ВИСНОВКИ. Світове господарство – система, що має багато складних структур

Світове господарство – система, що має багато складних структур. Структура – внутрішня будова системи та сукупність стійких зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність. З-поміж численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна. Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому.

До числа найважливіших форм міжнародних економічних зв'язків належать зовнішня торгівля, кредитно-фінансові відносини, обмін науково-технічною інформацією, надання різноманітних послуг, міжнародний туризм.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів зовнішньоторгових зв'язків. Майже 3/4 обороту зовнішньої торгівлі світу припадає на розвинуті країни, у тому числі 1/3 – на США, ФРН і Японію. НТР Істотно вплинула на товарну структуру зовнішньої торгівлі. Продукція обробної промисловості зайняла чільну позицію – понад 4/5. Особливо важливе місце посіла продукція машинобудування. Структура експорту країн, що розвиваються, теж змінилася. Зменшилася залежність країн від вивозу одного-двох видів сировини, за винятком країн – експортерів нафти. Однак, країни, що розвиваються, досі залишаються основними постачальниками нафти, міді, бавовни, природного каучуку, а також продовольчих товарів – кави, какао, цукру, бананів тощо. Найбільші зміни у зовнішній торгівлі відбулися в нових індустріальних країнах – Республіці Корея, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Тайвані, Сінгапурі, які донедавна були головними експортерами сировини, споживчих товарів, а зараз значно збільшили у своєму експорті частку промислових товарів.

Країни, торгуючи між собою, вдаються за допомогою до світового валютного ринку. На ньому можна обміняти одну валюту на іншу або купити валюту для того, щоб розплатитися за експорт або імпорт. Коли б не було такого механізму, світове господарство залишилось би на рівні простого товарообміну (бартерної торгівлі), що притаманний тільки слаборозвинутій економіці.

На світовому ринку праці склалась група національних ринків праці, на які залучається іноземна робоча сила (США, країни Західної Європи, нафтодобувні арабські країни). Основними постачальниками робочої сили на ці ринки є країни, що розвиваються. Особливо значні контингенти трудівників мігрують у пошуках роботи із Мексики в США, із Західної Африки, Близького Сходу, Туреччини, а також із Південної Італії, Іспанії, Португалії в промислове ядро Європи. До цього долучається трудова міграція в Європу із постсоціалістичних країн з перехідною економікою.

Для більшості країн світу зовнішня торгівля – основна форма зовнішньоекономічної діяльності. Абсолютні та відносні показники експорту та імпорту країни віддзеркалюють розміри та особливості її участі в міжнародному поділі праці.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів і напрямів зовнішньоторгових зв'язків. Понад 2/3 обороту зовнішньої торгівлі припадає на взаємну торгівлю між економічно розвинутими країнами, в тому числі 1/3 – на США, ФРН та Японію. Отже, країни, що формують основні «полюси росту», беруть особливо активну участь у міжнародному поділі праці: на Західну Європу припадає понад 2/5 зовнішньоторгового обороту, на Північну Америку та Східну Азію – по 1/5. Напрями зовнішньоторгових зв'язків інших частин світу так чи інакше зорієнтовані на ці основні регіони інтенсивної зовнішньоекономічної діяльності.

Дата добавления: 2015-08-18