Старий будинок графа Снікета

Машина мчала по кам’янистій доріжці немов би за нею бігла якась звірюка! Сидячи у цій машині Саймон наче сидів на Американських Гірках які везли його не знати куди? Йому не виходила з голови одна думка, як його батько міг загинути у вогні, якщо він уважно вів себе з усіма приладами в домі? Саймон не міг стримувати сліз. Але тут, почулись слова містера

Меріаградока:

- Не слід стримувати сліз мій любий хлопчику. Тобі стане набагато легше коли ти випустиш увесь біль з себе.

Про те ці слова не втішили хлопця. Зараз жодні слова не могли б його втішити.

- У нього не такий характер містере Меріаградок. – ледь вимовила мама Саймона, яка і досі не оговталась.

Навіть те, що скоро він побачить своїх друзі, Вайлет і Джереда не тішили його.

Машина проїхала озеро і потроху піднімалась на високий пагорб. Саймон встромив у вуха навушники від мобільного телефону і став слухати музику. А його мама - мадам Гелен Скорбесі ніяк не могла второпати одну річ, чому її син не хоче з нею розмовляти, адже вона не винна, її чоловік загинув, а єдиний маєток згорів ущент. Але добре, що у її прадіда залишився старий будинок у якому уже понад вісімдесят п’ять років не була жодна жива душа. І з невідомих досі причин її прадід граф Артур Снікет покинув цей маєток і зник десь в глибині густого лісу. В останні свої дні, за словами його дружини Белінди Снікет, він був сам не свій і боявся звичайного шурхотіння листя, кажучи, що у томі страшному лісі є жахливі створіння: ельфи, гноми, феї та тролі. І він завжди говорив сам із собою, називаючи себе Репечіпом.

Нарешті машина проїхала стовп, на якому була старезна табличка з написом «Теорлін». Це означало, що вони нарешті приїхали до того будинку. На небі з’явився самотній місяць. Промайнувши, ще кілька миль вони нарешті приїхали до того загадкового будинку.

Той будинок височів на пагорбі; він був абсолютно неушкодженим, складався з двох поверхів і був величезним. А навкруги простягався густий ліс.

Містер Меріаградок натиснув на гальма і машина спинилась.

- Ну от Саймоне ми приїхали. – марно сказала мама.

Саймон продовжував слухати свою музику.

- Саймоне виймай навушники з вух і нумо з машини. – сказала мама.

Побачивши, що хлопець не реагує, вона вийшла з машини, підійшла до дверцят Саймона, прочинила їх і вийняла навушники з його вух.

- Що ти робиш! – невдоволено вигукнув Саймон.

- Ми вже приїхали. – сказала мама.

- Я не хочу у той дім! – обурився Саймон. – Я хочу у наш старий дім. Я уже звик до нього!

- Але він зорів і його вже не повернеш! А це єдиної дім який у нас поки що є. Тому виходь, бери свої речі і хутко біжи в дім. Можеш вибрати будь яку кімнату на свій смак.

- Все одно я не хочу жити у цьому будинку. – обурився Саймон.

- Все я не хочу цього слухати! Будеш жити, а бо у цьому домі, а бо на дворі. – сказала мати і пішла до багажника по свої речі.

Саймон узяв свого портфеля на одній шлейці і нарешті вийшов з машини. Мама попрощалася з містером Меріаградокрм. Той поїхав у Цвітучу долину. Згодом мама причинила двері будинку і з сином увійшла. В руках у неї був старий ліхтарик, яким вона посвічувала уперед. Здалося ніби хтось пробіг перед нею. Гелен почула тупотіння, які згодом зникли.

Усе навкруги було в павутині. У суцільній темряві мама Саймона зуміла знайти вмикач і ввімкнула по усьому будинку світло. Хлопець рвонув уперед. Він оминув стару кухню і попрямував до дерев’яних східців.

Саймон почав підніматись по дерев’яним східцям нагору. Коли він піднявся то пройшов кілька кроків у перед і прочинив перед собою двері.

І тут він побачив дивовижну кімнату яка була просто величезна. Саймону, ще не доводилося спати у такій великій кімнаті. Хлопець поклав на широке ліжко портфель.

А ж раптом він почув тупіт маленьких ніжок. Він озирнувся навкруги, але нікого не побачив. Здавалося ніби хтось пробіг по стіні і вибіг крізь прочинені двері у коридор. Саймону було дуже цікаво і він вирішив простежити за тупотінням. Не надто розумна ідея, адже якщо ти в будинку лише кілька хвилин то будь. Що може трапитись.

Саймон полюбляв пригоди, але він і не здогадувався, куди це тупотіння його приведе. Різні думки лізли у його втомлену довгою дорогою голову. У цей момент Саймону було дуже погано, і як би на нього хтось напав чи ще щось… Саймон би не відреагував, а просто здався б. Він був дуже необережним хлопцем хоч і зумів причарувати свою подругу Вайлет, з якою він нажаль частенько влаштовував конфліктну ситуацію і взагалі вони завжди гризлись як кіт з собакою. Кажучи слова «Гризлись як кіт з собакою я маю на думці - завжди сварилися». Але з Джередом він ще жодного разу не сперечався і не розпочинав конфлікту.

Розділ 4.

Дата добавления: 2015-07-26