В глибині лісу

Саймон біг у глиб лісу боячись втратити крики Джереда. Ті звуки ставали все тихшими.

А Вайлет побігла у кухню. Там вона узяла в мішку жменьку солі.

- Молодчина, молодчина, молодчина. – зрадів ельф. – А тепер ходімо на двір.

Вони вибігли на двір. Вайлет була стривожена.

- А тут нікого нема? – спитала вона.

- Нема нікого навкруги, це точно скажу я. – відповів ельф.

Вайлет почала розсипати сіль навколо хати.

Саймон спішив на допомогу. Він мчав на крики свого брата. Минуло пів години і Саймон нарешті знайшов його.

Він сидів у клітку, що висіла на дереві. Саймон виліз на старе дерево і тихо наблизився до клітки.

- Агов. Джеред. Джереде. – прошепотів Саймон.

Джеред трішки розвернувся і побачив Саймона.

- Саймоне врятуй мене. Я боюся. – перелякано сказав Джеред.

- Я тебе врятую. – сказав впевнено Саймон.

- Прошу тебе швидше. Я не можу тут залишатись. – проскиглив Джеред.

- Я обов’язково тебе врятую. – пообіцяв Саймон.

До Голрака підійшли троє гоблінів, вони несли смаженого теля. Решта гоблінів пускали слинки дивлячись на теля. А сам Голрак сказав.

- Дайте мені ніжку цього теля.

Якийсь гоблін, дав йому грудинку.

- Ти, що дурень, я просив ніжку, а ти дав мені грудинку йолопе. – образився.

Саймон тихо зліз з дерева і відступив три кроки назад.

- Обережніше.

Саймон з переляку застиг на місці.

- Повільно й тихо розвернися.

Саймон обережно переставляв ногу за ногою і розвернувся.

Перед ним постала дивна істота, яка була схожа на новонароджене левеня тільки в жилетці і в штанях.

Ти хто? – спитав пошепки Саймон.

- Я Орбін. – відрекомендувався він. – А ти хто?

- Мене звуть Саймон Скорбесі. – відповів той. – А, що ти тут робиш в Схованці Гоблінів?

- Це не таємне укриття, а тим більше гоблінів. Це Укриття Шеллот. – сказав Орбін. – І я мушу убити Еорліна, бо той вбив мою родину. А ти, що тут забув?

- Я хочу звільнити свого брата. – відповів Саймон. – А ти не міг би мені допомогти у цьому?

- Саме це я хотів тобі і запропонувати зараз. – сказав Орбін.

І тут до вуха Саймона долинули дивні звуки, які викликали Еорліна. Саймон і Орбін вилізли на дерево де висів Джеред і крізь гілля почали дивитися. Усі гобліни стали кричати «Еорлін», а Голрак доївши ніжку теляти став кричати за компанію.

Саймон чикав чогось жахливого.

- Зараз ти побачиш Еорліна. – заявив Орбін.

І тут з-під гори листя виліз: здоровенний, зелений, в чорних обладунках і з дуже великими іклами гоблін. Так це був Еорлін.

- Вітаємо вас пане. Ми вже вісімдесят п’ять років чикаємо коли ж ви прокинетесь. – сказав улесливо Голрак.

- Я теж Голраке чикав коли ж книга буде у моїх руках. – сказав Еорлін. – Серпансера ж у вас?

- Ні мій злий господарю. Але вона буде, а зараз перекусіть свіжою людиною яку всі

називають джередом.

- Орбіне допоможи Джередові. – прохав Саймон.

І тут він зробив най безглуздіший вчинок. Він магією з пальців знищив клітку і Джеред упав, а сам з пригнув з дерева, аби його помітили і крикнув.

- САЙМОНЕ ЗАБИРАЙ БРАТА І ТІКАЙ.

Поки усі гобліни зациклились на Орбінові, Саймон хутко зліз з дерева і вхопивши Джереда за руку помчав геть з лісу, до будинку. Орбін повів шістьох гоблінів за собою. А Саймон і Джеред були вже далеко від Укриття Шеллот. І саме тоді Еорлін помітив відсутність Джереда. Минуло кілька хвилин, а вони і досі бігли.

- Швидше Джереде, ще трохи зосталося. – підганяв його Саймон.

- Я не можу швидше. Бо вони мені ногу ледь не з’їли.

Нарешті вони вибігли з лісу і були в двох метрах від дому.

Вайлет почула як у будинок ввірвався Саймон з Джередом. Вона зайшла у коридор і побачила їх обох.

- Саймоне ти, що бовдур глянь, що через тебе з Джередом зробили! – крикнула вона.

- Я невинен, що з ним таке трапилося, зрозуміло! – вигукнув Саймон.

- Ти узяв цю бісову книгу і тепер вони мстяться! – крикнула знову Вайлет.

- Якщо ти така мудра то скажеш, що нам робити!? – гучно спитав Саймон.

- Слід віддати їм книгу! – викрикнула вона.

І тут книга вилетіла з портфеля Саймона і впала мною на стіл, а на ній був ельф-ліхтароносець.

- Не лізьте до книги, а то матимете справу зі мною! – крикнув він.

- Хто це? – перелякалась Вайлет.

- Це друг мій давній, ліхтарі він носить. – відповів Репечіп.

- А ну хто хоче виступити проти мене, га. Я усіх вас порозкидаю якщо хтось торкнеться до Серпансери! - прокричав ельф.

- А, що як Еорлін отримає книгу? – спитав Джеред.

- Тобі кінець, мені кінець, нам кінець, бувай молодець. – відповів Репечіп.

- То, що ж нам робити? – спитав Джеред.

- Допоможе вам жінка одна, Жозефіною зветься вона. – відповів Репечіп.

- Наша тітка Жозефіна? – здивувалась Вайлет.

- Але як можна до неї дістатись? Вона живе далеко з відси, а наш дім окружили гобліни. – сказав Джеред дивлячись у вікно.

- Я таємний хід знаю від дому цього. – сказав Репечіп. – І він допомогу надати вам зможе.

- Прекрасно. – зрадів Саймон.

І от вперше випала така хороша нагода. І ельф повів їх у низ на перший поверх.

Розділ 9.

Тунелі

Репечіп завів їй у підвал де показав таємний хід. Вайлет і Саймон вирішили піти у двох, а Джереда залишити з Репечіпом, щоб ті готували отруту для гоблінів. Саймон поклав у портфель книгу і приготувався. А Вайлет узяла з собою на всяк випадок шпагу, яку їй на день народження подарувала тітка Жозефіна. І от відчинивши люк Саймон з Вайлет спустилися по металевій драбині у темний тунель.

Навкруги не було, абсолютно нічого. Вони не знали куди їм іти? Але Саймон витягнув Серпансеру з портфеля, розкрив на восьмій сторінці і знайшов там записи про тунель.

- Нам потрібно іти прямо і в кінці звернути на ліво. – сказав Саймон і сховав книгу.

Вони попрямували у глиб темряви.

А тим часом на поверхні Еорлін з своїм військом гоблінів думав як завдати Саймону і решті нищівного удару і нарешті отримати книгу і стати володарем Живого Лісу.

- Голрак, збирай усіх своїх гоблінів і будь готовим до вирішальної битви! – Сказав Еорлін.

- Усі мої гобліни готові володарю, але їх ельф-домовик, сказав як зробити силове поле і ми не пройдемо у дім. – пояснив Голрак.

- Це погано. – прошепотів Орбін сховавшись за гілля дерев. – Я мушу розповісти Саймону.

- Це поле захищає дім лише з верху, а ми проникнемо у нього з-під землі. – сказав Еорлін.

- Ви мудрі мій господарю. – улесливо сказав Голрак.

Але тут вираз обличчя Еорліна змінився. Голрак подумав, що він своїми словами образив господаря.

- Господарю я вас образив? – припустив Голрак.

- Помовчи Голраку, я відчув запах людини. – сказав той.

- Людини, тут? – здивувався капітан гоблінів. – Але в найближчих трьох милях їх нема, бо там табори гоблінів які слідкують за цими хоп-гоблінами.

- Люди тут я їх відчуваю,чи ти піддаєш пі сумнів мій нюх? – спитав розлючено Еорлін.

- В жодному разі господарю. Я не смію. – вибачався Голрак.

І тоді Еорлін зрозумів, що якщо їх немає на зовні то вони під землею. І тоді він всунув у землю свої холодні руки і випустив у повітря усю землю яку взяв у руки і побачив як Саймон з Вайлет промчали під ними.

- Астіоре злови їх тільки не порви книгу! – крикнув розлючений Еорлін і з дерева вискочила товста, здоровенна і страшна змія. Вона пригнула у яму і поповзла за дітьми.

Саймон і Вайлет тікали і не знали, що їм робити?

- Вайлет біжи швидше! – кричав захекано Саймон.

- Я намагаюся, але в мене важка сумка! – пояснила Вайлет.

Змія наближалася. Вона була просто величезна. І коли Астіор приготував свої ядовиті зуби для укусу то став, ще страшнішим.

Страх перед змієм став просто жахливим, Вайлет встигла уявити як він буде її їсти. Скажу одразу, що уява в неї була дуже бурхливо.

- Саймоне вона нас наздоганяє. – перелякано кричала вона.

Змія була зовсім близько. І тут Саймон перечепився за камінь і впав.

- Саймон! – крикнула нажахана Вайлет, побачивши, що змія була прямо перед Саймоном.

Вайлет не знала, що їй робити? Вона боялася змій, ще з дитинства, а тут здоровенна зміюка прямо перед нею. Змія наблизила свою морду до обличчя Саймона, але той схопив палицю і вдарив змію в обличчя.

- Пішла геть! – крикнув Саймон.

Змія була готова його з’їсти.

- Вайлет бери книгу і біжи до тітки Жозефіни! – крикнув він.

Але тут Вайлет вийняла з ременя шпагу і пригнула на змія. Саймон не міг повірити своїм очам. Як Вайлет могла ризикнути заради нього. Саймон підвівся. Вайлет хоробро боролася зі змією. Вона тирчі вдарила змію шпагою по шиї і на четвертий удар убила його.

- Дякую Вайлет. – подякував Саймон.

- Просто я ходжу на уроки з фехтування. – сказала вона і вони побігли далі.

Розділ 10.

Дата добавления: 2015-07-26