Чарівна Крамничка

Поганий Початок

3 травня 1915

На дворі була жахлива погода, ішов страшенний дощ. Увесь ліс охопив непрохідний туман. Біля густого лісу стояв великий будинок. Той будинок був просто величезним. Але розповісти я хочу вам про одну старовинну і дуже цікаву кімнату, що була у тому будинку.

Це була похмура і темна кімната в якій на кожному столі стояли банки у яких були: хамелеони, жаби, квіти, голови змій, ящірок і тарганів. Де-не-де валялися шматки обгорівшого паперу на старих столах, а на столі, що був найближче до єдиного у кімнаті округлого вікна, стояв скелет якоїсь рептилії. За своїм виглядом була схожа на якогось динозавра. Загалом кімната була схожа на обсерваторію. У подальшому я так і буду її називати обсерваторією, аби ви могли правильно мене зрозуміти. І так я розпочну.

У цю стару кімнату, з брудними черевиками, як ошпарений забіг переляканий чоловік, років сорока. Він тримав у руках кучу чистих паперів. Той чоловік сів за стіл поруч з каміном і почав олівцем на них щось малювати. Це були різні казкові персонажі поруч з якими були, ще якісь записи. На деяких сторінках він вставляв скелети рептилій які діставав з баночок. Ця клопітка і не дуже приємна робота зайняла чотири з половиною години.

А цей чоловік ніяк не міг угамуватися. Його щось дуже бентежило і лякало! Роблячи свої записи на паперах, він завжди озирався навкруги, не наче його хтось переслідував. Найменший подув вітра міг його добряче налякати На годиннику було пів другої ночі. Той чоловік взяв красиву зелену обкладинку і почав пришивати її до листків.

На дворі почулося виття якоїсь злої і дикої істоти. Ці звуки долинули і до кімнати в якій був той чоловік якого до речі звали Артур Снікет. Почувши це він сказав:

- Не бійся Репечіпе ми під захистом.

- Книгу знищити пора, бо бід багато принесе вона. – миттю відповів голос у кімнаті.

Вираз обличчя Артура швидко змінився.

- Що? – злякано вимовив Артур. – Я ніколи її не знищу! Це праця усього мого довгого життя. Ні! Ніколи Репечіпе! Ми її збережемо від гобліна Еорліна. Ми більше ніколи про неї не заговоримо, але її потрібно зберегти. Тут знання про все на світі! Про усіх казкових істот Репечіпе.

І тут виття стало, ще голоснішим. Від нього листя з дерев ледь не обсипалося. Артур Снікет відчинив скриню поруч з стільцем і поклав туди книгу. Потім він закрив скриню на ключ і вибіг з кімнати.

А за вікном світився ясний місяць, і саме з цього я розпочну мою історію про «Хроніки Серпансера».

Розділ 2.

Чарівна Крамничка

Це був звичайний осінній ранок. А люди як завжди запізнювались до себе на роботу. Для когось цей день був поганим, а для когось просто чудесним.

На вуличному роздоріжжі стояв хлопчик, чикаючи поки проїде машина. Він мав густе, чорняве волосся, а одітим був у червону розстібнуту кофту, та сірі джинси. Цього хлопчика звали Саймон Скобесі. Він хотів встигнути до старої крамнички, яка звалася: "Ело-Бертольду", аби придбати собі нову іграшку на яку він збирав понад два роки. Це така собі невеличка фігурка білого ведмедя, яка нажаль сьогодні підняла свою вартість і тепер коштувала шістнадцять мідних монет.

Нарешті коли машина проїхала, Саймон побіг до вузенької вулички яка вела до невеличкої. Але дуже відомої крамнички під назвою "Ело-Бертольду", що належала одному чоловікові, що звався паном Олафом.

Пан Олаф був дуже шанованою людиною у цьому місті.

Саймон нарешті добіг до крамниці і радісно видихнув усе повітря яке було у нього в легенях.

Ось він; великий і красивий магазин з червоним дахом, що відблискував на сонці. Саймон підбіг до магазина блище і відчинив його красиві двері. Переступивши через поріг, хлопцю стало дуже тепло.

Магазин був порожнім і власника цього диво-магазина не було. Хлопець злякався. Але все ж таки зумів вимовети три слова:

- Де ви пане?

Саймон з нетерпінням чикав негайної відповіді, якої так і небуло.

Навкруги було немов у казці. Усі полички були заповнені такими іграшками яких Саймон, ще ніколи не бачив. Над його головою височіла здоровенна люстра, що переливалася різними кольорами. Попереду був невеличкий стіл, що нагадував невеличкий буфет.

- Пане Олаф ви тут?- даремно запитав Саймон.

Він гадав, що господаря зараз немає у магазині, і тому вирішив піти назад додому. Можливо завтра пощастить більше? Саймон уже підійшов до дверей і був готовим їх відчинити, але йому в вічі кинулась дивна іграшка на четвертій поличкі з права. Це був пухнастий дракон-іграшка. І тут Саймон подумав, що подивившись на цю іграшку нічого поганого в даний момент не трапиться. Тому він відійшов від дверей і підійшов до іграшки. Той хто зробив цю іграшку знав свою справу.

- Вау! Оце іграшка! - вигукнув здивовано Саймон.

Він глянув на бурку, що була вчіплена до голови дракона і не побачив на ній жодної букви або цифри.

Усі іграшки (на думку Саймона) були зроблені у Китаї, бо на своїх бірках мали напис: "Made in China", що означало «Зроблено в Китаї»

І тут, очі цієї іграшки кліпнули. Саймон із подиву роззявив рота і витаращив свої круглі очі.

- Ти вмієш кліпати? Але це ж неможливо? Тебе ж зробили десь у Китаї, а вони ще не навчилися виготовляти такі диво-іграшки!- здивовано сказав хлопкць.

Іграшка знову кліпнула своїми очима, але цього разу зробила це повільніше.

- Ти певне чарівна іграшка, так?- запитав Саймон і дракон похитав головою у знак згоди з ним. - Як ти потрапила сюди? У цю крамницю?

Іграшка-дракон кивнула своєю головою у сторону плаката Санта Клауса.

- Тебе приніс сюда Санта Клаус? Це він тебе зробив, так? Усі діти знають, що він є, але дорослі нам не хочуть вірять. Вони стверджуюють, що то вони кладуть нам іграшки під ялинку, але Санта дійсно є і ти цьому підтвердження! Якось мій двоюрідний брат Чарлі, бачив як Санта виходив з цієї крамнички з повним мішком всіляких подарунків. Пан Олаф допомагає Санта Клаусу з подарунками, адже Його ельфи не встигають виготовити подарунки для усіх дітей на цій планеті.

Дракон-іграшка знову похитав головою у знак згоди.

- Ти похитав головою у знак згоди, але скажи з чим ти погоджуєшся? - спитав Саймон, але добре подумавши додав. - Ти погоджуєшся з тим, що тебе зробили ельфи Санти, так, а він існує!?

Саймон Скорбесі не міг повірити своїм очам, і те, що Санта дійсно є!

- А, що ти, ще можеш робити?

Дракон-іграшка підвів свою голову. Саймон чекав чогось дивовижного. І тут він випустив з рота струю жовтого вогню.

Саймон з переляку відскочив назад. Вогонь ледь торкався його носа і верхньої губи. Вогнище довго горіло, але згодом погасло. Дракон закрив свого рота і кліпнув очима.

- Я напевне піду додому.- ледь вимовив хлопець.

Дракон опустив голову. А Саймону дійсно пора було іти додому, адже неслід залишатися у чужому приміщенні без його господаря.

Саймон попрощався з іграшкою і попрямував до виходу. І тут почувся голос чоловіка, що сказав:

- Зажди!Ви щось хотіли?

Хлопець відпустив ручку дверей і завмер на місці. Але згодом він розвернувся і побачив високого чоловіка. Той чоловік був у фіолетовому костюмі та чорних туфлях. Його розпатлане і сиве волосся та його густі сірі брови ненадавали йому вигляд злого чоловіка, а навпаки кумедного та доброго. Йому було шіздесят років, це було видно по його зморшках. Ім'я цього чоловіка було нескланим, усі називали його паном Олафом.

- Це ти Саймон Скорбесі? Я тебе не впізнав. - сказав чоловік усміхнувшись. - Що ти хотів мій маленький друже?

- Я хотів придбати у вас одну іграшку? - відповів Саймон.

- О, я знаю, що ти хочиш за іграшку. - сказав пан Олаф.

Він підійшов до свого столу і дістав з верхньої шухляди два червоно-білих літачка. Пан Олаф швидко відскочив від столу.

- О, ці літачки були у мене в магазині, ще коли тут працював мій пра-дід, пан Бертольд. Це чарівні літачки, якщо їх випустити з рук то вони полетять десь у далечінь. - розповів пан Олаф піднявши

літачки у гору над собою і швидко насупившись.

- Але ж пане. -недоговорив Саймон, бо його швидко перебив продавець.

-...так напевне для тебе вони надто дорогі, але я готовий продати тобі їх не за сто золотих монет, а за тридцять три. - запропонував пан Олаф.

- Але ви мене не зрозуміли, я хочу не літачків, а...

-...так розумію, що тридцять три монети забагато адже ми з тобою найкращі друзі, тому ти скажи свою ціну.

-Знаєте, але вони мені зовсім непотрібні! - сказав Саймон.

Пан Олаф здивувався.

- Хіба ти не за ними прийшов? Вони ж зараз Різдвяний подарунок №1. Чому ж ти їх не хочеш?

- Я хочу іншу іграшку. - заявив Саймон.

- Яку ж це? - спитав пан Олаф.

І Саймон замовк. Так іноді буває коли ти не можеш вирішити, що ж купити. А Саймон мріяв придбати собі білого ведмедя, але зустрівши сьогодні дракона-іграшку він забажав і її.

Для нього вибір був важким! А втім Саймон вибрав його?

- Я хочу дракона-іграшку. - відповів Саймон.

У пана Олафа змінився вираз обличчя. Він примружив очі і насупився.

- Я скажу вам дещо по секрету, - прошепотів Саймон і нахилився до пана Олафа. - цю іграшку зробили ельфи Санти. Вона жива.

Пан Олаф поклав літачки у коробку і знявши її зі столу запитав з цікавим виразом обличчя.

- Хто тобі про це сказав?

- Ви про це знали!? - спитав Саймон.

Не надто розумне запитання, подумаєте ви.

- Авжеж. Санта привозить свої іграшки у мій магазин, а в ніч перед Різдвом, забирає половину своїх іграшок і розносить чемним дітям. - відповів пан Олаф і додав. - А ти звідки знаєш про це?

- Мені про це сказав дракон- іграшка. - відповів Саймон.

- Який ще дракон-іграшка? - не зрозумів пан Олаф.

Розділ 3.

Дата добавления: 2015-07-26