу як окремий вид юридичної практичної діяльності. В аспекті взаємодії з представниками інших юридичних професій юрисконсульт співпрацює більш за все із суддями арбітражних судів у ході судових засідань, де доводиться вести справу своєї організації шляхом усних виступів, надання письмових доказів, різноманітних довідок, звітів, актів контрольних перевірок тощо. Характерною рисою, слід зазначити є те, що в одних випадках юрисконсульт виконує свої обов'язки за штатною посадою, коли це передбачено організаційною структурою, в інших — шляхом надання разових послуг. Крім того, якщо обсяги робіт на фірмі або підприємстві зменшуються, то адміністрація може взагалі відмовитися від платних послуг, поки не мине криза. В цілому за умов стабільної економічної ситуації успіх підприємства значною мірою пов'язується не тільки з якістю роботи менеджерів, бухгалтерів, а й з ефективністю роботи юридичної служби, тому що своєю роботою юрисконсульт може як допомогти підприємству, так і довести його до банкрутства або підставити під удар штрафних санкцій з боку податкової служби. У зв'язку з цим необхідно назвати таку рису, як значущість та відповідальність у роботі юрисконсульта. Його праця порівняно з іншими залишається напруженою, хоча є й такі організації, де посада юрисконсульта реалізується формально, а скорочення штатів не передбачається.

Які ж вимоги ставляться до претендентів на посаду? Юрисконсультом державного підприємства, установи може бути особа з вищою (або неповною вищою) юридичною освітою, яка володіє необхідними знаннями та навичками у справі правового забезпечення діяльності цих організацій та надання інших видів правової допомоги1. Крім того, для осіб, не мають досвіду роботи, передбачається обов'язкове проходження стажування на базі управлінь юстиції в області або в містах Києві та Севастополі.

Щодо приватних підприємств, то вимоги до кандидатів на посади юристів можуть певною мірою спрощуватись або підвищуватись, що цілком залежить від потреб виробництва та труднощів господарсько-виробничих відносин. Як правило, при прийнятті на роботу адміністрація висуває низку додаткових вимог особистого та професійного характеру, які стосуються віку, досвіду, стажу роботи, сімейного стану, профілю, освіти. Такий підхід цілком зрозумілий та виправданий, оскільки на таку відповідальну посаду необхідно призначати висококваліфікованого спеціаліста, який, крім іншого, повинен працювати з адміністрацією в одній команді як представник управлінського персоналу і залишатися взірцем порядку та справедливості в очах трудового колективу. Якщо керівник підприємства часом неправий у своїх рішеннях або вчинках, робітник передусім звертається до юрисконсульта підприємства як до джерела істини. Тому, крім досвіду роботи, вищої освіти, знання своєї справи, юрисконсульт повинен володіти певними моральними цінностями, які дозволять йому залишатися чесною, справедливою та авторитетною особистістю в колективі.

Щодо правової обізнаності юрисконсульта, то це коло різноманітних знань. Він повинен знати:

· постанови, розпорядження, накази вищих органів. Методичні, нормативні та інші керівні матеріали щодо правової діяльності підприємства;

· чинне законодавство (цивільне, трудове, фінансове, адміністративне право), технічні засоби механізації та автоматизації довідково-інформаційної роботи щодо законодавства;

· порядок ведення обліку та складання звітів про господарсько-фінансову діяльність підприємства;

· порядок укладення та оформлення господарських договорів, основи економіки, організації праці, виробництва та управління, правила та норми охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту.

Контроль за діяльністю юридичних відділів та служб покладається на керівників підприємств, органів, установ, де вони функціонують. На цій же підставі організовано їх підпорядкування як структурного підрозділу, наділеного специфічними обов'язками та правами для сприяння виробничому процесу, забезпечення його законності, ефективності й стабільності розвитку.

10.7. Юридична виконавча діяльність

Поряд з іншими видами юридичної діяльності виконавча діяльність посідає чільне місце у сфері реалізації права і є одним із важливих засобів забезпечення ефективності у роботі механізму правового регулювання, засобом втілення соціальної справедливості на практичному рівні. Виділення цього напряму юридичної роботи в окремий вид сприяло формування окремого органу влади з відповідним статусом та створення необхідної законодавчої бази для його діяльності. Хоч інститут виконавчого провадження має тривалу історію, його роль та значення для правової системи України було найбільш повно розкрито наприкінці 90-х років XX століття з прийняттям органічного та процесуального законів, присвячених названому інституту1. Довгий час виконавча служба функціонувала при судах, керуючись чинним законодавством СРСР: Цивільним, Цивільним процесуальним, Кримінальним, Кримінально-процесуальним кодексами Української РСР. Однак останні роки виконавча служба не виправдовувала свого призначення, на що були чинники об'єктивного походження. Цей фактор сприяв прийняттю рішення про створення самостійної служби, підлеглої Міністерству юстиції України.

Говорячи про підвищення соціальної ролі та значення виконавчого провадження, не слід все зводити лише до прийняття законодавчих актів, нормативна основа для виконавчих дій формувалася і в попередні роки. Скоріше слід зазначити, що новий нормативний акт став завершальною ланкою в перебігу подій щодо актуалізації виконавчого провадження. Серед основних причин, що змусили державу на такий крок, перш за все слід назвати розвиток відносин власності, появу нової еліти суб'єктів господарювання, сформованої на приватній власності.

В умовах домінування державної власності, тотального контролю за господарською діяльністю окремих фізичних або юридичних осіб проблеми виконання рішень влади в таких масштабах не було, враховуючи той факт, що відносини господарювання складалися в основному в межах однієї форми власності. Однак у ринкових умовах правове забезпечення економічних відно-син має бути на більш високому рівні, що передбачає залучення нових та більш ефективних механізмів захисту та охорони власності. Як один із таких засобів може розглядатися державна виконавча служба.

Водночас заслуговує на увагу й інша думка українських вчених, що висвітлюють також проблемні сторони функціонування виконавчої служби. Сьогодні, як зазначають СЯ. Фурса та С.В. Щербак2, проблема примусового виконання рішень судів та інших органів юрисдикції набула нового змісту у зв'язку з тим, що прийняття нового законодавства про виконавче провадження не тільки не вирішило, а навпаки, поставило блок нових питань, пов'язаних із подальшим удосконаленням норм законодавства про виконавче провадження. Нерозробленість цілої низки проблемних, спірних моментів, пишуть автори, призводить до незахищеності прав власника та інших зацікавлених осіб і дорого коштує як окремим учасникам цивільного обігу, так і державі в цілому, а тому потребує значного оновлення. При цьому сучасний етап перебудови виконавчого провадження, коли правова наука все більше впливає на суспільні відносини, потребує відповідного ґрунтовного аналізу. Однак неможливо аналізувати відповідну процедуру без визначення її місця в правовій системі України.

І все ж, ураховуючи певні недоліки законодавчого регулювання виконавчої діяльності, можна констатувати факт безпосереднього функціонального зв'язку виконавчої служби з діяльністю суду, що надає судовим рішенням реального змісту. Як і судові органи, органи державної виконавчої служби здійснюють правозахисну функцію, втілюючи у практику життя індивідуально-правові акти органів влади та використовуючи при цьому примусові заходи впливу.

Згідно із сучасними теоретичними уявленнями органи державної виконавчої служби не належать до ланки судових установ, їх зараховують до системи органів виконавчої влади. Водночас виконавчу службу не можна охарактеризувати як правоохоронний орган, що випливає з аналізу статті 1 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів"1.

Згідно з чинним законом2, державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України, в межах якого утворено Департамент державної виконавчої служби. Відповідні відділи державної виконавчої служби створено на рівні району, міста, району в місті та наділено статусом юридичної особи відповідно до цивільного законодавства3.

Основним завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень суду та інших органів. Слід зазначити, що характерною рисою діяльності державних виконавців є застосування примусових заходів, що зумовлено небажанням боржників виконувати свій обов'язок. Держава заздалегідь санкціонує застосування примусу державним виконавцем, передбачаючи, що всі інші засоби вирішення ситуації були використані та не досягли успіху. У зв'язку з цим у сучасній літературі навіть склалася думка, що основним методом правового регулювання діяльності виконавчої служби є санкціонований примус4.

Аспект примусовості у характеристиці цього напряму професійної діяльності юристів не слід сприймати як самоціль або як негативний момент у характеристиці державної влади, державного режиму. Слід зазначити, що цей вид державного примусу має адміністративно-правовий характер5, спрямований не взагалі на суспільство, а лише на ті правові відносини, в яких одна зі сторін не виконала свого обов'язку, чим порушила право іншої сторони. Тому такий примус слід сприймати як позитив, певне правове благо для потерпілої сторони, що узгоджується із загальною метою та принципами правового регулювання. Окрім примусу, виконавчу діяльність юристів також характеризують неупередженість, повнота та своєчасність забезпечення реалізації суб'єктивних прав учасників правовідносин. Слід приділити особливу увагу принципу неупередженості, що висуває додаткові вимоги до особистості державного виконавця, рівня його професійної культури.

Для характеристики змісту професійної діяльності державного виконавця необхідно звернутися до елементів його правового статусу, а саме прав та посадових обов'язків6. Державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для своєчасного і повного виконання рішень компетентних органів влади, надати сторонам можливість ознайомитись із матеріалами справи, роз'яснити сторонам їхні права та обов'язки.

Водночас державних виконавців наділено значним обсягом повноважень, що відповідає примусовому характеру здійснення виконавчої діяльності, а І саме: накладати арешт на майно боржників, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його в порядку, встановленому законом; одержувати необхідну інформацію для проведення виконавчих дій; входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам; звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини; викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні тощо.

Таким чином, представників цього виду юридичної професії наділено від імені держави достатньо широким спектром повноважень для забезпечення ефективності управлінських рішень, приведення суспільних відносин у відповідність до вимог права.

Підкреслюючи виключність виконавчих повноважень, законодавець закріплює рису обов'язковості вимог державного виконавця, що взагалі характеризує систему владних відносин. Рішення влади мають, як правило, імперативний характер, а їх невиконання захищено можливістю застосування владного (в межах закону) примусу. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою юридичну відповідальність. Водночас, говорячи про обов'язковість рішень виконавця, слід наголосити на певних психологічних або процесуальних труднощах, що виникають при цьому. У ході своєї діяльності працівники виконавчої служби зустрічаються з різними людьми, але основною категорією є боржники. Крім того, що зі сторони останніх завжди слід очікувати на антипатію, в окремих випадках такий антагонізм переростає у фізичну протидію, яка може виражатись як у приховуванні майна, недопущенні у приміщення, ненаданні документів або інших відомостей про майно, так і в погрозах щодо життя та здоров'я. Для попередження різних форм протидії державні виконавці залучають до співпраці інших учасників виконавчого провадження (представників сторін, понятих, перекладача, спеціаліста, представників місцевих органів влади та самоврядування). Окремо слід приділити увагу організації взаємодії виконавчої служби та органів внутрішніх справ, що потребує додаткової правової регламентації. Як свідчить практика, ефективність виконавчих дій була б більшою, якби така взаємодія була тіснішою або в межах відомства було створено спеціальний силовий підрозділ на зразок податкової міліції в межах податкової адміністрації. До речі, в Російській Федерації з 2000 р. в системі служби судових приставів діє силовий підрозділ — Сприяння виконавчим діям, бійці якого мають власну форму, право на носіння та використання зброї, що значно спрощує перетинання меж приватного охоронного бізнесу. Особливо допомога органів внутрішніх справ потрібна при розшуку боржника, примусовому звільненні приміщення, при вселенні, під час опису майна, його вилученні, коли боржником чиниться опір. Крім того, науковці та практики стверджують про необхідність правового закріплення такого заходу, як супровід та охорона державних виконавців працівниками органів внутрішніх справ.

Зміст діяльності та функціональне призначення виконавчої служби в системі органів державної влади обумовили систему вимог, що ставляться до кандидатів на зайняття посади. Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Для кандидатів на зайняття керівної посади ставлять більш високі вимоги, які зводяться до наявності вищої юридичної освіти і стажу юридичної роботи не менше трьох років.

Водночас для осіб, які претендують на зайняття посади державного виконавця, встановлено обмеження, що виходять зі змісту статті 12 Закону України "Про державну службу"1. Так, законом передбачено, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті такі особи: визнані недієздатними; які мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, передбачених законами України.

Поряд із цими обмеженнями щодо призначення на посаду є обмеження, які стосуються більшою мірою осіб, що вже призначені виконавцями, — заборона на заняття підприємницькою діяльністю, на виконання роботи на умовах сумісництва, на участь у роботі керівних органів господарських товариств, а також неприйняття подарунків від фізичних та юридичних осіб, грошових винагород або користування пільгами у зв'язку зі своєю службовою діяльністю.

Щодо подальшої роботи за посадою до працівників також ставляться вимоги, дотримання яких сприяє ефективному функціонуванню всієї системи органів державної виконавчої служби1:

1. добросовісне та професійне виконання своїх службових обов'язків;

2. забезпечення пріоритету прав і свобод людини та громадянина у службовій діяльності;

3. додержання законодавчо закріплених морально-етичних вимог щодо поведінки;

4. недопущення проявів корупції, бюрократизму тощо;

5. збереження державної та іншої охоронюваної законом таємниці.

Юристи, котрі працюють в органах державної виконавчої служби, як і представники всіх інших юридичних спеціальностей, повинні дотримуватися норм та принципів, що походять від моралі та становлять основу світогляду людини, впливають на її поведінку, яка в тій чи іншій життєвій ситуації сприймається як єдино доцільна або припустима. Юристам виконавчої служби притаманні такі риси характеру, як'ввічливість, комунікативність, принциповість, непідступність, що є необхідним моментом у здійсненні професійного обов'язку. Водночас для державних виконавців характерні риси гуманізму, людяності, доброзичливості, чесності тощо, які є загнальнолюд-ськими-цінностями і без яких особа не повинна здійснювати обов'язків державного службовця взагалі.

Зазначені характеристики передбачено не тільки нормами національного законодавства, професійними кодексами честі, а й нормами, що містяться в актах міжнародних організацій2. Особливо це актуально для забезпечення прав людини в Україні.

Характеризуючи окремі сторони виконавчої діяльності та враховуючи владний характер статусу державного виконавця, не можна обминути питання контролю за здійсненням професійних обов'язків цією категорією працівників. Внутрішньосистемний контроль за роботою державного виконавця здійснюється його безпосереднім начальником, а також керівниками вищого рангу по вертикалі до рівня Департаменту державної виконавчої служби. У цьому плані до внутрішнього контролю слід віднести такі дії, як добір кадрів, здійснення загального контролю за їхньою діяльністю та забезпечення координації роботи, підвищення їхнього професійного рівня, аналіз звітності та планування діяльності, розгляд скарг та пропозицій щодо роботи підрозділів, окремих виконавців, застосування заходів дисциплінарного впливу, вжиття заходів щодо усунення недоліків у роботі.

Водночас слід пам'ятати, що виконавча служба входить до складу системи органів Міністерства юстиції України3. Це свідчить про наявність контрольних повноважень з боку міністра, його заступників, а також начальників управлінь юстиції, що також можна вважати внутрішньосистемним контролем.

Зовнішній контроль може здійснюватись, наприклад, органами та посадовими особами Головного управління державної служби, системи правоохоронних органів України, громадських об'єднань або окремих громадян. У кожному конкретному випадку правові наслідки здійснення тієї чи іншої форми контролю будуть різними, але головним фактором слід визнати наявність механізмів, що забезпечують персональну відповідальність, професіоналізм державних службовців, а також законність, гласність та відкритість виконавчого процесу.

Державна виконавча служба в Україні як новий інститут у системі право-захисних органів має поки що небагату історію після прийняття відповідного закону, тому можна передбачити, що виконавча діяльність має перспективи розвитку як спеціалізованого напряму юридичної професії. Так, потребує уточнення правовий статус державного виконавця, особливо в частині процесуальної регламентації виконання окремих дій. Окрім того, фахівці процесуального права роблять акцент на необхідності посилення гарантій щодо реалізації державними виконавцями професійного обов'язку. Не повинні залишитися поза увагою держави й питання соціального захисту виконавців та їх сімей, що врешті-решт сприятиме підвищенню не тільки авторитету цього виду юридичної діяльності, а й авторитету суб'єктивних прав громадян.

Питання для самоконтролю

1. Які другорядні завдання вирішуються слідчими підрозділами в процесі розкриття злочинів?

2. Назвіть органи, установи та посадових осіб, уповноважених на здійснення окремих слідчих дій у формі дізнання.

3. Назвіть основні напрями та принципи здійснення прокурорського нагляду.

4. Як пов'язані діяльність суду та слідчих органів?

5. Сформулюйте вимоги, що ставляться до кандидатів на посаду судді.

6. Що означає здійснювати правосуддя?

7. У чому полягає незалежність як принцип здійснення слідчої, суддівської та адвокатської діяльності?

8. Назвіть види правових послуг, які можуть надавати адвокатські об'єднання?

9. У результаті порівняльного аналізу визначте, які з відомих вам юридичних професій передбачають прийняття присяги.

10. На вчинення яких дій уповноважені приватні нотаріуси?

11. У чому полягають особливості характеристики правових знань юридичних консультантів?

12. Що, на вашу думку, означає здійснювати правове забезпечення виробничої та господарської діяльності?

13. Які основні завдання стоять перед державною виконавчою службою України?

14. У чому виявляється державно-владний та процесуальний характер діяльності державних виконавців?

15. Охарактеризуйте повноваження державного виконавця.

Література

1. Аверьянова Т.В., Статкує В.Ф. Зксперт: Руководство для зкспертов органов внутренних дел. — М., 2002.

2. Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності: Навч. посіб. — К., 1994.

3. БайковА.В. Юридическая клиника: опьіт практического обучения юри-стов. — М., 1999.

4. Васильєв В.Л. Юридическая психология: Учебник. — М.,1999.

5. Винокуров Ю.Е. Прокурорский надзор: Курс лекций и практикум. — М.,2003.

6. Власов Ю.Н., Калинин В А. Судебньїе приставьі. Исполнительное про-изводство. — М., 2000.

7. Гаухман ЛД. Квалификация преступлений: Закон, теория, практика. — М.,2003.

8. Герасимов С.И. (ред). Настольная книга прокурора. — М., 2003.

9. Гилинский Я.И. Криминология: Теория, история, змпирическая база, социальньїй контроль: Курс лекций. — М., 2002.

10. Голубовский В.Ю. Оперативно-розьіскная деятельность: Слов.-справ. — М.,2001.

11. Гомола А.Я. Нотариат. — М., 2003.

12. Громов НА.,Алиев Т.Т., Зейналова Л.М. Состязательность и равнопра-вие сторон в уголовном судопроизводстве. — М., 2003.

13. Долгополов А.М. Організація юридичної служби на підприємствах: Конспект лекцій. — К., 2000.

14. ЕникеевМ.И. Юридическая психология: Знциклопедия. —М., 2001.

15. Жалинский А.9.Профессиональнаядеятельность юриста. — М., 1997.

16. Кикоть В.Я. (ред.) Административная деятельность органов внутрен-нихдел: Общая и особенная части. — М., 2003.

17. Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (деонтологичес-кий аспект): Курс лекций. — Донецк, 1998. — 192 с.

18. Красникова ЕА. Зтика и психология профессиональной деятельности: Учебник. — М.,2003.

19. Кузнецова Н.В. Асудьи кто? //Государство и право. — 1994. — № 8—9.

20. Кузьмичов В.С. Теория и практика следственной деятельноти. — К., 1997.

21. Лубшев Ю.Ф. Курс адвокатского права. — М., 2003.

22. ЛукьяноваЕ.Г. Теория процессуального права. — М., 2003.

23. Образцов В.А. Следственньїе действия. Криминалистические рекомен-дации. Типовьіе образцьі документов. — М., 2002.

24. ПиепуЖ.-Ф.,Ягр Ж.Профессиональноенотариальноеправо. — М., 2001.

25. РшжаковА.П. Следственньїе действия (понятие, видьі, порядок произ-водства). —М.,2002.

Дата добавления: 2015-08-18