Жовтня 1949 на площі Тяньаньмень Мао Дзедун проголошує Китайську Народну республіку. 1 страница

К.

Японія у 70-80 рр:

- потужний економічний і політичний потенціал, що дозволяє брати участь у вирішенні глобальних пробем

- регіональне лідерство, але статус ще не закріплений

- сформульована структура ЗП Я, США - не найважливіший вектор, мене половини ЗТ, вектори- АТР, Зх Європа, Бл. Схід

- 1970- ті - співробітництво Я з ФРН активне

- Завершення формування системи самообмежень

- Повернення до без пекового питання АТР через опосередковані витрати на збройні сили

- 70-ті справили значний вплив на політику у 1980-х)

Процес Кейрецу – на основі групи банків – вплив недержавних організацій на політику Д, +лобіювання інтересів за кордоном – системний лобізм інтересів – новий феномен.

Питання Окінави – американська військова база, більше 400 військових об’єктів, в 70-х японці зареєстрували ДТП за участі ам солдат, перед виборами - актуалізація питання, політичні партії вперше починають робити ЗП пианя частиною передвиборчої прогр

70-80 – між партійні дискусії - трансформація союзу з США 2) вироблення нових принципів політики з КНР

Японія –США у 80-ті

Я хотіла зменшення ролі США в регіоні - поява концепції, що ґрунтувалася на використанні власної сили (могутності) - США переглядає концепції відносин (з часу президентства Рейгана) + документ 1978 про розширення відносин США.

1981 – Декларація

Розширення сил самооборони на 1000 миль від узбережжя + зобов’язання США в разі виникнення конфлікту. Але в зону інтересів потрапив Тайвань, дискусія в японському парламенті, КНР чи Тайвань? (вперше під час дискусії вито слово «союз» по відношенню до США та Я)

+ питання військового аспекту – призвели до розвалу фракції в парламенті та позачергових виборів.

1982 рік – уряд Накасоне - реформа ЗП, особливо на векторі США.

Особиста дружба Накасоне з Рейганом.

Економіку починають повязувати зі сферою безпеки.

Декларація з СШа про Я підтримку якщо це буде потрібно.

1984 рік- Японія вважає Тайванську протоку як зону загрози своїм національним інтересам – спільна відповідальність США та Я з безпеку в регіоні.

+ Японія підтримала США при розробці СОІ

Середина 80-х -особливий характер відносин США та Я - система співробітництва у військ-техн сфері – аналогічне лише з ВБ +зняття всіх обмежень на закупівлю і розвиток військових об’єктів.

Я – запропоновано прирівнювання економічного та політичного впливу на міжнародній арені – заявка на глобальне лідерство Я.

Але, з середини 80-х років – дисбаланс в торгівлі – приблизно 50 млрд дол. на користь Я.

- торгівельні війни (з 1983-84 років – обмеженя на ввеення Я товарів, СШа закривають ринок для Я автомобілів, комплектуючих до техніки, найбільші суперечки – у 1985-87 роках. Напівпровідникова війна – Я вводить також певні обмеження фін для США

США звернулися до режиму експортного контролю – продаж комплектуючих для підводниз човнів СРСР Я.

Японія – Китай у 80-ті

Зменшення рівня про китайської підтримки в парламенті Я

Жорстка реакція на події на площі Тьяньанмень 1989 року – Я та Австралія найбільш жорстко відреагували – зменшеня інвестицій та допомоги

Постає питання Тайваню

Міжпартійна риторика про загрозу радянську, кит та американську

Зв'язок між економікою і політичними процесами зменшується- пит. Про права люд в КНР – шкідливо для довгострокових відносин- особливо у 1990-ті

Японія - СРСР

Добре просувається торгівля, однак 80-ті - час найменшого співробітництва. (була ідея розвести територіальні та ні питання, однак через низький рівень співробітництва не вдалося)

АТР

Доктрина Фукуди провалилася, однак початок ідеї співробітництва в АТР.

Доктрина Такісіни (1987)

Утворення багатосторонніх механізмів співробітництва з АСЕАН (до цього співробітництво відбувалося на двосторонній основі. Перешкода – кожна з держав боялася відродження млі тризму Я, + острах перед економічною могутністю Я.

Важива роль- чинник культурного співробітництва (використання Я власної моделі мякої сили - запропонували програму освіти для країн АСЕАН, ініціативи в науковій сфері, мета – створення нового образу немілітаристської Японії - доволі успішна інформаційна кампанія)

Але – провал доктрини через:

1) Я фінансова система (провал доктрини через занадто великі видатки, необґрунтовані кредити, які не повертали, - перенасичення ринків Я капталом – мікрокризи в країнах – Я каптал почали розцінювати як поганий)

2) АТ простір – переговори про утворення АТЕС, спроба впровадження нових механізів в АСЕАН – не відповідало потребам АСЕАН

Початок кризи у відносинах з країнами Пд-сх Азії, однак у 90- х - нові відносини в АТР.

Декларація Буша-Кайфу:США та Японія домовился про співробітництво в галузі безпеки на взаємних засадах – співробітництво в Сх. Азії – регіональна безпека в АТР – глобальна безпека – рівноправні партнери, мета – стати глобальною державою.

Приход к власти в ноябре 1982 г. кабинета Я. Накасонэ еще более явственно обнажил тенденцию к милитаризации японской экономики и готовность Токио играть активную роль в рамках «договора безопасности». В ходе японо-американских переговоров на высшем уровне в январе 1983г. этот договор был возведен в ранг союза с явным намерением со стороны США в перспективе возложить на Японию обязанности в военно-политической области, аналогичные функциям западноевропейских партнеров Вашингтона по НАТО. Требования США находят понимание в правящих кругах Японии. В рамках рассматриваемой правительством пятилетней программы наращивания «сил самообороны» официальными кругами не исключается возможность увеличения военных расходов сверх уровня, установленного в 1976 г. (1 % ВНП). В обход конституционного запрета на экспорт оружия Вашингтону открыт беспрепятственный доступ к новинкам японской военной технологии. На авиабазе Мисава решено разместить американские истребители-бомбардировщики «Р—16», способные нести ядерное оружие. Япония фактически взяла на себя часть расходов США по укреплению военно-промышленного потенциала Южной Кореи, предоставив Сеулу льготный заем на 4 млрд. долл. Важно и то, что Я. Накасонэ заявил о готов-. ности Токио «защищать» морские коммуникации в радиусе 1000 миль от берегов Японии, включая блокирование международных проливов Лаперуза, Корейского и Сангарского, не ограничивая действие «сил самообороны» территорией своей страны.
Таким образом, многие современные международные конфликты используются в Токио в качестве своего рода катализатора, ускоряющего процесс перестройки системы внешнеполитических приоритетов Японии. Эта перестройка осуществляется путем приведения политической роли страны в соответствие с ее реальным экономическим весом в мире, что означает «политизацию экономической дипломатии» и глобализацию внешней политики Японии, а также путем формирования соответствующего военного средства реализации внешнеполитических целей. Все это должно происходить в форме перераспределения международных ролей между США и Японией при возрастании роли Токио.

В целом политика Японии в отношении действий вашингтонской администрации по поводу Ирана и Афганистана на рубеже 70—80-х годов при поддержке линии США была в известной мере трезвой и осторожной. Япония не поддалась политической истерии правящих кругов США. В то же время в ходе развития международных конфликтных ситуаций на Ближнем и Среднем Востоке в политике Японии сохраняется и даже усиливается тенденция к общим действиям с США и Западной Европой. Это объясняется прежде всего тем, что Японии приходится участвовать в трехстороннем регламентировании потребления нефти и в ходе, переговоров с США и Западной Европой отстаивать «свою долю» потребления. Но гораздо более существенное значение имеет «постулат», на котором правящая элита этой страны строит свои расчеты,— Японии следует опираться на политическое влияние и военную силу США в поддержании стабильной обстановки, при которой не нарушалась бы бесперебойность вывоза нефти из ближневосточных месторождений.

Ясухиро Накасонэ – крупнейший политический деятель Японии, один из видных представителей современной международной политической элиты. Он занимал многие руководящие посты в администрации этой страны, в 80-е годы в течение 5 лет находился на посту премьер-министра, 20 раз переизбирался в национальный парламент (!). В настоящее время активно занимается общественной и политической деятельностью: является главой Института проблем глобального мира, председателем Азиатско-тихоокеанского парламентского форума, членом жюри международного комитета по премиям в области культуры и т.д. В книге глубоко и всесторонне раскрывается сущность государственной стратегии Японии на современном этапе. Показаны важнейшие направления внешней и внутренней политики этой страны, раскрыты многие узловые, в том числе конституционные, проблемы, продемонстрирован механизм формирования политического курса по определяющим направлениям социально-экономического, научно-технического развития Японии. Нет сомнения в том, что некоторые оценки и рекомендации автора могут быть с пользой востребованы в политических, общественных и научных кругах нашей страны. Книга, безусловно, представляет интерес не только для политиков-международников, но и для самой широкой читательской аудитории России.

Определенные изменения наметились с приходом к власти в 1982 г. Ясухиро Накасонэ. Обладавший несомненным потенциалом лидера, Накасонэ придал внешней политике Японии новый импульс, поставив себе задачу привести политический престиж страны на международной арене в соответствие с ее экономической мощью. Он установил хороший персональный контакт с Рональдом Рейганом и Михаилом Горбачевым, претендуя на роль провозвестника новой эры в отношениях сотрудничества “свободного мира” и коммунистического блока, Востока и Запада.

Преемник Накасонэ Нобору Такэсита продолжил ту же внешнеполитическую линию, в частности по развитию сотрудничества со странами ЮВА, закрепив это своим присутствием на Манильском саммите АСЕАН 1987 г., но расцветил ее некоторыми новыми красками.

Во-первых, это подчеркнутое внимание к европейским странам. Во-вторых, интенсивная пропаганда культурной дипломатии и сотрудничества в области науки и образования, которые Такэсита, выступая в Лондоне в мае 1988 г., назвал одной из основ современной дипломатии [3, с. 36].

Однако рубеж 1988-1989 гг. стал не только сменой эр правления, от Сёва к Хэйсэй, но и временем одного из самых грандиозных финансово-политических скандалов в послевоенной истории Японии — дела о незаконной продаже акций фирмы “Рикуруто” многим видным политикам, включая всех лидеров ЛДП, т.е. о замаскированной взятке. Политический кризис привел не только к отставке Такэситы, но и к углублению кризиса в руководстве ЛДП.

Все эти события, сами по себе, разумеется, оказавшие влияние на внешнеполитическую жизнь Японии, по времени совпали со сломом старого миропорядка, который поставил

Японию перед абсолютно новыми внешнеполитическими задачами.

5. Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і – 2000-і рр.

С начала 90-х годов Япония все более активно поднимала вопрос о так называемом “равном представительстве” в СБ, ссылаясь на то, что число стран — членов ООН со времени основания возросло в три с лишним раза, а число постоянных членов СБ осталось неизменным. В июле 1993 г. Токио представил в ООН свои соображения по вопросу о реформе СБ, которые затем были развиты в речи Морихиро Хосокавы 27 сентября на сессии Генеральной Ассамблеи, куда он совершил свой первый официальный визит [9, с.1-13].

Премьер заверил мировое сообщество в готовности страны внести максимально возможный вклад в деятельность ООН. Вместе с тем он подчеркнул, что “Япония намеревается конструктивно участвовать в дискуссиях о реформе СБ”.

О значимости этой проблемы для японской дипломатии наглядно свидетельствует сравнительный анализ Голубых книг по внешней политике 1993 и 1995 гг.: в первой деятельности ООН, включая миротворческие операции и реформу СБ, посвящено всего несколько страниц в середине книги, в то время как во второй этот раздел переместился ближе к началу и стал более подробным.

Выступая 27 февраля 1994 г. на сессии Генеральной Ассамблеи ООН, Ё.Коно прямо заявил, что Япония “готова взять на себя ответственность постоянного члена СБ”, выразив при этом надежду на “понимание”. Его аргументы настойчиво повторял постоянный представитель Японии в ООН Х.Овада, напомнив об успешной работе его страны в СБ и выразив надежду на скорое решение вопроса [10, с. 10-11, 22-23]. Годом позже Коно снова заявил: “Япония считает необходимым расширить СБ за счет включения в его состав в качестве постоянных членов стран, несущих бремя глобальной ответственности, а также увеличения количества временных членов” [11, с. 13]. Но и этот призыв остался без ответа.

Администрация Хасимото предпочла перевести разговор на более практическую основу. Выступая в ООН 24 сентября 1996 г., новый премьер вместо общих фраз о роли ООН в мировой политике и готовности Японии “внести свой вклад” перечислил основные направления внешнеполитической деятельности страны в увязке с действиями и программами ООН. Конкретный, деловой тон его выступления выгодно отличался от довольно расплывчатых речей Коно. Более того, Хасимото изменил тактику: не настаивая на предоставлении Японии места постоянного члена СБ, он выставил кандидатуру своей страны на пост временного члена и получил поддержку внушительного большинства участников Генеральной Ассамблеи.

Кроме того, премьер ненавязчиво напомнил, что он представляет второго по значению финансового спонсора ООН и что его страна выступает за строгую финансовую дисциплину в организации[12, с.1-15]. Этот аргумент прозвучал впервые, но был немедленно развит как официальными, так и полуофициальными изданиями МИД, которые не преминули заметить, что Япония вносит в бюджет ООН больше, чем Британия, Франция и КНР вместе взятые, а доля Германии превышает долю каждого из трех упомянутых постоянных членов СБ в отдельности [13, с. 20].

Для осуществления своих целей в этом вопросе Японии требуется поддержка этих самых постоянных членов СБ, которым является Россия, отношения Японии с которой, к сожалению пока ещё далеки от идеала. Положение, при котором Япония и Россия более чем через полвека после окончания войны не имеют мирного договора, трудно признать нормальным. Однако дипломатические отношения между нашими странами восстановлены уже более сорока лет назад и развиваются с переменным успехом, но явно не худшим образом. Договор же не был заключен, потому что до последнего времени японская сторона жестко увязывала свое согласие с решением так называемого “территориального вопроса”, существование которого советская сторона многие десятилетия просто отказывалась признать.

Система современной внешней политики Японии.

Во внешнеполитическом ведомстве Японии выделяют шесть особенностей современной международной ситуации. (Согласно "Голубой книги дипломатии Японии" за 1996 год.)

Во-первых, это глобализация экономики и углубление отношений взаимозависимости внутри международного сообщества. Складывающиеся под воздействием внешней торговли и инвестиций единые рынки, взрывоподобное развитие средств связи, информации, транспорта делают наш мир все более тесным. Наряду с этим в экономической, военной областях, в области обеспечения безопасности и многих других углубляются отношения между различными субъектами, которые в этих областях действуют. Например, резко увеличивается доля внешней торговли во всем объеме валового внутреннего продукта, ВВП, производимого в мире: в 1970 году она составляла около 18 процентов, в 1980 — 32 процента, в 1995 — около сорока.

Глобализация и взаимозависимость означают, что, с одной стороны, повышается уровень жизни людей, а, с другой стороны, возрастает конкуренция, не признающая национальных границ. Очень важно определить, каким образом обратить этот процесс на пользу и процветания человечества.

Япония умело использовала процесс глобализации. Как я уже говорил, с 1985 года из-за роста иены Япония стала переводить свои производства в азиатские и другие страны. Таким образом, наряду с помощью в экономическом развитии стран Юго-Восточной Азии Япония смогла повысить эффективность своей внутренней экономики. Одновременно мы в Японии отказываемся от излишних административных норм и ограничений и проводим разнообразные реформы. Тем самым мы готовимся к выживанию в эпоху "великой конкуренции".

Второй особенностью является то, что, благодаря окончанию холодной войны и краху коммунизма как чуждой идеологии, принципы свободы, демократии, рыночной экономики нашли еще большее распространение среди людей и еще глубже проникли в их сознание. Для того, чтобы система рыночной экономики могла беспрепятственно функционировать, необходима прочная основа в виде системы, гарантирующей, помимо прочего, право частной собственности и свободные права [граждан]. Это — неотъемлемое условие для торжества свободы и демократии. В каждой стране процесс внедрения такой системы и ее закрепления идет по-своему. Однако в попытках внедрения и укрепления такой системы следует быть осторожным, чтобы неумелыми действиями не вызвать нежелательную реакцию.

Что касается Японии, то она будет оказывать еще большую помощь тем странам, которые заново переходят на путь демократии и рыночной экономики.

В качестве третьей особенности укажу на многослойный и многогранный характер структуры международной политики. Структура периода холодной войны была двухполюсной, где полюсами были США и СССР. Сегодня же мировая структура слишком сложна и многообразна, чтобы ее можно было оценить единой формулой многополюсного общества. Сегодня в международном сообществе одновременно действуют по крайней мере четыре категории структур различного уровня. Первая — это структуры глобального порядка: такие как ООН, Всемирная торговая организация или ВТО, "Большая восьмерка", ОЭСР. Вторая категория — это АТЭС, Региональный форум АСЕАН, Европейский союз, НАТО, ОБСЕ, Ассоциация свободной торговли Северной Америки или НАФТА и другие структуры регионального уровня. Третья — это структуры межрегионального сотрудничества типа Встреч Азии и Европы (ASEM) или Новой повестки дня для Атлантического океана. Наконец, четвертая категория структур — двустороннее сотрудничество, такое, как у Японии и США. Все эти структуры функционируют, наслаиваясь, переплетаясь и дополняя друг друга. В ходе этого ведущие державы, которые обладали мощью, превышавшей определенный уровень, постепенно договариваются между собой и вырабатывают систему, которая возьмет на себя ведущую роль в построении и поддержании [международного] порядка. С этой точки зрения представляются весьма важными подписание договора о сотрудничестве России и НАТО и вступление России в АТЭС. Не меньшее значение имеют и подтверждение Японией и США важности их двусторонней системы обеспечения безопасности, а также Красноярская договоренность Японии и России о приложении ими усилий к полной нормализации их двусторонних отношений.

Четвертая особенность — это тот факт, что качественно и количественно растет внимание к так называемым "проблемам глобального характера". Четкого определения этого термина не существует. Однако все эти глобальные проблемы объединяет одно качество: их воздействие сказывается повсеместно на планете либо на достаточно обширных территориях, и для их решения требуется международное сотрудничество, выходящее за рамки национальных границ. К таким проблемам относятся: потепление земного климата и другие мировые экологические проблемы, СПИД и другие новые эпидемические заболевания, наркотики, международная преступность, терроризм, ядерная безопасность, проблема беженцев и другие.

Пятая особенность — это начавшийся в мире после холодной войны рост национального сознания. В результате прекращения противостояния Востока и Запада идеологическое противоборство перестало быть основным движущим фактором в международном сообществе. Вместо него, как представляется, в международном сообществе набирает силу воздействие национального фактора, то есть сознание своей принадлежности к той или иной национальности. Широко известно, что региональные конфликты, которые стали один за другим возникать после окончания холодной войны, главным образом разгорались на почве национальной или религиозной розни. С одной стороны, бывают случаи, когда национализм выливается в простой патриотизм. Но, с другой стороны, как ясно показывают примеры бывшей Югославии и бывшего СССР, в тех многонациональных государствах, где теряется общая ясная идея, объединяющая народ, национальное сознание может вызвать ослабление и распад государства.

Шестой особенностью является размывание роли "государства" или "принципа государственности". Разумеется, государство и сейчас играет полностью главенствующую роль в жизни людей. И в международных отношениях по-прежнему неизменным остается принцип государственного суверенитета.

С другой стороны, в результате глобализации и повышения важности глобальных проблем, а также в результате роста в ряде регионов национального сознания сейчас наблюдается такое явление, как размывание значения и роли государства. Если раньше эти роль и значение были абсолютными и всеобъемлющими, то теперь они становятся в жизни людей достаточно относительными. Самым ярким проявлением изменения роли и значения государства представляется, пожалуй, Европа, проводящая интеграцию.

При этом в Африке, например, и в ряде других регионов проблема утраты государством абсолютного характера вовсе не является актуальной. Там дело обстоит совсем наоборот: никак не удается утвердить государство как таковое. Все это делает еще более сложными проблемы, связанные с принципом государственности.

6. Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.

Реаліями 90-х років став вихід Японії на міжнародну арену в якості авторитетної політичної сили та автономна позиція Токіо в японо-американському альянсі. За якісним вдосконаленням військового потенціалу Японії стоїть, перш за все, намагання стримати непередбачувані держави АТР, такі як КНР та КНДР, та бажання спиратися на власні сили у разі виникнення надзвичайної ситуації. Перспективи залишення реґіону Сполученими Штатами або їх відмови гарантувати національну безпеку Японії примушують Токіо шукати союзників в АТР, хоча США залишаються і будуть залишатися в найближчій перспективі найнадійнішим союзником Японії в ролі гаранта її військово-політичної безпеки та одного з основних торговельних партнерів, джерелом передових технологій, одним з наймісткіших ринків товарів та послуг. Протягом 80-90-х років в Японії виробилось стійке розуміння того, що забезпечення власної національної безпеки повинно здійснюватись шляхом створення умов, які б дозволяли підтримувати політичну стабільність в стратегічно важливих для Токіо країнах, зокрема країнах-членах АСЕАН.

. Аналіз послідовної низки доктрин японських прем'єр-міністрів щодо країн АСЕАН, сформульованих ними протягом двадцятирічного періоду, дає підстави стверджувати, що країни-члени АСЕАН поставлені у центр азійської політики Японії. Країни АСЕАН приваблюють політичні та ділові кола Японії наявністю там цілої низки сприятливих умов та чинників: стратегічна та політична значимість країн субреґіону як з точки зору "комплексного забезпечення безпеки" країни, так і з точки зору активізації ролі Японії в світовій політиці; споживчий ринок, який швидко розвивається; відносна політична стабільність та високі темпи економічного розвитку, незважаючи на валютно-фінансову кризу 1997 року.

У концептуально-доктринальних засадах свого зовнішньополітичного курсу та за його практичної реалізації Японія покладається на політичний вплив та економічні важелі, уникаючи прямого втручання у внутрішні справи країн АСЕАН та не вдаючись до застосування сили.

Вивчення японського бачення засобів досягнення основних цілей своєї "асеанівської" політики дозволило дійти висновку про існування у Токіо особливого специфічного підходу, що відрізняється від інших розвинених країн, які намагаються домінувати в тому чи іншому реґіоні світу. Специфіка такого підходу полягає в усвідомленні Японією обмеженості своїх політичних можливостей. Урядовими колами Японії також виключаються ідеї про можливість досягнення поставленої мети військовими засобами. Акцент у зовнішньополітичній стратегії Токіо поставлено на економізацію зовнішньої політики та досягнення політичних цілей методами економічного впливу та розширення співробітництва з країнами АСЕАН у міжнародних організаціях та в рамках неформальних форумів і зустрічей.

Відсутність багатосторонніх блоків, які претендують на всеосяжність, та типовість двосторонніх союзів у сфері безпеки, свідчать про слабку структурованість реґіональних відносин у галузі політики та безпеки в субрегіоні країн АСЕАН. Особливістю моделі безпеки в Південно-Східній Азії є менша конфліктність відносин у цьому субреґіоні, за якої на протязі тривалого періоду зберігається загальнореґіональний мир. Загальна зацікавленість у збереженні миру в субрегіоні поєднується з локальними латентними конфліктами.

Аналіз моделі безпеки в Південно-Східній Азії показав, що країни АСЕАН вітають участь у гарантуванні безпеки у своїй системі з боку США та Японії, а також взяли курс на збільшення видатків на оборону та якісне переозброєння власних збройних сил. Характер диверсифікації військово-політичних зв’язків країн-членів АСЕАН доводить, що вони намагаються врівноважити китайський вплив та запобігти новим територіальним претензіям з боку КНР.

Позиція Японії в галузі забезпечення миру та безпеки в АТР полягає в залученні до вирішення реґіональних проблем мирними засобами та за допомогою численних інститутів превентивної дипломатії, наданні підтримки в створенні в субреґіоні без'ядерної зони та розв'язанні територіальних проблем. Найзручнішою реґіональною структурою для цього як країни АСЕАН, так і Японія, вважають Реґіональний форум АСЕАН та конференцію АТЕС.

Японія розглядає АСЕАН як впливову реґіональну організацію, яка відіграє значну роль у подіях в АТР. Японські політики уважно прислуховуються до позиції країн - членів АСЕАН та старанно враховують її при формулюванні своїх позицій з важливих міжнародних питань. Японська сторона усвідомлює, що будь-яка зовнішньополітична концепція реґіонального масштабу, в тому числі і ідея виходу Токіо на позиції лідера в АТР, приречена на провал у випадку однозначно негативного ставлення до неї з боку країн АСЕАН. Це примушує Японію займати гнучку позицію щодо розвитку контактів з Асоціацією, змінюючи свої підходи до неї в залежності від політичної та економічної ситуації в субреґіоні, зберігаючи незмінними лише фундаментальні принципи взаємовідносин з АСЕАН.

Асеанівські лідери, в свою чергу, намагаються знайти в сфері політичної взаємодії з Японією "золоту середину", яка б, з одного боку, дозволяла в умовах створення вакууму в АТР після залишення реґіону Радянським Союзом та поступового скорочення військової присутності США використати цю країну в якості противаги експансіоністським тенденціям у зовнішній політиці Китаю, а з іншого - по мірі можливості зашкодити її перетворенню у значну військово-політичну державу, яка сама могла б загрожувати країнам АСЕАН. Характерною рисою 90-х років є те, що країни АСЕАН поодинці, а то навіть і колективно висловлюються за збільшення військово-політичної ролі Японії, вітаючи її участь у операціях з підтримання миру, які проводяться під егідою ООН.

Японія, як і країни АСЕАН, віддає перевагу неформальним зустрічам та контактам в рамках міжурядових форумів, що мають консультативний статус, в ході яких обговорюються актуальні проблеми міжнародних відносин, гарантування реґіональної безпеки та підтримання торговельно-економічного співробітництва, тому не слід очікувати в найближчому майбутньому створення в реґіоні жорсткої військово-політичної організації типу НАТО або СЄАТО.

Надаючи активне сприяння країнам-членам Асоціації в таких питаннях, як: права людини, мирне вирішення реґіональних конфліктів, допомога біженцям, - та відстоюючи інтереси країн-членів АСЕАН у відносинах Північ-Південь, Токіо намагається знайти підтримку цієї організації в найбільш амбіційному для Японії питанні - отримання місця постійного члена Ради Безпеки ООН.

АСЕАН, в свою чергу, зважаючи на власні національні інтереси та підтримку Японії, виступає єдиним голосом на переговорах з найвпливовішими акторами сучасної міжнародної системи та ініціатором обговорення важливих питань у царині гарантування миру та безпеки в рамках АРФ, АТЕС, АСЕМ.

З другої половини 80-х років країни АСЕАН відіграють роль важливого елемента в глобальній стратегії японських торговельних та промислових компаній, перетворившись в значній мірі в експортну базу цих компаній.

Важливою тенденцією японського інвестування в країни АСЕАН є перетворення цієї Асоціації, поряд з США та Європою, в третю точку глобальної триполюсної системи виробництва та збуту, яка створюється японськими компаніями. Залучення країн Асоціації до внутріфірмової торговельно-виробничої стратегії виявляється в перенесенні японським бізнесом в Південно-Східну Азію своїх деяких фірмових підрозділів, які опрацьовують проблеми загального управління, закупівель, розробок тощо. Стратегія японських компаній полягає у використанні субрегіону в якості джерела для реекспорту товарів, вироблених за японської участі, та технологій на ринки США і Західної Європи.

Дата добавления: 2015-08-05