Форми міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини становлять собою сукупність економічних відносин між країнами світу з приводу обміну товарами, руху та використання факторів виробництва, формування механізмів міждержавного нагляду та регулювання. Міжнародні економічні відносини охоплюють усі фази процесу відтворення – виробництво, розподіл, обмін та споживання. У сфері виробництва міжнародні економічні відносини становлять собою відносини між суб'єктами світового господарства у безпосередньо матеріальному виробництві. До цих відносин належить спільне будівництво господарських об'єктів, спільні підприємства, міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, прямі виробничі зв'язки (Додаток 3).

У сфері розподілу міжнародні економічні відносини – це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Найбільш повно вони проявляються в процесі розвитку спільного виробництва, міжнародного руху капіталів та робочої сили.

У сфері обміну міжнародні економічні відносини становлять собою відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, робочої сили та послуг. Найбільш повно вони, ці відносини, проявляються у міжнародних торгових відносинах.

У сфері споживання міжнародні економічні відносини – це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу покриття їх потреб за рахунок взаємних поставок або за рахунок продукції, виробленої на спільних підприємствах. Ці відносини проявляються як результат функціонування усієї сукупності різноманітних форм міжнародного економічного співробітництва [3, с.497].

Об'єктом міжнародних економічних відносин виступає світове господарство, тобто сукупність національних економік країн світу, що взаємозв'язані мобільними факторами виробництва. В повсякденній практиці об'єкт міжнародних економічних відносин це експорт (імпорт) товарів, послуг і факторів виробництва, міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, господарська діяльність за кордоном, фінансові операції, спільне підприємництво тощо.

Суб'єктами міжнародних економічних відносин виступають фізичні та юридичні особи, які беруть участь в здійсненні міжнародних господарських контрактів, договорів та угод. Фізичні особи – це громадяни окремої держави, іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі здійснюють міжнародні економічні зв'язки і зареєстровані місцевими органами влади. Юридичні особи – це підприємства та організації, що здійснюють міжнародні економічні відносини. В ролі юридичних осіб можуть виступати об'єднання фізичних осіб, об'єднання юридичних осіб, об'єднання фізичних та юридичних осіб, представники зарубіжних фірм, місцеві органи влади, інші держави, що діють через своїх представників на території даної країни.

В сучасних умовах окремі фізичні особи, як правило, не беруть участі у розвитку міжнародних економічних відносин. Вирішальну роль у формуванні економічних зв'язків на інтернаціональному рівні відіграють юридичні особи, зокрема такі:

- національна держава. Вона виступає головним суб'єктом взаємних господарських зв'язків, оскільки саме на міждержавному рівні погоджуються і реалізуються стратегічні економічні інтереси партнерів щодо напрямів розвитку обміну товарами та руху і використання факторів виробництва;

- національні підприємства, фірми, об'єднання, організації і товариства як конкретні учасники міжнародних економічних відносин. їх діяльність, з одного боку, відповідає завданням економічного розвитку конкретних країн світового співтовариства і спрямована на реалізацію їх національних інтересів, з іншого – діяльність кожного з названих суб'єктів спрямована на реалізацію їх власних інтересів, тобто інтересів підприємств, організацій, об'єднань, товариств як юридичних осіб та їх окремих членів;

- міжнародні господарські організації, об'єднання, товариства, спільні підприємства. В їх межах здійснюється економічне й науково-технічне співробітництво між зацікавленими партнерами з метою досягнення більш високого рівня розвитку окремих галузей господарства і видів виробництва в кожній країні, що бере участь у міжнародних економічних зв'язках;

- міжнародні економічні організації такі як міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ) тощо. Погоджені в цих організаціях економічні інтереси учасників стають загальними, тобто проявляються як інтернаціональні. Разом з тим згадані міждержавні організації виявляють свої інтернаціональні економічні інтереси через співробітництво з країнами, що не входять до складу цих організацій;

- інтеграційні об'єднання країн світової співдружності такі, як Європейський союз (ЄС), до складу якого входять 15 країн: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція, ФРН, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Швеція, північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), учасниками і є Канада, США та Мексика. Подібні інтеграційні об'єднання є у Азії, Латинській Америці тощо. Їх інтернаціональний інтерес спрямований на досягнення вищого світового рівня розвитку кожної країни-учасниці шляхом розвитку взаємних господарських відносин.

Міжнародні економічні відносини визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у національних господарствах і, крім того, обумовлюються особливостями економічної політики держав.

Сучасні міжнародні економічні відносини склалися в результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового включення національних економік у загальну систему світових господарських зв'язків.

Історично першою формою міжнародних економічних відносин була зовнішня торгівля. Вона зародилася на ранніх стадіях становлення товарного виробництва, заснованого на базі суспільного поділу праці. Як свідчить історія, ще в V столітті до нашої ери в Афіни з'їжджалися заморські купці, щоб продати свої товари і купити інші, в тому числі і "живий товар", тобто рабів. В середні віки відомими ринками, на яких заморські купці продавали і купували товари, були Рим, Ліон, Венеція. Зовнішня торгівля як форма міжнародних економічних відносин посідала панівне становище в XVI – першій половині XIX століття. Після створення в середині XIX століття великого фабрично-заводського виробництва і формування світового ринку почали складатися нові форми міжнародних економічних відносин, зокрема такі, як міжнародна міграція робочої сили, міжнародний рух капіталу, світова валютна система та міжнародні розрахунки.

Прийнято розрізняти кілька рівнів розвитку міжнародних економічних відносин. Перший рівень становлять відносини, які здійснюються між фізичними та юридичними особами, а також між окремими державами. Другий рівень міжнародних економічних відносин утворюють відносини, що виникають між державними, фізичними та юридичними особами, з одного боку, та міжнародними організаціями, -з другого. Третій рівень становлять відносини між міжнародними організаціями.

Міжнародний рух капіталів (МРК) – переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку.

Таблиця 2.1

Форми вивозу капіталів

Критерії класифікації	Форми вивозу капіталу
За суб'єктами, що вивозять капітал	Приватний і державний
За об'єктами	Грошовий і товарний
За строками	Довгостроковий і короткостроковий
За способом отримання доходу на капітал	Позичковий і підприємницький

Форми вивозу підприємницького капіталу:

–Прямі інвестиціїнадають право управлінського контролю за об'єктом, у який інвестовано капітал.

–Портфельні інвестиціїздійснюються шляхом придбання акцій іноземних підприємств у розмірах, які не забезпечують право власності або контролю над ними [3, с.427].

Міжнародні економічні відносини функціонують на основі певних принципів. Причому прийнято розрізняти загальні (міжнародні) та специфічні (національні) принципи функціонування міжнародних економічних відносин. Загальні принципи викладені у декларації ООН Новий економічний порядок" і обов'язкові для всіх суб'єктів міжнародних економічних відносин. До них відносяться принцип суверенітету кожної держави, мирного співіснування, рівноправності, мирного врегулювання спірних проблем, поваги прав та свобод людини, Взаємодопомоги, взаємної вигоди, невтручання у внутрішні справи один одного, сумлінного виконання міжнародних зобов'язань тощо.

До специфічних (національних) відносяться принципи функціонування міжнародних економічних відносин конкретної держави, закріплені в національному законодавстві. До них відносяться суверенітет держави, свобода, рівність, верховенство законів держави, захист інтересів країни, еквівалентність обміну і ін.

В сучасних умовах на розвиток міжнародних економічних відносин впливають такі фактори як:

- розпад світової соціалістичної системи та поява нових незалежних держав, які не до кінця визначили свою політику і не усвідомили свої економічні, політичні, культурні та інші національні інтереси;

- економічна криза в країнах Східної Європи та СНД;

- криза світової фінансово-кредитної системи;

- загострення енергетичної, сировинної та продовольчої проблем;

- загострення проблем навколишнього середовища, що робить вплив на все світове господарство, національні та світові продуктивні сили;

- посилення взаємозалежності національних господарств, їх економічної політики;

- зближення економічних рівнів розвитку різних країн;

- подолання міжсистемних суперечностей між країнами, що проявляється у визнанні конкуренції як головного фактора, який забезпечує рівновагу внутрігосподарського розвитку;

- посилення процесів конвергенції, що базуються на універсальних економічних, культурних, моральних, правових та гуманітарних цінностях, визнаних світовим співтовариством кінця XX – початку XXI століть.

В результаті дії названих факторів виникли певні особливості в розвитку сучасних міжнародних відносин. По-перше, міжнародні економічні відносини з розпадом світової соціалістичної системи стали більш однотипними, оскільки зросла кількість національних господарств, що функціонують на базі ринкової (змішаної) економіки з переважанням приватної власності на засоби виробництва.

По-друге, сучасні міжнародні економічні відносини формуються виключно виходячи з принципу економічної зацікавленості партнерів, взаємної реалізації економічних інтересів. В зв'язку з цим багатьом країнам доводиться переглядати свої міжнародні економічні зв'язки, звільняючи їх від політичної кон'юнктури та ідеологічної за ангажованості. З метою досягнення економічного ефекту від міжнародного обміну товарами та руху і використання факторів виробництва багато з них добровільно погоджується на часткову втрату своїх суверенних прав.

По-третє, міжнародні економічні відносини зазнають впливу нових суперечностей, які прийшли на зміну тим, що їх загострювала "холодна війна". Передусім в сучасних міжнародних відносинах посилюється конкурентна боротьба, оскільки в неї включаються нові суб'єкти міжнародної господарської діяльності.

По-четверте, для сучасних міжнародних економічних відносин характерним є активний перерозподіл ролей між групами країн та утворення регіонального інтеграційного співробітництва. Сьогодні характерною рисою міжнародних економічних відносин виступає розпад існуючих раніше інтеграційних об'єднань і формування нових. Суттєвий вплив на активізацію цього процесу зробили розпад інтеграційного об'єднання соціалістичних країн – Ради Економічної Взаємодопомоги і, безумовно, зникнення з політичної карти світу СРСР.

Зазначені вище процеси в розвитку міжнародних економічних відносин прямо зачіпають інтереси України. Вони ставлять перед Україною дилему: або продовжувати експорт сировини та імпорт третьосортних товарів, що спустошує національні багатства і розоряє власних товаровиробників, або спробувати відновити на новій економічно взаємовигідній основі регіональні інтеграційні об'єднання на просторах СНД та Східної Європи. Саме таким чином Україна зможе добитися створення умов для посилення свого експортного потенціалу.

По-п'яте, відбуваються структурні зрушення в міжнародній економіці, передусім такі, як зростання обсягів виробництва в матеріальній сфері, зменшення частки сільськогосподарського виробництва у світовому господарстві, зростання темпів розвитку сфери послуг та кількості зайнятих в ній, прискорення технічного прогресу транспортної та інформаційно-комунікаційної систем, зменшення частки сировинних товарів та збільшення питомої ваги машин й обладнання у світовому товарному обороті.

По-шосте, в результаті кризових процесів в економіці країн СНД та Східної Європи відбулися істотні зміни сукупного попиту та сукупної пропозиції. В сучасних умовах вони опинилися в більшій, ніж раніше, залежності від світового виробництва та рівня цін світового ринку. Причому зростання сукупного попиту, тобто готовності споживачів колективно придбати товари за існуючими цінами, відбулося в результаті посилення його з боку постсоціалістичних країн. За підрахунками вчених, в другій половині 90-х років населення більшості країн СНД майже на 50% задовольняло свої потреби за рахунок товарів зарубіжного виробництва. Характерно, що це був попит не на особливі споживні вартості, яких не могли чи не вміли виробляти країни СНД, а на товари, які раніше в достатній кількості і належної якості вироблялися в колишньому СРСР [7, c.295].

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується трансформаційними зрушеннями в системі міжнародних економічних відносин.

Фактори, що зумовлюють трансформації у системі МЕВ:

— поширення кризи в енергетичній, сировинній та фінансовій сферах;

— швидка зміна пріоритетів, зумовлена розвитком інформаційного суспільства;

— зміни суспільно-економічних та політичних устроїв, зокрема постсоціалістичних держав;

— економічні, науково-технічні й технологічні зрушення, які зумовлюють зміну форм і напрямків міжнародної спеціалізації;

— зміна місця окремих країн, регіонів та фірм у системі міжнародного поділу праці та в структурі світового господарства.

Концепції трансформації міжнародних економічних відносин:

— концепція нового міжнародного економічного порядку (НМЕП, 1974 p.), висунута країнами, що розвиваються, і спрямована на протидію пануванню ТНК у системі МЕВ (Додаток 4);

— концепція міжнародної економічної безпеки (МЕБ, середина 80-х років XX ст.) (Додаток 5) [3, c.427].

Покриття зрослого сукупного попиту з боку постсоціалістичних країн забезпечується зростанням сукупної пропозиції товарів та послуг, головним чином, з боку країн Західної Європи та США, оскільки обсяг внутрішнього виробництва багатьох країн СНД та Східної Європи в порівнянні з 1990 роком скоротився більш як на 50%. Від таких змін сукупного попиту і сукупної пропозиції виграш одержують суб'єкти сукупної пропозиції.

Як бачимо, економічний розвиток кінця XX століття характеризується зростаючим впливом глобалізації. Проявляючись у зростанні взаємозалежності економік різних країн, посиленні відкритості національних ринків, поглибленні міжнародного поділу та кооперації праці тощо, вона суперечливо впливає на національні економіки та на розвиток сучасного світового господарства. З одною боку, розвиток процесів глобалізації дає можливість країнам, передусім індустріально розвиненим, розширювати їхню участь у системі міжнародного поділу праці, полегшує доступ до зовнішніх джерел сировини і трудових ресурсів, іншого – глобалізація загострює конкурентну боротьбу і містить потенційну загрозу для країн з низьким рівнем економічного розвитку. Останні натрапляють на небезпеку деіндустріалізації, повернення до застарілих структур національного господарства. Ця небезпека сьогодні нависла над багатьма постсоціалістичними країнами та країнами, що розвиваються, внаслідок їхньої не конкурентоспроможності. Враховуючи неоднозначний вплив глобалізації на розвиток національної економіки, менш розвинені країни повинні вживати заходи з метою мінімізації негативного впливу зовнішньоекономічних факторів. Зрозуміло, що реалізація таких заходів буде натикатися на відповідну протидію розвинутих країн, оскільки саме вони одержують найбільший ефект від процесу глобалізації [8, c.403].

Дата добавления: 2015-08-18