Побачений Ярвентарій

Наступного ранку, Саймон прокинувся дуже пізно. Його мама пішла влаштовуватись на нову для неї роботу. Тому Саймон не гаючи часу і поклавши книгу у портфель тепло одівся та вибіг з будинку і хоробро помчав у ліс.

Під ногами відчувалася волога роса. Довкола не було ні душі лише сама тиша. Саймон пробіг кілька метрів і почав іти повільними кроками. Він пройшов дві милі і нічого цікавого не знайшов. Попереду було те саме, що і дві з половиною милі назад. Саймону почала навіюватись думка, що він заблукав. Але причин для паніки поки що не було.

- Звичайний ліс. Нічого цікавого. – зауважив Саймон. І тут він почув стукіт копит.

- Хто тут? – жахнувся Саймон.

Відповіді не було. Це тупотіння копит здалося Саймону дуже і дуже знайомим. За дев’ять метрів промайнуло, щось чорне. Саймон вирішив вертати до дому. І знову стукіт кінських копит. Хлопець почав трішечки боятися. Саймон швидкими кроками почав вертатися до дому. Він почув шелест листя. Це налякало його. Він не знав, що діється навкруги? І тут раптом перед Саймоном вискочили четверо гоблінів. Від переляку Саймон заверещав не своїм голосом. Хлопець не знав, що йому робити? Він лише почав бігти у якусь не відому йому сторону. Гобліни почали без страшно бігти за хлопцем. Ті кровожерливі тварюки не знали страху.

Саймон так швидко біг, що і сам не знав куди? Втеча була швидкою. Саймон промайнув стовп з табличкою на якій було написано «До Укриття Шеглот – 20 миль, а до Шеллот – 46 миль». Саймон перечепився і впав. Але чомусь гобліни не наскочили на нього? Саймон підняв голову і побачив у небі сяюче, здоровенне, не живе око. Воно сяяло кілька хвилин. Саймон не міг уторопати, що то таке?

Хлопець розвернув голову і помітив, що гобліни дуже злякалися того ока. Ті гобліни миттю стали невидимими і Саймон побачив як листя поволоклося подалі від нього. Він подумав, що якщо

це око так лякає гоблінів то може йому теж слід боятися його? На камені поруч з лежачим Саймоном, з’явилася дуже дивакувата назва. Там було написано «Ярвентарій». Саймон не знав, що то означало? Те око довго мерехтіло у небі. Але тут? Саймон почув якусь пісню:

В далекий шлях зібрались ми

І кожен день ми зустрічам:

Усмішку, радість і весну! І весну!

Ти і я ідемо в перед, а лихо

Все назад

Чикають нас – пригоди й мандри

То хутко йди в перед, а не назад

І кожен день ми зустрічаємо:

Усмішку, радість і весну! І весну!

Страшенний ліс, тривожний ліс

Іде у раз, покине в раз бо ми із

Другом моїм ідемо в перед, а не назад

То ж нуж бо друже у перед

В перед в перед, а не назад.

Не стій на місці!

Іди ж в перед!

Іди в перед, а

Не назад! А не назад!

То ж ти хутесенько іди

В перед, в перед, в перед!

А ти на місті не стирчи

Іди в перед, а не назад…

В далекий шлях зібрались ми

І кожен день ми зустрічам:

Усмішку, радість і весну! І весну!

Ти і я ідемо в перед, а лихо

Все назад

Чикають нас – пригоди й мандри

То хутко йди в перед, а не назад

І кожен день ми зустрічаємо:

Усмішки, радість і весну! І весну!

Прослухавши пісню Саймон помітив як на небі зникло те око. Він хутко підвівся і побіг до дому. Ця пригода його дуже налякала. Особливо побачений Ярвентарій.

Промайнувши, ще сотню дерев він нарешті під вечір знайшов дорогу, що вела до його будинку. Та дорога була вкрита розовими пелюстками і пожовклим листям. Але, щось його насторожило. Він і сам не знав, що його насторожує? Саймон відчував, що щось тут не так? І тут Саймон почув несамовитий шелест пожовклого листя. То був гоблін, але хлопець його не бачив. Тому він миттю сховався за найблище дерево.

За милю від помешкання Снікет з густого лісу вийшов із дивним мечем у руках, гоблін. На вигляд він був дуже гидкою звірюкою. По його вигляду можна було здогадатися, що він чогось чекає. Меч у його руках сяяв синім кольором. Саймон не знав чи може він іти далі чи ні?

Але тут він почув тупотіння і шелест листя яке по шурхотіло і затихло. Гоблін пішов, а Саймон нарешті ризикнув і по- біг до дому.

Розділ 6.

Дата добавления: 2015-07-26