Дерев’яні гобліни

Гобліни окружили увесь дім. Голрак чикав коли прибуде господар, а би виконати його наказ.

- Рухайтесь жаби безголові. – кричав він.

Джеред і Репечіп виглядали з вікна. Вони були перелякані, адже зілля проти гоблінів буде готовим через пів години, а Саймона з Вайлет і досі нема. Але гірше, ще попереду. Мама Саймона от-от приїде.

- Що будемо робити? – спитав Джеред.

- Слід дочекатися друзів твоїх. – відповів Репечіп.

- А якщо вони прибудуть після того як на нас нападуть. – спитав Джеред.

- Не бійся мій друже, усе буде добре. – підбадьорив Репечіп.

- «Добре»! – крикнув ельф-ліхтароносець. – Ти, що сліпий! Наш дім скоро зруйнують гобліни!

- Він просто хоче мене підбадьорити містере ельф. – пояснив Джеред.

- А він, що не бачить, що коїться!? – голосно спитав ельф.

- Усе прекрасно бачу я, що треба, а що ні. – зухвало відповів Репечіп.

- Сьогодні ми спатимемо у шлунку Еорліна і його гоблінів! – крикнув ельф-ліхтароносець.

- Не говоріть так. Усе буде добре. – сказав Джеред, не повіривши у свої слова.

- О, Сподіватимемося мій хлопчику. – сказав Репечіп.

Голрак у цей час оглядав дім з двору. Решта гоблінів вели себе як малі діти! Сонце поволі ховалося, а на зміну приходив місяць. А на дерево, що було найближче до будинку тихо зібрався Орбін.

- Ой лишенько скільки їх тут. – сказав він. – Сьогодні буде довга ніч.

А генерал Голрак дивлячись на свою армію пишався собою.

- Це військо ніхто ніколи не переможе лапу даю. Нас двадцять дев’ять, а їх троє. Перемога наша. Можливо Еорлін підвищить мене після цієї перемоги. Як би мене зараз бачили мої рідні, то вони б пишалися мною. – Говорив собі Голрак. – І де ж це мій господар? Ми вже готові нападати, а його і досі немає? Якщо через десять хвилин його не буде я піду у наступ без його наказу. І взагалі, чому я мушу йому служити? Я генерал і з мене цього досить.

Над головами гоблінів пролетів дракон і вони ледь не померли з переляку. Дракон покружляв і сівши на дах будинку заревів. Вайлет і Саймон злізли з дракона і через вікно залізли у обсерваторію.

Вони пройшли кілька кроків і відчинивши двері спустилися до Джереда і Репечіпа.

- Вайлет, Саймон, ви тут. – зрадів Джеред.

Але тут Голрак і решта гоблінів почали наступ на будинок!

- Саймоне, що нам робити? – спитав Джеред.

- Джереде спробуй вийти на двір і попередити одну особу на дереві, ти його помітиш, щоб затримав Еорліна! – голосно сказав Саймон, - Вайлет – захищай будинок ззовні. А я і Репечіп у середині!

Після цих слів усі розбіглися.

Гобліни увірвались в дім. Вайлет з шпагою кинулася на них.

- Обережно Вайлет! – крикнув їй Саймон.

Вайлет почула Саймона і ударила Голрака в око. Саймон побіг до обсерваторії. Джеред переліз через вікно і вибіг з старим фанарем на подвір’я. І тут побачив як до них їде мама Саймона.

- О, Господи! Місіс Скорбесі. – прошепотів він і помчав до неї.

Шестеро гоблінів помітили його і побігли услід ставши невидимими. Орбін помітив їх і іскрами з кінцівок пальців відкинув їх подалі від Джереда. А той підбіг до машини місіс Скорбесі, відчинив двері.

- Місіс Скорбесі виходьте швидше. – казав Джеред узявши її за руку.

Орбін помітив як Еорлін наближався до машини.

- Чого ж ви не йдете? – питав він себе. – Що ж ти там малий робиш!?

Нарешті він виволік її з машини і поволік за собою у дім. Орбін клацнув пальцями і дав змогу Джереду бачити їх усіх невидимими.

- Куди ти мене волочеш, і як ти тут опинився, ти ж мав бути у Анжели? – запитала Гелен.

- Нема коли розповідати, у ас мало часу. – сказав Джеред.

І тут вона заверещала, побачивши перед собою трьох гоблінів.

- О ні. Тікаймо! – крикнув Джеред.

Вони бігли як ошпарені. За кілька секунд вони прибігли до старого сараю. Коли вони забігли у середину, то Джеред хутко закрив двері і ввімкнув світло.

- Що то було? – спитала Гелен.

- Місіс Скорбесі то були гобліни. – відповів Джеред.

- Хто? – не повірила вона.

- Повірте мені будь ласка. Зараз вашому сину потрібна ваша допомога як ніколи. – сказав Джеред.

І тоді Гелен узяла в руки палицю і прочинивши двері сараю помчала з Джередом на допомогу Саймону.

- Ніхто не сміє лізти до мого сина. – гордовито сказала вона.

А Еорлін увірвався в дім.

Розділ 12.

Дата добавления: 2015-07-26