Період функціонування української термінології 1932–1990 років

У тридцятих роках розпочалось переслідування українських мовознавців. Програмними стали статті “На боротьбу з націоналізмом на мовному фронті” А. Хвилі, “Термінологічне шкідництво і його теоретичне коріння” О. Фінкеля.

В Україні впроваджено унікальний, виключно радянський винахід: формально національну (українську) мову не забороняли, навпаки, говорили про бурхливий її розквіт, благотворний вплив на неї “братньої” мови, але насправді її розвиток коригували в потрібному політичному напрямі.

На цьому акцентує Юрій Шерех у роботі “Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941)”: “Урядове втручання… у внутріш­ні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії… Радянська система встановлює контроль над струк­турою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й ортоепічні правила, а натомість пропаґує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови”[1]. У такій ситуації українська наукова термінологія фактично втратила свою автентичність і перетворилася на копію російської.

Упродовж 1933–1935 років Інститут мовознавства видавав “Терміно­ло­гічні бюлетні”, у яких значну частину (14,5 тисячі) українських термінів замінено російськими відповідниками (бурштин – янтар, копальня – шахта, линва – трос), уніфіковано рід запозичених термінів на зразок цих запозичень у російській мові (бензина – бензин, синтеза – синтез, емаль (чол. роду) – емаль (жін. роду). Після виходу цих бюлетенів, які фактично знівелювали багаторічну термінотворчу працю українських науковців, термінологічна діяльність припиняється на чверть століття.

Зацікавлення термінологіями різних галузей знань поновлюється у другій половині 50-х років. Президія АН УРСР у 1957 р. створює Словникову комісію АН УРСР, яку очолив академік І. Штокало. Комісія видала 16 російсько-українських словників з найважливіших галузей знань. Однак не все заплановане було реалізовано, та й головним принципом укладання словників було максимальне зближення української та російської термінологій. З приходом П. Постишева в Україну на весні 1933 р. відбувся погром також і в Інституті Мовознавства, серед головних жертв якого були О. Курило, М. Трохименко, М. Драй-Хмара. Окремий сектор термінології та номенклатури ліквідовано. Щоб звільнити вже видані словники від пуристичних тенденцій та запровадити «спільні для обох (української і російської) мов слова», «очищений» вже Інститут Мовознавства мав видавати до них додатки, так звані «термінологічні бюлетені», з тими тільки гаслами, що підлягали виправленню. Крім того, Інститутові доручено переглянути 21 словник, що були в процесі готування або друку ще перед погромом. Однак, за 1934 — 35рр. Інститут Мовознавства видав тільки 5 кореґувальних «бюлетенів»; ще два (біологічний і загально-технічний) були вже на початку 1934 р. в друку, але не вийшли; після перегляду з усіх 21 готових російсько-українських словників вийшов тільки «Словник медичної термінології» І. Кириченка (1936 р.), доля інших невідома. Поза Інститутом Мовознавства вийшло за 1934 — 35 рр. у видавництві «Радянська Школа» для початкової і середньої школи 9 словничків, складених «відповідно до тексту підручників». Катастрофа 1936 — 37 рр. перервала всю діяльність Інституту Мовознавства в галузі термінології на цілих два десятиліття, а в інших видавництвах вийшов лише «Словник медичної термінології латинсько-українсько-російський» (Держмедвидав 1948 р.) М. Книповича.

Термінологічна праця відновилася, коли у квітні 1957р. Президія АН УРСР створила Комісію для складання термінологічних словників. Було заплановано на першу чергу 18 російсько-українських словників, з яких 16 видано у 1959 — 66рр. і у 1970р. (ботанічний, геологічний, хімічний, фізичний, гірничий та інші). Також вийшли три, очевидно, «з другої черги», серед них великий «Російсько-український технічний словник» М. Матійка й ін. (1961р.); кілька вийшло поза АН УРСР. Словники цього періоду складалися «з критичним використанням» термінологічних словників 1920 — 30-их pp., український пуризм у термінології засуджувався не менше, ніж у 1933р., а кількість пропонованих запозичень з російської мови зростала; наприклад, технічний словник (1961р.) уже не знає «відсоток», «прямовисний», а лише «процент», «вертикальний» і так далі. Як правило усі ці словники будовані на російській мові, а добір українських відповідників суворо обмежений. Тільки винятково подаються всі наявні терміни, а селекція виявляється в рекомендації одного з них («Мінералогічний словник» Є. Лазаренка і О. Вина, 1975р.); другою іновацією зрідка є включення, поряд російських, англійських термінів.

Від кінця 1960-их pp. праця над термінологічними словниками загальмована і вони з'являються тільки вряди-годи («Словник соціально-економічний» С. Воробйової й Термінологія Молоді д, 1976р. — дещо поширене вид. словника 1966р.).

Критичний стан термінологічної справи в УРСР спричинив спроби опрацювання термінології в еміграції. Початки цієї праці виводяться від спроб студентських громад по першій світовій війні в Празі, Берліні й Данціґу. Більшого розміру праці були здійснені в Української Господарській Академії в Подєбрадах у Чехо-Словаччині, де утворено Науково-термінологічну комісію при сільсько-господарському інженерному відділі («Німецько-український лісотехнічний словник», 1928р.; «Російсько-український сільсько-господарський словник», 1927р. та інші), і пізніше в Словниковому відділі Українського Наукового Інституту в Берліні («Німецько-український технічний словник» І. Жуковського — 3. Кузелі 1943р., німецько-український медичний П. Оестерле — Р. Смика 1944р.).

По другій світовій війні термінологічні праці реалізовано у США. НТШ видало 2 випуски «Бюлетеню Термінологічної Комісії» (1958 — 1962рр.; автор А. Вовк). Осередками термінологічних зацікавлень стали українські професійні товариства, зокремаветеринарів, лікарів та інженерів. Їх конференція утворила Український термінологічний центр (1965р., Нью-Йорк), що зібрав чималі матеріали, видав кілька коротких словничків як матеріал до дискусії (англо-український: летунський Михайла Пежанського, медичний Михайла Данилюка та інші) і підготував до видань кілька більших словників (вибраних термінів і назвАнатолія Вовка). Українська Вільна Академія Наук у США видала працю Наталі Осадчої-Янати «Українські народні назви рослин» (Нью-Йорк 1973р.).

3.6.Сучасний період розвитку української термінології
(90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.)

На сучасному етапі розвитку української лігвістичної науки простежуємо зацікавлення термінознавством. Помітним є намагання науковців – фахівців у різних ділянках знань і мовознавців – унормовувати галузеві термінології.

Сучасні українські термінологи глибше, ніж їхні попередники, опрацьо­вують теорію термінології як підсистеми літературної мови, теорію терміна як мовного знака, формулюють вимоги, які слід ставити до окремого терміна та й до “ідеальної” (якщо така можлива) термінології. Для визначення основних принципів термінотворення українські термінологи спираються на досвід вітчизняних дослідників (науковців, які плідно працювали на початку ХХ ст. у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка й Інституті української наукової мови) і досягнення європейської науки (Ш. Баллі, Е. Вюстера, Д. Лотте, О. Ре­форматського та ін.).

Сьогодні спостерігаємо надзвичайну термінографічну активність: у 1990 р. видано 5 термінологічних словників, 1992 р. – 22, 1993 р. – 62, 1996 р. – 29. Це словники різних типів – перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні, частотні, словники-тезауруси, словники нових термінів.

Виробити та узгодити засади термінотворення допомагають численні наукові семінари, конференції. Традиційними стали міжнародні наукові кон­ференції “Українська термінологія і сучасність” (Київ, Інститут української мови НАН України), “Проблеми української науково-технічної термінології” (Національний університет “Львівська політехніка”).

Дуже потрібним напрямом термінознавства є стандартизація терміно­логії, тобто вироблення термінів-еталонів, які б відповідали всім лінгвіс­тичним і логічним вимогам до термінів. Тому 1992 р. наказом Міносвіти та Держстандарту було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (на базі Львівського політехнічного інституту). Згодом до складу Комітету увійшли також Київський політехнічний інститут, Інститут української мови НАН України та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики.

Дата добавления: 2015-08-18