Налагодження і прийом до експлуатації насосних агрегатів.

4. Пуск і зупинка агрегатів.

5. Технічна документація й обов'язки персоналу. Облік роботи.

1. У системі каналізації з нормальним (5...8 м) закладенням колекторів головну насосну станцію розміщають наприкінці головного самопливного колектора. Від головної насосної станції всі, що находять до неї стічні води перекачуються на очисні спорудження напірним водоводом. Місце розташування головної каналізаційної станції призначається з урахуванням можливості пристрою аварійного випуску.

У системах каналізації з глибоким закладенням колекторів головну насосну станцію доцільно розміщати безпосередньо на площадці очисних споруджень. При цьому відпадає необхідність спорудження напірних водоводів значної довжини, що приводить до зниження потужності станції.

Аналогічно головної вибирається місце розташування і районних каналізаційних станцій у межах району, від якого надходять і до даної станції. Якщо на шляху спорудження самопливного колектора, що підводить воду до головної чи районної насосних станцій, зустрічаються природні (ріка, яр тощо) чи штучні перешкоди, то їх слід розташовувати до перешкод, тому що вартість будівництва (на одиницю довжини) напірного водоводу завжди менше, ніж самопливного колектору чи спеціального спорудження (дюкеру і т. ін.).

Головні і районні каналізаційні станції слід розмішати поза зоною забудови житловими кварталами. Якщо ж вони розміщаються в житловій зоні, то між житловими будинками і будинком каналізаційної насосної станції повинний передбачатися розрив 20...25 м з посадкою захисних зелених насаджень.

Місця розташування насосних станцій для перекачування стічних вод у кожнім випадку мають бути погоджені з органами санітарно-епідеміологічної служби.

Зливові каналізаційні насосні станції доцільно розміщати на знижених ділянках площ водозборів поблизу водойм, куди атмосферні води відводяться без попереднього очищення.

Кількість різних каналізаційних насосних станцій у загальній схемі каналізації міста чи населеного пункту визначається з обліком планувальних, топографічних і геологічних умов місцевості на підставі техніко-економічних розрахунків різних варіантів.

2. Каналізаційні насосні станції, що перекачують побутово-господарсько-побутові стічні води, обладнаються відцентровими горизонтальними чи вертикальними насосами. Горизонтальними насосами варто обладнати насосні станції наземного типу чи відносно невелике заглиблення (3...5 м). На каналізаційних насосних станціях із заглибленням більш 5 м (шахтного типу) доцільніше використовувати вертикальні насоси, тому що вони вимагають значно менших розмірів будинку станції в плані.

При призначенні числа робочих агрегатів слід пам'ятати, що великі насоси володіють більш високим ККД. З огляду на це, необхідно призначити меншу кількість агрегатів, але більш потужних. Однак установка на станції малого числа агрегатів спричиняє збільшення потужності резерву і зниження маневреності насосного устаткування станції.

При виборі насосних агрегатів необхідно також враховувати добовий об’єм стічних вод, що перекачуються, рівномірність їхнього припливу і черговість будівництва насосної станції.

Практика проектування й експлуатації каналізаційних насосних станцій дозволяє установити наступні рекомендації з вибору кількості насосних агрегатів. Малі станції з невеликою подачею обладнають одним робочим агрегатом. Два-три робочих агрегатів встановлюють на станціях із середньою подачею і на станціях з великою подачею і з рівномірним припливом стічних вод. У загальному випадку на станціях більшої продуктивності встановлюють чотири-п'ять і більш робочих насосних агрегатів.

Крім робочих агрегатів, на каналізаційних насосних станціях передбачають установку агрегатів резервних: одного - при кількості робочих насосів до двох; двох - при кількості робочих насосів три і більш. Установлені на станції робочі і резервні насоси повинні бути однієї марки, тому що це значно знижує експлуатаційні витрати, полегшує умови і можливість автоматизування процесів керування агрегатами.

У каналізаційних насосних станціях (незалежно від форми будинку в плані) у більшості випадків приймають однорядне розташування насосних агрегатів. При цьому насоси встановлюють уздовж стіни, що відокремлює машинне відділення від приміщення прийомного резервуара. В окремих випадках у будинках круглої форми насосні агрегати розмішають концентрично. Для полегшення запуску насосів їх розміщають нижче розрахункового рівня рідини, що перекачується, у прийомному резервуарі.

Для станцій з регулюючими ємностями за розрахунковий приймають середній рівень у прийомному резервуарі, що розташовують на один метр нижче підводящого колектора. На станціях без регулюючих ємностей за розрахунковий рівень приймають оцінку рівня води в лотку, що підводить, при мінімальному припливі. Якщо вісь насоса розташовується вище розрахункового рівня води в прийомному резервуарі, необхідно передбачати спеціальну допоміжну систему для затоки насосів перед запуском.

На каналізаційних насосних станціях, що перекачують промислові стічні води, не утримуючих великих механічних домішок, при необхідності можна використовувати водопровідні насоси.

3. Експлуатація насосних станцій повинна здійснюватися відповідно до вимог "Правил технічної експлуатації систем водопостачання і каналізації населених міст".

Основними вимогами з експлуатації насосних станцій є: надійність і економічність роботи, безаварійність і безпека роботи обслуговуючого персоналу при найкращих техніко-економічних показниках.

Надійна робота насосної станції досягається правильним експлуатаційним режимом, систематичним наглядом за станом устаткування, своєчасним проведенням ремонтів.

Найбільш економічна і безаварійна робота насосної станції може бути тільки в тому випадку, коли будуть правильно підібрані насоси з урахуванням місцевих умов на необхідну продуктивність і напір при максимальному ККД.

Роботу кожного агрегату слід постійно контролювати контрольно-вимірювальними приладами (манометри, вакууметри, мановакууметри, водоміри, лічильники електроенергії).

Точність збігу осей валів насосів і двигуна перевіряють сталевою лінійкою. Якщо лінійка щільно, без просвіту стикається у всіх точках з муфтою двигуна і насосу, то агрегат змонтований правильно. Між муфтами повинний бути зазор не більш 5 - 6 мм.

При незадовільно оброблених поверхнях муфт насосу і двигуна перевірку співвісності виконати неможливо. У цьому випадку перевірку збігу осей насосу і двигуна роблять за допомогою штихмаса, гачка і штангенциркуля.

Збіг вістря штихмаса і збереження однакового зазору між краями муфт при обертанні валів на повний оборот свідчить і співвісності насоса і двигуна. Більш точно це можна перевірити за допомогою скоби з гвинтом: на муфті насоса чи двигуна закріплюють болтами сталеву скобу, на вільному кінці якої мається отвір з різьбленням. В отвір увертають болт з контргайкою так, щоб зазор між вістрям обробленого кінця і другою муфтою дорівнював часткам міліметра. Після цього одночасно провертають обидві муфти і перевіряють клиноподібним щупом зазор між кінцем болта і муфтою. Одночасно перевіряють штангенциркулем зазор між муфтами в місцях, позначених цифрами 1-1; 2-2; 3-3 і т.д. Якщо при перевірці щупом і штангенциркулем зазори при повороті одночасно обох муфт на 360° будуть однакові, то змонтований правильно (рис. 1).

Рис..1. Пристрій для перевірки співвісності валів насоса і двигуна:

1 - вал насоса; 2 - скоба; 3 – щуп, 4 - муфта двигуна; 5 — вал двигуна; 6 - штангенциркуль; 7 - муфта насоса.

Перед пуском насоса в обкатування необхідно зробити його ревізію: перевірити чистоту усіх внутрішніх вузлів, їхній монтаж, зробити кілька оборотів і, якщо при цьому дефекти не будуть виявлені, то необхідно перевірити водою заповнення усмоктувальної лінії. При цьому засувка на напірній лінії у насоса повинна бути закрита (при запуску насоса на закриту засувку). Потім умикати двигун і запустити насос у роботу. Після досягнення насосом нормального числа оборотів і напору, поступово відкривати пускову засувку (щоб уникнути гідравлічного удару). Зупинку насоса проводять шляхом повільного закриття засувки, а потім уже виключають двигун.

У період перевірочного пуску агрегату в роботу контролюють температуру підшипників, показання манометра, вакуумметра, амперметра — показання всіх приладів повинні відповідати їхній експлуатаційній характеристиці. Якщо в період цих перевірок дефектів і відхилень від існуючих правил експлуатації виявлено не буде, агрегат приймають в експлуатацію. Однак перед пуском у постійну експлуатацію під час обкатування можуть бути виявлені тертьові частини, нагрівання, стукоти, потріскування, шум і інші відхилення від норми. Тому після 3-5-хвилинного обкатування варто перевірити й усунути замічені ненормальності. Якщо нагрівання, стукіт, тріск та інші неприпустимі явища не спостерігаються, насос обкатують протягом 10 - 15 хвилин, а потім знову перевіряють і, якщо ніяких несправностей у роботі не спостерігається, насос запускають у роботу на 30 хвилин, потім протягом години і, нарешті, протягом 6 годин. Після цього насос піддають спробної експлуатації й у журналі відзначають усі неполадки в роботі насоса, зупинки його на ремонт, характер дефектів і способи їхнього усунення.

Основними неполадками можуть бути: нагрів тертьових частин і стукіт у насосі чи двигуні.

Основні неполадки в роботі відцентрових насосів.

Несправність	Причина несправності	Спосіб усунення
Насос після пуску в роботу двигуна не подає рідину	Порушено вакуум в усмоктувальній лінії. Скупчення повітря в корпусі насоса. Закупорка трубок гідравлічного сальника.	Оглянути трубопровід і усунути неполадку. Повторити заливання насоса водою.   Оглянути і прочистити трубки
Подача насоса в процесі роботи падає	Зменшилося число оборотів   Повітря просочується в усмоктувальну чи лінію корпус насоса через сальники Засмітилися канали робочого колеса   Збільшилися опори в робочому трубопроводі.   Збільшилася висота усмоктування     Зносилися ущільнювальні чи кільця ушкоджене робоче колесо	Перевірити двигун.   Підтягти сальники чи перемінити в них набивання   Оглянути колесо і прочистити його канали Перевірити всі засувки і місця можливого засмічення трубопроводів. Оглянути усмоктувальний трубопровід і прийомний клапан Перемінити ушкоджені деталі
Зменшення напору в процесі роботи насоса	Зменшилося число оборотів Розрив напірного трубопроводу   Наявність повітря у воді     Ушкоджено ущільнювальні кільця і робоче колесо	Перевірити двигун Оглянути напірний трубопровід і усунути течію Перевірити усмоктувальний трубопровід чи перемінити набивання сальника Перемінити ушкоджені деталі
Перегрів двигуна внаслідок його перевантаження	Збільшилося число оборотів вище розрахункового   Збільшення подачі насоса вище припустимої. Механічні ушкодження електродвигуна чи насоса	Перевірити двигун і систему підключення до електромережі. Прикрити засувку на напірному трубопроводі. Перевірити двигун і насос, перемінити ушкоджені деталі.
Вібрація і шум при роботі насосного агрегату	Неправильно встановлений агрегат.   Частково засмітилися канали робочого колеса. Ослабнуло кріплення трубопроводів. Явища кавітації внаслідок надзвичайно великої висоти усмоктування. Механічні ушкодження: заїдання обертових частин, прогин вала, знос підшипників	Перевірити установку агрегату. Оглянути і прочистити колесо.   Підтягти кріплення. Зупинити насос і знизити висоту усмоктування. Ушкоджені деталі замінити.

Причинами нагрівання тертьових частин можуть бути неточність пригону, перекоси, туге затягування, забруднення тертьових поверхонь чи мастила. Стукіт у насосі чи двигуні може бути через неправильну зборку, ослаблення натяжки з'єднань окремих частин чи улучення сторонніх предметів у які-небудь частини, що рухаються.

У випадку появи стукоту насос треба негайно зупинити й оглянути, і лише тільки після усунення причини стукоту знову можна пустити його в роботу.

4. Пуск і зупинка агрегатів. У залежності від типорозміру насоса, комунікацій насосної станції і системи напірних трубопроводів за межами станції, установлюють порядок пуску і зупинки насосних агрегатів. Відповідно до вказівок ДНіП П-3I-74, можливість пуску насосів при відкритій засувці на напірній лінії слід перевіряти розрахунком, що враховує характеристику насоса і двигуна, а також можливість гідравлічного удару у водоводі. При сприятливих умовах варто використовувати можливість пуску насосного агрегату при відкритій засувці на напірному трубопроводі. Якщо пуск при відкритій засувці може викликати гідравлічний удар чи перевантаження електродвигуна, пуск насосів необхідно робити при закритій засувці на напірному трубопроводі.

Операції, пов'язані з підготовкою до пуску і зупинки насосних агрегатів, здійснює черговий машиніст і його помічник (за технічними правилами пуску, експлуатації, зупинки і зняття характеристик насоса, що зберігаються на станції). Зупиняють насос тільки після закриття засувки на напірному трубопроводі. Після пуску агрегату необхідно переконатися в тім, що насос працює нормально. Коли агрегат працює задовільно - чути тихий рівномірний шум без вібрації і металевого шуму.

При наявності засувки на усмоктувальному трубопроводі при пуску, експлуатації і зупинці насоса її відкривають цілком.

При підготовці до пуску насоса з електроприводом неавтоматизованої насосної установки попередньо необхідно перевірити:

- наявність у підшипниках насоса достатньої кількості мастильного матеріалу;

- набивання і затягування сальників насоса; вал насоса повинний легко провертатися вручну, якщо ж він не провертається, послабити затягування кришок сальників;

- стан муфтового з'єднання двигуна з насосом і захисним огородженням у сполучної муфти;

- з'єднання пускового пристрою.

Перед пуском насос і усмоктувальний трубопровід заповнюють рідиною (у тому випадку, коли він не поставлений під затоку).

Пуск відцентрового насоса вручну на закриту засувку здійснюється в наступному порядку:

- відкрити кран у манометра;

- пустити в хід електродвигун;

- простежити за показаннями манометра. Якщо манометр покаже необхідний тиск і в насоса буде повна частота обертання, відкрити кран у вакуумметра і поступово відкривати засувку на напірному трубопроводі до одержання повної продуктивності;

- одночасно необхідно відкрити крани на трубопроводах, що підводять воду до сальників;

- насос при закритій засувці не повинний працювати більш 2-3 хвилин.

Зупинка насоса виконується у такій послідовності: повільно закрити засувку на трубопроводі (перехід насоса на холостий хід); закрити кран у вакуумметра; виключити двигун; закрити кран у манометра; закрити крани на трубопроводах, що підводять воду для заливання сальників і охолодження підшипників.

За роботою агрегатів необхідно здійснювати нагляд:

- стежити за тим, щоб мастильне кільце вільно оберталося разом з валом;

- стежити за температурою підшипників, що не повинна перевищувати температуру машинного приміщення більш ніж на 40-50⁰ С;

- стежити за показником масла за необхідним рівнем масла в підшипниках;

- якщо насос проробив 800 - 1000 годин з корпусів підшипників необхідно спустити брудне масло, прочистити корпус підшипників і заповнити їх свіжим маслом;

- вчасно робити підтяжку сальників так, щоб вода з них просочувалася безупинно рідкими краплями (це необхідно для контролю за правильною дією гідравлічного ущільнення і для запобігання вала і його захисної втулки від натирання набиванням);

- суворо дотримувати правила техніки безпеки при роботі з насосними агрегатами.

Пуск і зупинка насоса вручну при заповненні його рідиною за допомогою вакуум-насоса (вакуум-казана) викладені в спеціальній і довідковій літературі.

Пуск і зупинка насосів автоматизованих насосних станцій цілком чи частково здійснюється (приладами автоматизованого керування) за розробленими програмами, з урахуванням вимог інструкції СН 516-79. У цьому випадку черговий експлуатаційний персонал (чергові машиністи) періодично (за графіком) перевіряють справність насосних агрегатів і їхню готовність до пуску ДНіП П-32-74.

5. Каналізаційні насосні станції повинні забезпечувати надійне і безперебійне перекачування стічних вод при високих техніко-економічних показниках.

На кожній насосній станції повинна бути наступна технічна документація:

- генеральний план ділянки з нанесенням усіх споруджень підземного господарства;

- виконавчі креслення будинків і розміщення устаткування і трубопроводів усередині них;

- паспорта насосного, електротехнічного і допоміжного устаткування;

- креслення кожного насоса і його електродвигуна і номенклатура запасних частин до них;

- заводські характеристики насосів, електродвигунів і акти їхнього іспиту;

- технічна інструкція з обслуговування і ремонту устаткування станції;

- посадові інструкції для всього обслуговуючого і керівного персоналу станції;

- інструкції з техніки безпеки й охороні праці;

- оперативна технологічна схема комунікацій агрегатів і переключень повинна бути вивішена на видному місці;

- схема електропостачання станції;

- монтажні схеми автоматики і телемеханіки (якщо станція автоматизована);

- технічна інструкція з експлуатації устаткування насосної станції.

Для забезпечення технічно правильної експлуатації устаткування на насосних станціях у технічній інструкції повинні бути чітко відбиті:

- правила експлуатації устаткування станції при нормальній, повсякденній її роботі й в умовах аварійного режиму;

- основні положення проведення профілактичного і капітального ремонтів устаткування станції;

- правила експлуатації контрольно-вимірювальних приладів, підйомно-транспортного устаткування і санітарно-технічних пристроїв будинку насосної станції;

- правила експлуатації устаткування ґрат станції.

У посадовій інструкції повинні бути зазначені: підпорядкованість і відповідальність працівників насосної станції, права, обов'язки і відповідальність обслуговуючого персоналу станції, порядок прийому і здачі зміни черговим персоналом станції, дії чергового персоналу станції при аварійних режимах її роботи. Послідовність операцій з пуску, зупинки і виробництва технологічних процесів; порядок технологічного контролю роботи споруджень; порядок і терміни проведення оглядів, ревізій і ремонтів споруджень і устаткування. Інструкції повинні проглядатися в міру зміни умов і режимів експлуатації. При зміні схем керування агрегатами, схем технологічного процесу й інших, інструкцій коректують і перескладають не рідше одного разу в рік. Всі істотні поточні зміни і доповнення слід вносити в діючі інструкції і доводити до відома працівників, що керуються ними. Після внесення змін і доповнень, інструкції повинні бути затверджені адміністрацією відповідного підприємства.

У кожній інструкції повинний бути приведений перелік посадових осіб, для яких знання даної інструкції і здача по ній перевірочних іспитів обов'язкові.

Всі інструкції, в т.ч. і ті в які внесено зміни, видаються посадовим особам під розписку.

Експлуатаційний персонал зобов'язаний:

- керувати режимом станції;

- вести безупинні спостереження і контроль за станом і режимом роботи насосних агрегатів, устаткування і всіх комунікацій станції;

- забезпечувати своєчасне проведення поточних ревізій устаткування і капітальних ремонтів;

- реєструвати кількість і якість стоків, що пропускаються.

Експлуатаційний персонал зобов'язаний забезпечувати найбільш економічний і надійний режим роботи устаткування станції відповідно до графіків, установленими режимом і вказівками диспетчера.

Цілком автоматизовані насосні станції, що працюють без чергового персоналу, і станції, керовані з диспетчерської, обслуговують:

- на підприємствах продуктивністю до 25000 тис. м³/дб - чергові слюсарі й електрики;

- на підприємствах продуктивністю від 25 до I50 тис.м³/дб - чергові електромеханічного цеху;

- на підприємствах продуктивністю більш 150 тис. м³/дб - спеціально виділені електротехніки і механіки.

Персонал, що обслуговує автоматизовані насосні станції, зобов'язаний не менш одного разу за добу перевіряти роботу устаткування станції і відбивати це в журналі, що зберігається на станції.

На тих станціях, де робота агрегатів фіксується записуючими приладами, обслуговуючий персонал зобов'язаний робити періодичний огляд і обслуговування станції, а їхні результати заносити у відомість (журнал).

На насосних станціях, як правило, чергують механіки, а на великих станціях і чергові електрики.

Черговий механік зобов'язаний перевіряти зовнішній стан агрегатів, стан болтових з'єднань і кріплень, правильність ходу агрегатів, правильність роботи вала і підшипників, стан сальників і їхнього набивання, відсутність течі в з'єднаннях і при необхідності робити їхні ремонти, стан ґрат і прийомного резервуара. На автоматичних насосних станціях черговий електрик перевіряє роботу автоматики і сигналізації, а черговий механік стежить за нагріванням насоса і двигуна. Крім того, черговий механік зобов'язаний стежити: за показаннями вимірювальних приладів і робити відповідні записи в журнал; за співвісністю агрегату; за температурою повітря, що у приміщенні насосної повинна бути не нижче 16° С; стежити за роботою приточно-витяжної вентиляції (штучної чи природної), що забезпечує не менш п'ятикратний обмін повітря в годину в приміщенні прийомного резервуара, а також за опаленням приміщення прийомного резервуара.

Черговий по станції повинен уважно контролювати роботу ґрат і дробарки (якщо вона встановлена для дроблення покидьків); рівень води перед ґратами й у прийомному резервуарі (перед ґратами не повинен бути підпір понад установленого рівня, тому що це може викликати засмічення каналізаційної мережі). Черговий по станції зобов'язаний також стежити за санітарним станом станції, по закінченні зміни записувати у відповідні журнали витрати (за зміну) електроенергії, мастильних матеріалів, обсяг стоків, поданих станцією на очисні спорудження; неполадки і зроблені ремонти протягом зміни, показання усіх вимірювальних приладів тощо. Черговий персонал підкоряється начальнику станції й інженеру станції.

Інженер станції зобов'язаний:

- забезпечити виконання плану подачі стічної рідини на очисні спорудження при мінімальній витраті електроенергії;

- забезпечити нормальну і безперебійну роботу електричного і механічного устаткування, пристроїв автоматики, телемеханіки і контрольно-вимірювальних приладів;

- вести систематичне спостереження за роботою насосних агрегатів, всього електроустаткування (відкритого і закритого), розподільних пристроїв, пристроїв автоматики, телемеханіки і приладів КВА;

- уживати необхідних заходів з попередження і своєчасної ліквідації ушкоджень і аварій на устаткуванні;

- про усі виявлені серйозні несправності в роботі устаткування негайно повідомляти старшому інженеру, начальнику станції.

Інженер станції зобов'язаний контролювати і вести облік роботи агрегатів і витрати електроенергії, вести облік подаваною станцією стічної рідини й інформувати чергового інженера керування; контролювати черговий персонал і допускати бригаду до роботи на електроустановках до і понад1000 В згідно "Правилам експлуатації і техніки безпеки".

Інженер не має права відлучатися з території насосної станції протягом зміни. При прийманні зміни він повинний з'явитися за 15-20 хв. до початку зміни й ознайомитися з записами і розпорядженнями в оперативній документації за час попередньої зміни. При здачі зміни обов'язково перевіряється наявність засобів протипожежної безпеки. Про здачу-прийом зміни розписуються в журналі і доповідають черговому інженеру керування. Приймання і здача зміни при аварії дозволяється тільки з відома начальника насосної станції.

Інженер станції несе відповідальність за:

- забезпечення виконання плану подачі стічної рідини;

- грамотну експлуатацію всього електромеханічного устаткування;

- правильний облік електроенергії і подачі стоків;

- техніку безпеки й охорону праці;

- суворий облік і схоронність усіх захисних засобів, інструмента, інвентарю і всієї оперативної документації;

- весь персонал, що знаходиться на насосній станції.

Начальнику станції підлеглий весь персонал станції. Без його відома жоден робітник станції не може бути спрямований на іншу роботу. Посаду начальника станції може займати особа, що має кваліфікаційну групу не нижче IV. Начальник станції також повинний знати технологічну схему й устаткування насосної станції, схему електропостачання, техніку безпеки при експлуатації систем водопостачання і каналізації населених місць; правила ТБ і OП. Начальник станції зобов'язаний знати і вміти правильно організувати і вести експлуатацію всього електротехнічного устаткування, технологічної контрольно-вимірювальної апаратури, керувати роботою виробничого персоналу станції; тримати все устаткування, механізми, прилади в технічно справному стані; вчасно складати і погоджувати з керівництвом підприємства графіки планово-попереджувальних і капітальних ремонтів, електроустаткування, вимірювальних приладів і ін.; складати річні, квартальні і місячні плани і заявки на експлуатаційні матеріали й устаткування для насосної станції.

Начальник станції зобов'язаний брати участь у комісії з приймання в експлуатацію устаткування після капітального ремонту, механізмів, вимірювальних приладів, будинків і споруджень; повинний вчасно (за графіком) ставити устаткування, апаратуру, механізми й інше устаткування на планово-попереджувальний ремонт; контролювати і вимагати виконання виробничим персоналом станції правил техніки безпеки, охорони праці, санітарних правил, правил гігієни.

Начальник станції й обслуговуючий персонал зобов'язані: заощаджувати; електроенергію, ощадливо витрачати експлуатаційні матеріали, стежити за правильним обліком витрати експлуатаційних матеріалів, дотримувати витрат за кошторисом, не допускати виникнення яких-небудь аварій, дотримувати усіх установлених графіків виконання робіт зі станції, трудову і виробничу дисципліну і суспільний порядок.

Облік роботи станцій здійснюється за допомогою вимірювальних приладів за наступними показниками:

- величині перекачаних стічних вод;

- витраті води на непродуктивні втрати;

- витраті води на власні нестатки станції;

- витраті електроенергії, палива. Витрата електроенергії і палива визначається у виді питомої витрати на 1000 м³ поданою насосною станцією стічної рідини;

- витраті води, електроенергії, палива і пари. Визначається для всієї станції в цілому, а також по кожному машинному цеху і по кожному окремому агрегату станції;

- витраті електроенергії, палива, пари на власні виробничі і побутові нестатки станції. Визначається в абсолютних величинах і у відсотках до загальної їхньої витрати;

- тривалості роботи кожного агрегату, простоям насосів і іншого устаткування з визначенням їхнього коефіцієнта корисного використання;

- якості палива і мастильних матеріалів

Форму звітності за техніко-економічними показниками роботи станції розробляє відповідне міністерство, а затверджує Центральне статистичне управління.

Керівництво насосної станції за затвердженими нормами експлуатації повинне складати звіт за попередній день і передавати головному інженеру.

Звіти керівництва станції за кожен місяць, квартал і річний звіт (про роботу станції) представляються у вищі інстанції у встановлений ними термін.

На виробничих нарадах колективу насосної станції в обов'язковому порядку повинні аналізуватися робота кожного агрегату, вимірювальних приладів, показники станції за кількістю перекачаних стічних вод, витратах пально-мастильних матеріалів, палива, води й ін.; окремо розглядатися витрати енергії, води, палива й інших матеріалів на власні нестатки в абсолютних величинах і у відсотках стосовно показників на виробничі цілі; повинні вноситися пропозиції, спрямовані на поліпшення роботи станції (з метою заохочення і зацікавленості працівників станції, застосування системи преміювання за виконання і перевиконання плану, економію палива і мастильних матеріалів, електроенергії і за безаварійну роботу). Що стосується техніко-економічних норм експлуатації устаткування, то вони повинні базуватися на прогресивних методах його використання.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ СПОРУДЖЕНЬ

МЕХАНІЧНОГО ОЧИЩЕННЯ СТІЧНИХ ВОД

1. Ґрати.

2. Пісколовки.

3. Первинні і вторинні відстійники.

4. Усереднювачі.

5. Преаератори, біокоагулянти й освітлювачі.

Механічне очищення передбачається для затримки великих предметів на ґратах, уловлювання піску у пісколовках і освітлення води в первинних відстійниках.

Забруднення, що затримуються на ґратах, дробляться на спеціальних дробарках і повертаються в потік води, що очищається. Осад з пісколовок після витягу зі стічних вод складується на спеціальних площадках, а осад з відстійників направляють для зброджування в метантенки.

1. Найбільш поширені нерухомі ґрати і ґрати, сполучені з дробарками. Виготовляють їх з металевих стрижнів і встановлюють у розширених частинах каналів чи камер під кутом 60-70⁰ до горизонту. Ширину просвітів між стрижнями приймають рівної 16 – 19 мм.

Найбільш поширені три типи конструкції ґрат з механізованим очищенням: московського типу, у яких очищення здійснюється граблями, що рухаються перед ґратами за напрямком руху води; ленінградського типу, у яких очищення виробляється граблями, що рухаються за ґратами за напрямком руху води; вертикальні, у яких очищення здійснюється граблями, що рухаються також за ґратами за напрямком руху води (рис. 1).

Широко застосовуються апарати з ґратами, що мають форму циліндричного барабану (рис. 2). Прозори ґрат розташовані горизонтально, але не замкнуті по периметрі. Елементи решітки-дробарки, що ріжуть, складаються з тіпального гребеня, закріпленого стаціонарно на стінки каналу, і пластин, що ріжуть, і різців, закріплених на обертових барабанах-ґратах. Вода проходить через прозори у вертикальних стінках барабана, очищається, а потім відводиться через відкрите днище і дюкер у лоток. Забруднення переміщаються самими обертовими ґратами до тіпального гребеня і дробляться при взаємодії його з пластинами, що ріжуть, і різцями.

Рис. 1. Схема ґрат з механізованим очищенням.

1 - ґрати; 2 - нескінченний ланцюг; 3 – граблі.

Рис. 2. Обертова решітка-дробарка РД-600

а) схема пристрою решітки-дробарки; б) схема її установки

1 - барабан; 2 - тіпальний гребінь; 3 - електродвигун; 4 - редуктор; 5 - пластина, що ріже; 6 – різець.

При експлуатації ґрат персонал зобов'язаний:

- підтримувати швидкість потоку між лозинами ґрат при максимальному припливі стічної рідини в межах 0,8 - 1,0 м/с для механізованих ґрат і 1,2 м/с – для ґрат дробарок;

- стежити за станом прозорів ґрат, не допускаючи засмічення і підпора стічної рідини;

- вести постійний нагляд за роботою граблів і видаляти покидьки, що залишаються на них;

- не допускати влучення в дробарку твердих предметів, що можуть викликати її поломку;

- при контейнерному вивезенні вчасно видаляти покидьки і стежити за герметичністю закриття контейнерів і періодичністю їхнього вивезення.

У теплий час року покидьки, що вивозяться, необхідно обробляти хлорним вапном. Приміщення ґрат повинні постійно вентилюватися, а при необхідності — відкриватися вікна і двері.

2. За характером руху води пісколовки розрізняють: горизонтальні, вертикальні і тангенціальні (з обертальним рухом). Горизонтальні пісколовки являють собою подовжені резервуари з прямокутним чи трапецієподібним поперечним перерізом, у яких вода рухається з невеликою швидкістю — 0,3 м/с. Вода повинна знаходитися в пісколовках не менш 30 і не більш 100 с. Пісок виділяється в осад під дією сили ваги. Осад з пісколовки віддаляється періодично — не рідше одного разу за дві доби; як правило, осад видаляють один раз у зміну. Згрібають осад у бункери шкребками на нескінченних ланцюгах, а з бункерів відкачують гідроелеваторами.

У вертикальних пісколовках із круговим рухом води осад, що виділився в проточній частині пісколовки, провалюється через щілину в бункер і концентрується в одному місці, відкіля потім відкачується гідроелеватором. Механізми для горизонтального переміщення осаду у цій пісколовці не вимагаються.

Тангенціальні пісколовки мають круглу в плані форму. Вода в них підводиться по дотичній до циліндричної частини спорудження. Крім обертального руху рідини в плані, у них спостерігається ще й обертальний рух рідини в площині живого перетину потоку, що підтримує органічні забруднення в зваженому стані і виключає виділення цих забруднень в осад. Завдяки цьому осад з тангенціальних пісколовок менш забруднений органічними домішками. Час перебування стічної рідини в цих пісколовках приймається 30 с.

Аерувальні пісколовки являють собою подовжений резервуар із трапецієподібним поперечним перерізом. Уздовж однієї з подовжніх стінок встановлюється аератор на глибину 2/3 усієї глибини потоку. Швидкість руху води в пісколовках складає 0,03 — 0,15 м/с, а швидкість обертального руху, створюваного аерацією,— у межах 0,2 — 0,3 м/с. Витрата повітря для створення такої швидкості не перевищує 0,1 м³ на 1 м³ води, що очищається.

Збільшення кількості стічних вод, що подаються, у пісколовку, викликає підвищення швидкостей понад припустимі і зменшує час їхнього перебування.

Роботу пісколовок можна поліпшити шляхом установки пропорційного водозливу чи водозливу з тонкою стінкою наприкінці пісколовки.

Над приямком горизонтальних пісколовок бажано встановлювати пакет плоских пластин під кутом 60⁰ до днища (за типом тонкошарових відстійників). У цьому випадку велика частина піску випадає безпосередньо в приямок, знижуючи тим самим навантаження на систему згрібання піску. Крім того, поліпшуються гідравлічні умови роботи пісколовки.

Пісколовки повинні на 85 — 90 % забезпечити виділення зі стічних вод піску й інших мінеральних домішок із крупністю фракцій більш 0,25 мм.

При експлуатації пісколовок персонал зобов'язаний виконувати такі роботи:

- контролювати витрати стічної рідини, що надходить на пісколовки, і регулювати навантаження на окремі пісколовки;

- вимірювати шар затриманого піску;

- видаляти з пісколовок пісок у міру нагромадження, але не рідше, ніж через 1 — 2 діб, відмивати його і збезводнювати, а також контролювати вивіз з території очисних споруджень;

- стежити за подачею повітря в спорудження й інтенсивністю аерації;

- контролювати величину напускання на піщані площадки шару піску і забезпечувати своєчасне вивезення підсушеного піску;

Для огляду, очищення і ремонту устаткування пісколовки спорожняють не рідше одного разу в 1 — 1,5 року.

3. Первинні і вторинні відстійники. У залежності від призначення, відстійники розділяють на первинні і вторинні. Первинні відстійники розміщають перед спорудженнями біохімічного очищення, вторинні — після них.

За режимом роботи розрізняють відстійники періодичної дії чи контактні, і відстійники безупинної дії чи проточні.

У відстійники періодичної дії вода надходить періодично, освітлення її відбувається в стані спокою. У відстійники безупинної дії вода надходить безупинно й освітлюється при повільному русі.

За напрямком руху води відстійники розділяють на горизонтальні і вертикальні. Різновидом горизонтальних відстійників є радіальні.

Первинні відстійники повинні забезпечувати необхідний ефект освітлення стічних вод і ущільнення осаду. Ефект освітлення стічних вод і ущільнення осаду повинний складати: для вертикальних відстійників 30 — 40 % при вологості осаду 94,5 — 95,5%, для радіальних відповідно 40 — 50% при 92— 94 %, для горизонтальних 50 — 60 % при 93 — 94 %.

Вміст зважених речовин у стічній воді після відстійників не повинен перевищувати 150 мг/л при подачі її на біофільтри чи аеротенки неповного очищення і 100 мг/л при подачі в аеротенки повного біологічного очищення.

Для зниження виносу зважених речовин у збірних лотках проясненої води гідравлічне навантаження повинне складати 10 — 12 л/с на 1 м водозливу.

При експлуатації первинних відстійників персонал зобов'язаний виконувати наступні роботи:

- постійно контролювати час перебування стічної рідини в спорудженнях і забезпечувати рівномірність її подачі;

- лотки і канали, що підводять воду до відстійників, очищати від відкладення важкого осаду і покидьків;

- вчасно видаляти з поверхні відстійників речовини, що плавають;

- контролювати ефект освітлення рідини і попереджати винос осаду;

- тримати у справному стані і чистоті засувки, шибери та інше устаткування;

- з вертикальних і горизонтальних відстійників, не обладнаних скребковими механізмами, видаляти осад не рідше двох разів у добу;

- при випуску осаду з вертикальних і горизонтальних відстійників засувку на мулопровід необхідно відкривати поступово;

- спорожняти відстійники для огляду, чищення і ремонту не рідше одного разу в 2 роки для обладнаних механічними шкребками і не рідше одного разу в 3 роки для не обладнаних механічними шкребками;

- по закінченні випуску осаду колодязь і мулопровід варто промивати. Воду після промивання необхідно направляти в початок комплексу очисних споруджень або в первинний відстійник.

Осад з первинних відстійників видаляють скребковими механізмами ланцюгового типу в бункер, а з бункера самопливом по спеціальній трубі під гідростатичним напором близько 1,5 м. Одночасно шкребки служать для збору забруднень, що спливли, у лоток.

Проточна швидкість у відстійниках складає 5 — 7 мм/с. Відстійники найбільше просто розраховувати за тривалістю освітлення води. При очищенні побутових стічних вод тривалість освітлення води приймається рівної 1,5 годин. У складі очисної станції звичайно передбачається два чи більш робочі відстійники (секції). Ширину секції призначають не більш 9, а глибину — не більш 3 м.

Для поліпшення роботи первинних відстійників рекомендується застосовувати біокоагуляцію надлишковим активним мулом (там, де вона передбачена), подаючи його після пісколовок. Ефективним заходом є також додаткова установка збірних лотків по подовжніх стінках горизонтальних відстійників чи із двостороннім зливом у радіальних відстійниках.

При експлуатації первинних відстійників необхідно контролювати величини і структуру потоків у них, роботу розподільних чаш, вчасно видаляти речовини, що плавають, в осад. Концентрація зважених речовин у стічній рідині, що надходить на первинні відстійники, не повинна перевищувати 440 г/м³ . У випадку, якщо ця величина буде вище, необхідно добавлять коагулянти чи активний мул. При відключенні одного чи декількох відстійників для ремонту параметри працюючих відстійників варто дотримувати не вище припустимих граничних значень, а якщо це неможливо відрегулювати роботу аеротенків і первинних відстійників з урахуванням надходження завищеного кількістю зважених речовин.

В умовах перевантаження вторинних відстійників необхідно ретельно стежити за рівномірним розподілом мулової суміші по окремих відстійниках. У горизонтальних відстійниках рекомендується установка водорозподільних щитів на випуску води, що знижують струминність потоків, а радіальні — переобладнати у відстійники з периферійним впуском води. В усіх типах відстійників допускається установка додаткових водозбірних лотків, при цьому переливні крайки ретельно підганяються. Над приямками горизонтальних відстійників, як і в пісколовках, можлива установка похилих плоских пластин, що підвищують ефективність виділення мулу.

При необхідності системи перекачування циркулюючого мулу реконструюють шляхом збільшення продуктивності ерліфтів чи заміни насосів.

При експлуатації двох'ярусних відстійників експлуатаційний персонал повинний суворо керуватися наступними правилами:

- чітко стежити і дотримувати умови рівномірного надходження і розподілу рідини у відстійники, а також витримувати заданий час відстоювання;

- пам'ятати, що підвищення виносу зважених речовин і надходження осаду у відстійні жолоби порушує технологічний режим роботи відстійників;

- постійно контролювати висоту осаду у муловій камері.

Крім того, експлуатаційний персонал зобов'язаний:

- через кожні 10 — 15 діб робити випуск осаду і ретельно промивати мулопровід;

- видаляти з поверхні відстійників щільну кірку зі зважених речовин чи спіненого осаду.

Випуск осаду з відстійників сілд виконувати повільно, контролюючи його зрілість. Зрілий осад має зернисту структуру темно-сірого кольору 85 — 90% вологістю і лужною реакцією (pH=7,2 — 7,6). Запах сірководню в ньому відсутній, органічні речовини містяться приблизно на 40 % менше, ніж у сирому осаді.

Перший випуск осаду з відстійників виконується через 5— 6 місяців після їхнього пуску. При спарених конструкціях відстійників для рівномірного розподілу осаду в мулових камерах періодично через кожні 10 — 15 діб переключають встановлені в лотках шибери для перепуску рідини з однієї сторони споруджень в іншу.

Лотки і переливні крайки варто постійно містити в чистоті, видаляти предмети, що плавають, з поверхні відстійників, прочищати щілини відстійних жолобів.

У зимовий період часу частину осаду необхідно випускати, залишаючи у муловій камері не менш 15 — 20% добре забродженого осаду, утеплювати відстійники дерев'яними щитами, залишивши не захищеними тільки лотки для можливості їхнього очищення.

Двох'ярусні відстійники для ремонту й очищення підлягають спорожнювання один раз у 3 — 4 роки.

Тривалість відстоювання стічної рідини у вторинних відстійниках повинна бути не менш 0,75 г після краплинних фільтрів; 1,5 г після високонапружуваних біофільтрів; 2,0 г - після аеротенків на повне очищення при швидкості руху стічної рідини 5 мм/с (для горизонтальних і радіальних відстійників). Гідравлічний режим вторинних відстійників істотно позначається на ефекті їхньої роботи. У вертикальних і радіальних відстійниках, унаслідок щільнісних струмів, коефіцієнт використання об’єму не перевищує 40 %.

Ліквідація щільнісних струмів у відстійниках за допомогою рухливих розподільних пристроїв дозволяє підняти коефіцієнт використання об’єму до 80 — 90 %, причому найбільший ефект досягається при використанні донних обертових розподільних пристроїв.

Поліпшення гідравлічного режиму вторинних відстійників дозволить істотно збільшити їхню продуктивність. Так, гідравлічне навантаження на відстійник з донним рухливим розподільним пристроєм досягає 2,2 м³(м² ч) при нормальному виносі мулу (до 20 мг/л), що перевершує навантаження на радіальні відстійники майже в два рази.

При експлуатації вторинних відстійників персонал зобов'язаний:

- уживати заходів проти підвищення виносу з відстійників активного мулу біоплівки;

- забезпечувати заданий режим випуску активного мулу;

- не допускати утворення покладів і ущільнення активного мулу у відстійниках;

- вчасно видаляти з поверхні відстійників плівку, що плаває, чи піну в метантенки чи на мулові площадки;

- періодично очищати стінки і днище відстійника від осаду.

4. Усереднювачі передбачаються для усереднення складу і витрати виробничих стічних вод. Об’єм їх визначається відповідно до графіків припливу стічних вод і коливань концентрацій забруднень у них. Число усереднювачів (секцій) повинне бути не менш двох (і обоє робочі).

Усереднювачі обладнають пристроями, що запобігають виділення осаду. При використанні усереднювачів, у яких стічні води перемішуються з повітрям, їх обладнають барботерами (перфорованими трубами) з отворами діаметром 5 мм у нижній частині на відстані 3 — 6 см друг від друга. Укладають їх строго горизонтально уздовж резервуара на підставках висотою 6 — 10 см від дна.

5. Преаератори, біокоагулятори й освітлювачі. Зниження концентрації забруднень у вистояній стічній воді, а також підвищення ефекту виділення іонів важких металів і інших забруднень, присутність яких утрудняє процес біологічного очищення стічних вод, забезпечується на преаераторах, біокоагуляторах й освітлювачах.

Преаератори передбачаються перед первинними відстійниками у виді окремих, прибудованих чи убудованих споруджень і застосовуються на станціях очищення з аеротенками.

Число секцій окремо стоячих преаераторів повинне бути не менш двох, причому обидві робочі. У преаератор подаються 50 % надлишкового активного мулу і повітря протягом 10 — 20 хв. Кількість повітря, подаваного в преаератор, повинне бути 0,5 м³/м³ стічної рідини. Ефект зниження надходження зважених речовин на відстійники складає 10 — 15 %.

Біокоагулятори й освітлювачі передбачаються у виді споруджень, сполучених з вертикальними відстійниками, застосовуються на станціях як з аеротенками, так і біологічними фільтрами. При застосуванні біокоагуляторів тривалість аерації стічної рідини складає 20 хв, кількість подаваного активного мулу — 50 % від надлишкового; біологічної плівки — 100%, кількість повітря — 0,5 м³/м³ стічної рідини. Зниження концентрації забруднень при застосуванні біокоагуляторів досягає 70 % за зваженими речовинами і на 30 % за БПК_повн.

Освітлювачі на станціях аерації виконуються у виді вертикальних відстійників із внутрішньою камерою флокуляції, із природною аерацією за рахунок різниці рівнів води в розподільній чаші й освітлювачі. Кількість освітлювачів повинна бути не менш двох, причому обоє повинні бути робочими. Різниця рівнів води в розподільній чаші й освітлювачів для забезпечення природної аерації повинна бути 0,6 м, об’єм камери флокуляції на перебування в ній стічної рідини не менш 20 хв., глибина камери флокуляції 4 — 5 м, швидкість руху води в зоні відстоювання 0,8 — 1,5 мм/с, відстань між нижнім краєм камери флокуляції і поверхнею осаду в муловій частини не менш 0,6 м. Освітлювачі знижують концентрацію забруднень на 70 % за зваженими речовинами і на 15 % по БПК_полн.

При експлуатації преаераторів і біокоагуляторів персонал зобов'язаний:

- постійно контролювати рівномірність розподілу подаваної стічної рідини;

- підтримувати необхідні параметри роботи споруджень, тривалість аерації стічної рідини, кількість подаваного активного мулу і біоплівки (для біокоагуляторів), кількість подаваного повітря;

- вчасно випускати осад; контролювати рівень зваженого шару (для біокоагуляторів, освітлювачів).

Для огляду, чищення і ремонту преаератори і коагулятори спорожняють не рідше одного разу в 2 — 3 роки.

Дата добавления: 2015-07-20