Обсерваторія

І ці звуки привели його до інших дверей. Саймон відчинив двері і почув як тупотіння продовжується на горі. Перед Саймоном були кам’яні сходи що вели на гору. Він тихенько піднявся на гору і відчинив ще одні двері які були перед ним. На превеликий подив двері були відчинені. Саймон зайшов у середину.

Простора, велика і сира кімната була повністю закидана якимось лахміттям і вкрита павутинням. У кімнаті було лише одне округле вікно під стелею.

З однієї сторони кімнати були: полички з дивними товстими книгами, макети і скелети різних тварин і велика, товста шафа.

З іншої сторони цієї кімнати були: бірюзові обладунки, одна велика картина на стіні з зображенням Артура Снікета, на столах були банки у яких були голови і інші частини тіла якихось рептилій, а в лівому кутку лежала стара африканська маска.

Саймон підійшов до неї і взяв її в руки.

- Цікаво звідки вона тут? – подумав Саймон забувши чого він сюди прийшов.

Він поклав її на сиру підлогу і тут йому в очі кинувся сундук…

- Цікаво, що в ньому. – подумав Саймон.

Саймон підійшов до ящика і скинув з нього пожовклі папери і листи.

- Мені потрібен ключ, а би відкрити його. – в голос сказав Саймон.

Він озирнувся, але замість ключа замітив де що краще. То була стара лопата. Саймон підійшов до неї і взяв її в руки. Після того підійшов до ящика і вдарив лопатою по замку. І раптом він відчинився. Саймон кинув лопату на підлогу і зазирнув у середину.

У ящику було багато листів і пожовклих паперів.

- Нічого цікавого. – сказав Саймон.

Але не встиг він і підвестися як гучно відчинилось вікно і подув сильний вітер. Кілька листів і паперів вилетіли з ящика.

І тут Саймон побачив на червоній подушці замотану у жовту скатертину якусь річ? Саймон дістав її з ящика, розгорнув жовту скатертину і побачив книгу. Вона була не надто груба і вся зелена з жовтим сплетінням і замкнена сургучевою печаткою. Саймону стало дуже цікаво, що в ній. Але знову почув якесь тупотіння.

Те гучне тупотіння було просто шаленим, здавалося, що власник цього тупотіння був у страшній паніці. Тому Саймону ставало трішки лячно.

- Подивлюся її в себе у кімнаті. – сказав хлопець і швидкими кроками зумів покинув цю обсерваторію. Він спустився по східцях на другий поверх і зайшов у свою кімнату. Хлопець сів на ліжко спираючись на його спинку. У кімнату зайшла його мама.

- Я вимикаю світло по усьому будинку тому лягай спати. – сказала вона.

- Але я, ще не хочу спати. – відповів Саймон.

Мама побачила, що у нього в руках книга і сказала:

- Якщо ти хочеш читати то візьми ліхтарика і посвічуй на сторінки книги, а мені завтра на роботу. – сказала вона з надією, що син нарешті вляжеться спати.

Але той відповів.

- Гаразд.

Мати вийшла з його кімнати і за кілька хвилин по усьому будинку погасло світло.

Саймон узяв з шухляди свого старого ліхтарика і посвітив ним на обкладинку книги. Посеред обкладинки був якийсь невеличкий знак у вигляді позолоченої букви «С».

- Що це за «С»? – подумав Саймон, але за мить нарешті зняв сургучеву печатку, скинув з неї чотири стрічки і розкрив книгу.

У його кімнаті подув страшенний вітер, але згодом вщух. На дворі, за три з половиною милі від їхнього будинку почулося виття і крики якоїсь злої і дикої істоти.

Саймон і далі гортав сторінки диво-книги. Він роздивлявся малюнки казкових істот, деяких він, не бачив.

На третій сторінці було написано посеред листка: «Любий читачу ти напевне знайшов мою книгу, і тобі вона видалась кумедною, але я тебе запевняю, що це не казки! І ТИ, В ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ НАМАГАЙСЯ ЗНИЩИТИ ЇЇ!

Професор Артур Снікет

3 жовтня 1915

Саймон перегорнув, ще три сторінки і натрапив на малюнок якоїсь істоти? Та істота була з маленькими чорними очима, довгим носом під яким були вусики як у кота і ростом з лікоть дорослого чоловіка. Істота була у жовтому жилеті на якому було вшито два ґудзики, а один десь випав? Вона була у коротких, червоних штанях і була босою. Також мав довге сиве волосся і такі ж брови. І нарешті два єдиних, білих зуба. Це був ельф-домовик, під яким було написано: «Репечіп». Саймон зразу ж здогадався, що то його ім’я.

Згодом він перегорнув, ще дві сторінки і побачив там зображених, страхітливих істот. Вони були зелені, товсті істоти, що стояли на двох задніх, невеличких, кривих ніжках. Їх руки звисали, а ж до землі. Вуха у тих істот були з гілля і листя, а на спині були якісь пухирці. Великий округлий рот був з верзу до низу забитий, кривими зубами. А під цією істотою в низу було криво написано: «Дерев’яні Гобліни».

Саймон гортав сторінки і знову натрапив на записи Артура Снікета:

«Мій любий читачу як тільки ти захопишся читанням цієї книги, то уже ніколи не зможеш дивитися на світ як раніше. Адже у цій книзі розгадано усі таємниці Живого Лісу. Я заклинаю тебе мій любий читачу, що не давай цю книгу злому гобліну Еорліну.У нашому світі є, ще одні істоти! Якщо вони цього не хочуть то ти їх ніколи не побачиш. Я заклинаю тебе мій любий читачу, бережи її, адже це праця усього мого життя. І я пізно зрозумів, що чим більше я знаю, тим більше лиха я роблю своїм рідним і близьким і ці знання, що містяться у цій книзі не загинуть ніколи.

Заклинання фей її збережуть. І ти мій любий читачу мусиш берегти її і ніякому разі не виносити її з будинку, бо тоді злий гоблін Еорлін заволодіє нею і підкорять увесь Чарівний Ліс. І я не просто так назвав цей ліс так, адже в цьому лісі живуть най дивовижніші істоти. Деяких я гордо можу називаю друзями, але є і багато тих хто не радий мені і моїм знанням. Феї не люблять тих хто багато знає. І роблять усе, а би позбутися його! Тому мій любий читачу бережи її і зрозумієш ти колись, що один крок відділяє тебе від пригод». Знову подув сильний вітер і Саймон закрив книгу. Він вирішив переглянути книгу завтра. Адже цей типовий подув вітру не на жарт злякав хлопця який сьогодні зранку втратив батька. Він поклав книгу на стіл і ліг спати.

Розділ 5.

Дата добавления: 2015-07-26