Допомога тітоньки Жозефіни

Вони нарешті знайшли металеву драбину і по ній вибрались на гору.

Виявилося, що той тунель вів до будинку Жозефіни. Вони вилізли з люку, що був у дворі Жозефіни і закрили його. Саймон побачив перед собою красивий і великий будинок з розкішним садом.

- Ось тут живе моя тітонька Жозефіна. – сказала Вайлет вказуючи на дім.

Вона повела його до маєтку і за мить вони зайшли у середину.

- Тітонько Жозефіно, ви дома? – гучно спитала Вайлет зайшовши у дім.

До них у коридор зайшла старенька пані тримаючи у руках свого кота.

-О, моя дорогесенька, як довго я тебе не бачила. – зраділа Жозефіна. – Як твої батьки?

-Вони поїхали в Індонезію. – відповіла вона.

-Он як. – додала Жозефіна. – Далеко.

- Ми хочемо у вас дещо запитати. – заявила Вайлет.

- Так звичайно. Питайте, що хочете. – радо сказала вона.

- Дякуємо вам. – подякував Саймон.

- А хто ви такий? – запитала Жозефіна.

- Я Саймон Скорбесі. – відповів він.

- Зрозуміло. – мовила пані.

- Як щодо запитань. – втрутилася Вайлет.

- Для початку зайдіть в кімнату. – запросила вона.

Саймон і Вайлет зайшли у велику і красиву кімнату. Вони сіли на диван і Вайлет сказала.

-Саймоне розкажи їй.

- Пані, а ви знаєте, щось про Артура Снікета? – для початку спитав Саймон.

- Авжеж я його знаю. – відповіла Жозефіна.

- А ви знаєте про те, що він створив книгу? – спитав Саймон.

- Звідки ви знаєте? – запитала Жозефіна.

- Він її знайшов. – відповіла Вайлет.

- А хіба вас не зупинив Репечіп? – не второпала Жозефіна.

- У тому й то справа. – сказав Саймон. – Допоможіть нам перемогти Еорліна.

- Ви накликали на себе велику іду! – сказала Жозефіна.

- Але що ж тепер вдієш. – сказав Саймон.

- Ну гаразд. Вам потрібно узяти цю книгу і під час повного місяця стати на ярвінтар і там місячне проміння знищить її.

- Але повний місяць сьогодні. – сказала Вайлет.

- Тоді нам потрібно поспішати. – сказав Саймон. – Дякуємо пані.

Вайлет і Саймон вискочили з будинку.

- А де цей ярвінтар? – спиталась Вайлет.

-Він при самому виході з лісу. - пояснив Саймон.

-Але ми не встигнемо до опівночі в наш дім. – сказала Вайлет.

-Ми встигнемо. Іди за мною. – сказав Саймон.

Він привів її до крамнички «Ело-Бертольду». Вони зайшли у середину.

- О, Саймоне, що ти тут робиш? – здивувався пан Олаф.

- Пане Олаф ми можемо позичити у вас цього дракона-іграшку? – спитав Саймон.

- Авжеж. – відповів пан Олаф.

- Що ти придумав? – спиталась Вайлет.

Саймон узяв дракона-іграшку і взявши Вайлет за руку повів на вулицю.

- До побачення пане Олаф. – попрощався Саймон.

- Бувай мій друже. – відповів пан Олаф.

Саймон завів її за магазин і поклав дракона-іграшку на землю. Тоді взяв книгу відкрив на потрібній сторінці і почав читати.

Шеро бор

о орей

Венгаро Семой

велон Ріе

Лограу рог

лор пакву і ва

Тол рог пергол

Крол мит

роп о лі нора

в утук про

Маленьку іграшку охопило яскраве сяйво.

- Що це таке? – спитала Вайлет.

- Це віднесе нас до дому. – відповів Саймон.

У яскравому сяйві дракон-іграшка змінювався. Вайлет чикала якогось дивовижного дива.

- Зараз ця іграшка стане справжнім драконом. – сказав Саймон.

Вайлет не могла повірити і не могла говорити.

І, а ж раптом дракон-іграшка перетворився на справжнього дракона.

Саймон і Вайлет сіли а нього і він в злетів у повітря. Дракон пролетів над «Ело-Бертольду» і подався до будинку Снікета.

- Як ти це зробив? – спитала зацікавлена Вайлет.

- Я просто узяв і прочитав заклинання на ельфійсій мові. – відповів Саймон.

І вони далі полетіли до будинку через густий ліс.

Розділ 11.

Дата добавления: 2015-07-26