Біохімічного очищення стічних вод

1. Біологічні фільтри.

2. Аеротенки.

3. Спорудження для переробки осадів стічних вод.

4. Дезінфекція очищених стічних вод.

Спорудження біохімічного очищення забезпечують необхідний ефект окислювання і мінералізації органічних речовин, що містяться в стічних водах.

1. Біологічний фільтр складається з фільтруючої завантаження, розподільних пристроїв, що забезпечують рівномірне зрошення поверхні завантаження водою, що очищається, і дренажного пристрою, що скидає очищену воду. На завантаженні працюючого біофільтра утвориться біологічна плівка, що представляє собою середовище, густо заселену мікроорганізмами. Зрошується завантаження періодично. При русі стічних вод через фільтруюче завантаження з них виділяються нерозчинені і розчинені органічні забруднення, що сорбуються на поверхні зерен завантаження і потім окисляються мікроорганізмами, що заселили біологічну плівку. Відмерла біологічна плівка змивається водою, що очищається, виноситься з тіла біофільтра і потім уловлюється вторинними відстійниками.

Біологічна плівка постійно регенерується, завдяки чому вода безупинно очищається. Кисень, необхідний для біохімічного окислювання органічних речовин, надходить у товщу завантаження шляхом вентиляції фільтру.

Біофільтри розділяють на краплинні, високонапружувані і баштові. Біологічні фільтри являють собою резервуари із суцільними стінками і подвійним дном: нижнім суцільним і верхнім ґратчастої (колосникові ґрати) для підтримки завантаження. Висота міждонного простору при цьому повинна бути не менш 0,6 м; ухил нижнього днища до збірних лотків приймається не менш 0,01, подовжній ухил збірних лотків не менш 0,005.

Краплинні біофільтри передбачаються з природною аерацією, висонапружувані — як із природною, так і зі штучною (аерофільтри).

Природна аерація біофільтрів забезпечується через вікна, рівномірно розташовувані в стінах біофільтрів за їх периметром у межах міждонного простору. Площа вікон складає при цьому 1 % площі біофільтра. В аерофільтрах повітря подається вентиляторами в міждонний простір.

Завантажувальним матеріалом для біофільтрів служить щебінь, галька міцних гірських порід, керамзит, а також пластмаси, здатні витримати температуру від 6 до 30⁰С без утрати міцності. По висоті біофільтри повинні завантажуватися матеріалом однакової крупності, тільки нижній підтримуючий шар висотою 0,2 м передбачається з більш крупного матеріалу.

Розбризкування стічної рідини по поверхні біофільтрів здійснюється пристроями різної конструкції (величина вільного напору в розбризгувателі повинна складати близько 1,5 м, кінцевого — не менш 0,5 м). Найбільш поширені дві системи розподілу стічних вод по біофільтрах: спринклерна і з реактивними обертовими розподільниками.

Спринклерна система складається з мережі розподільних труб, покладених у товщі завантаження й обладнаних спеціальними спринклерами. Система живиться водою від дозуючого бака, що періодично спорожняється. Період зрошення триває 5 — 6 хв. Спринклер — це сопло, над яким розташований відбивач, що розсіює воду по круговій площі.

Реактивний обертовий розподільник являє собою дві чи чотири труби, які одним кінцем закріплені на загальному стояку. Під дією реактивної сили струменів, що випливають з отворів у бічних стінках труб, розподільник обертається і зрошує водою фільтруюче завантаження фільтру.

Біофільтри призначені для забезпечення розрахункової окисної потужності завантаження. Для нормальної роботи біофільтрів необхідно регулярно оглядати, очищати, і у випадку засмічення промивати водою розподільні пристрої, піддонний простір і дренажі. Концентрація зважених речовин у стічній рідині, що надходить на біофільтри, не повинна перевищувати 100 г/м³. Концентрація забруднень стічної рідини, що надходить на біофільтри без рециркуляції, за БПК_пол не повинна перевищувати для краплинних 220г/м³, для високонапружуваних —250 г/м³, для біофільтрів із пластмасовим завантаженням - 300 г/м³.

При експлуатації біофільтрів обслуговуючий персонал зобов'язаний:

- забезпечувати подачу заданих кількостей стічної рідини (на одиниця об'єму чи площі завантаження матеріалу) і її рівномірний розподіл;

- контролювати подачу повітря при штучній аерації і стежити за правильною роботою вентиляторів;

- вести спостереження за температурою стічної рідини узимку; регулярно оглядати й очищати водо- і повітророзподільні пристрої;

- забезпечувати своєчасне промивання піддонного простору і каналів;

- уживати заходів до усунення підвищеного виносу зважених речовин, біоплівки й утворення на поверхні біофільтра заболочених місць;

- підтримувати нормальну рециркуляцію стічних вод (для аерофільтрів);

- контролювати стан завантажувального матеріалу;

- підтримувати температуру подаваної на біофільтри стічної рідини не нижче 6 ⁰С;

- гідравлічне навантаження на біофільтри підтримувати 1—3 м³/м³ (для краплинних фільтрів) і 10 — 30 м³/м³ ;

- у відкритих біофільтрах не допускати перерви в зрошенні узимку більш 2 годин;

- з появою на поверхні біофільтрів місць, що застоюються рідиною, слід негайно розпушити завантажувальний матеріал на заболоченій ділянці і промити його струменем води під напором;

- для ліквідації забруднень у завантажувальному матеріалі необхідно промити поверхню біофільтра чистою водою, видаливши з піддонного простору осідаючі мінеральні речовини; зняти верхній шар завантажувального матеріалу і після цього промити його. Промивання знятого завантажувального матеріалу роблять поза біофільтром. Знятий шар завантажувального матеріалу замінити новим;

- промивати чи робити заміну верхнього шару завантаження біофільтрів не рідше одного разу в 1,5—2 роки, повну заміну - один раз у 6—8 років.

2. Аеротенки являють собою довгі залізобетонні прямокутного перетину резервуари глибиною від 2 до 5 м, шириною, рівній подвійній глибині, по яких повільно протікає стічна рідина, змішана з активним мулом, що представляє собою хлоп¢я з великою кількістю мікроорганізмів. Суміш активного мулу і стічної рідини по всій довжині резервуара піддається інтенсивній аерації повітрям, подаваним на дно аеротенка системою повітряпроводів.

Аерація забезпечує окислювання значної частини органічних забруднень, що не осіли при первинному відстоюванні, і постійно підтримує мул у зваженому стані. Після очищення стічну воду направляють у вторинні відстійники. Частину активного мулу, що відокремилася там, повертають в аеротенки для обробки стічної рідини, що надходить.

У вторинному відстійнику осаджується значно більше мулу, чим це потрібно для циркуляції, тому надлишок активного мулу відокремлюють від загальної маси і направляють у мулоущільнювачі — вертикальні чи радіальні відстійники. У цих відстійниках активний мул протягом 9 — 12 годин ущільнюється і вологість його з 99,3 % доводиться до 97 %.

Стічні води в аеротенках очищаються за двома характерними схемами: одноступінчатою без регенератора й одноступінчатою з регенератором. За першою схемою очищаються слабоконцентровані побутові води, за другою — побутові стічні води з підвищеними концентраціями забруднень, а також суміші побутових і виробничих стічних вод. У аеротенку відбувається процес вилучення забруднень і окислювання органічних речовин, що легко окислюються, а в регенераторі —окислювання органічних речовин, що важко окислюються, і відновлення (регенерація) активного мулу. Концентрація мулу в регенераторі в 3 — 4 рази більше, ніж в аеротенку. Перевагою другої схеми є можливість відновлення активності мулу в регенераторах при порушенні його життєдіяльності чи загибелі в період залпових надходжень стічних вод, що містять токсичні речовини. Застосування аеротенків з регенераторами приводить до скорочення загального обсягу споруджень на 15 — 20 %. Крім того, можливий розвиток специфічних культур мікроорганізмів, найбільш пристосованих до існування в даних умовах і роботи, що забезпечують високий ефект, аеротенків.

Для очищення висококонцентрованих виробничих стічних вод застосовують аеротенки-змішувачі. Завдяки розосередженій подачі стічної рідини й активного мулу по довжині аеротенка вирівнюється швидкість споживання кисню і підвищується окисна потужність споруджень. Ще більш досконалою є двоступінчаста схема аеротенків-змішувачів з регенераторами.

Питома витрата повітря в аеротенках складає 5 — 10 м³ на 1 м³ води, що очищається.

Подача і розподіл повітря в аеротенках здійснюється пневматичною аерацією, поверхневою чи механічною аерацією; аерацією змішаного типу. Найбільш поширена пневматична аерація. При цьому повітря, що нагнітається повітродувками, поширюється в рідині спеціальними аераторами. Дуже часто аератори виконують у виді каналів, перекритих пористими фільтросними пластинами, або у виді дірчастих труб. Можливе застосування аераторів у виді системи дірчастих труб; розміщених на глибині 0,7 — 0,8 м від поверхні води. Механічна аерація здійснюється пристроями у виді коліс, чи турбін обертових щіток.

Основною задачею експлуатації аеротенків є забезпечення заданого ефекту очищення зі зниження БПК, і зважених речовин, а також інших показників, що передбачаються в конкретних випадках при узгодженні проекту з органами, що інспектують. Аеротенки і вторинні відстійники повинні розглядатися як єдиний технологічний комплекс.

Регулювання параметрів роботи аеротенків повинне бути тісно ув'язане з регулюванням роботи споруджень для доочищення стічних вод і обробки осадів: необхідно враховувати забруднення, що надходять на аеротенки з муловою водою, фугатом, а також кількість і якість сухої маси надлишкового активного мулу, що надходить на спорудження з обробки осадів. При регулюванні параметрів аеротенків необхідно враховувати сезонні зміни якості активного мулу, які зв'язані зі зміною температури; при сезонних явищах спухання активного мулу слід здійснювати його підгодівлю біогенними речовинами.

За можливістю коридорні аеротенки необхідно експлуатувати в режимі з перемінним обсягом регенераторів. У комбінованих аераційних спорудженнях, зокрема в аеротенках-освітлювачах, слід суворо контролювати стан і рівень зваженого шару активного мулу в зонах освітлювача, а також рециркуляцію мулової суміші. Робота комбінованих аеротенків полягає в підтримці заданої концентрації активного мулу у зваженому шарі відповідно гідравлічному навантаженню з обліком мулового індексу.

У східчастих схемах аеротенків головною технологічною вимогою є підтримка специфічного складу активного мулу в ступінях. В залежності від призначення схеми аеротенків слід строго дотримуватися режимів видалення надлишкового мулу: при високих концентраціях забруднень мул віддаляється безупинно з першої ступіні, при середніх концентраціях забруднень і мінералізації мулу — у другий (останньої) ступіні і періодично з останньої ступіні.

При експлуатації аераційного, насосного й іншого механічного устаткування необхідно суворо дотримувати виконання плану усіх видів ремонтів і оглядів, регулярно вести облік кількості подаваного повітря по окремих секціях і коридорам аеротенків і в цілому по комплексах, витрати електроенергії, води, що прохолоджує, масла.

При збільшенні продуктивності споруджень необхідно використовувати здатність активного мулу сорбувати органічні забруднення й окисляти велику частину в початковий період. При цьому доцільно збільшувати обсяг регенератора, що досягається шляхом пристрою додаткових вікон у лотку активного мулу. Якщо дозволяють висотні оцінки і напір, що розвивається системою аерації, при необхідності можна збільшити ємність аеротенків, установивши водозливи чи шандори на випусках. Це збільшить час аерації і підвищить ефективність використання кисню.

При експлуатації аеротенків персонал зобов'язаний:

- забезпечувати подачу в аеротенк заданих кількостей стічних вод і повітря;

- підтримувати задану концентрацію стічної рідини (зважених речовин не більш 100 мг/л), активного мулу (7—8 г/л) і вміст розчиненого кисню в аеротенкі (не менш 2 мг/л), а також задану концентрацію і відсоток повернення активного мулу;

- не допускати перерви в подачі повітря;

- вести нагляд за безперебійною роботою механізмів, устаткування і вимірювальних пристроїв, усуваючи всі замічені несправності;

- контролювати стан мулу;

- у нормальних умовах витримувати показник мулового індексу 60-100 м³ на 1 м сухої речовини мулу. Цим значенням мулового індексу відповідає навантаження забруднень по БПК _полн від 200 до 500 мг/л на 1 м речовини;

- подачу повітря в аеротенк регулювати якістю відводу з аеротенків стічної рідини з урахуванням кількості розчиненого кисню в аеротенкі і концентрації активного мулу;

- при високому дефіциті розчиненого кисню збільшувати подачу повітря, а при низькому підвищувати концентрацію активного мулу, якщо якість відводу з аеротенків стічної рідини не відповідає установленим вимогам;

- при зменшенні навантаження на аеротенк виключати частину відділень аеротенка, щоб забезпечити задану інтенсивність аерації в працюючих відділеннях, а також негайно зменшувати обсяг активного мулу, що відбавляється, чи цілком припиняти його відвід;

- чищення пористих пластин робити в міру їхнього засмічення чи несправності, але не рідше одного-двох разів на рік;

- заміну пластин здійснювати у залежності від місцевих умов, але не рідше, ніж через 4 — 7 років. При заміні варто підбирати пластини з однаковою проникністю;

- щоб мікрофауна активного мулу пристосувалася до нового складу рідини;

- у випадках спухання активного мулу, у залежності від його причин, що викликали, необхідно відрегулювати співвідношення між концентрацією активного мулу і кількістю подаваного повітря; зробити регенерацію мулу; відрегулювати надходження мулової води з метантенків у первинний відстійник; підсилити відкачку поворотного мулу і відрегулювати скидання його надлишків; штучно підвищити рН стічної рідини до 8,5 - 9,5 і збільшити тривалість перебування активного мулу в регенераторі;

- при важкому порушенні режиму очищення стічних вод в аеротенках, коли тимчасове зниження навантаження на аеротенк не допомагає, і активний мул втрачає очисну здатність, видалити зіпсований мул і почати підготовку нового мулу.

3. Мулові площадки. Зневоднювання і сушіння осаду найбільше часто виробляється на мулових площадках — спланованих ділянках землі (картах), обгороджених валиками землі і що мають дренувальне підставу. Вони є найбільш простим і надійним засобом зневоднювання осадів з вологістю від 93—99% до 80—70%. Для забезпечення механізованого збирання підсушеного осаду більш придатні площадки на міцній штучній підставі з дорогами для автотранспорту. На природній підставі мулові площадки організовуються тільки при заляганні ґрунтових вод на глибині не менш 1,5 м від поверхні март, і тільки в тих випадках, коли допускається фільтрація мулових вод у ґрунт.

При експлуатації мулових площадок персонал зобов'язаний:

- витримувати задану періодичність напуску і товщину шару осаду, що напускається. Періодичність напуску в залежності від місцевих умов складає 20—30 діб, а товщина шару 0,2—0,3 м для літнього періоду і на 0,1 м нижче огороджувальних валиків для зимового періоду;

- вчасно розвантажувати площадки від підсушеного осаду з наступним вирівнюванням поверхні карт і підсипанням при необхідності піском;

- забезпечувати швидкий і своєчасний відвід мулової (дренажної) води на очисні спорудження, не допускаючи її скидання у водойму;

- вести контроль за станом системи лотків, труб, шиберів і вчасно промивати і прочищати їх;

- стежити за станом валиків, що обгороджують, не допускаючи запліднення на них бур'янистих трав.

Метантенки являють собою герметичний залізобетонний резервуар з конічним днищем і купольним перекриттям, у яких осад з відстійників і надлишкового ущільненого активного мулу зброджується в умовах мезофільного чи термофільного процесу. Зброджування твердої фази осаду в метантенках відбувається при визначених оптимальних температурах: 30 — 35⁰С (мезофільне зброджування) і 50 — 55⁰С (термофільне зброджування).

При таких температурах розпад органічних речовин відбувається більш інтенсивно і продовжується 5 — 12 днів. Осад у метантенках можна підігрівати гострою парою, що відводиться, чи безпосередньо у метантенку інжекторним пристроєм, як гострою парою, так і гарячою водою, що циркулюють у змійовиках. З метою інтенсифікації зброджування осаду його перемішують пропелерними мішалками чи гідроелеваторами. Зброджування осаду супроводжується виділенням 8 — 15 м³ газу на 1 м³. Цей газ добре горить і в його склад входить до 67 % метану. Газ, що виділяється при зброджуванні осадів, збирається в газових ковпаках і направляється для використання на нестатки очисної станції. Можливість утворення в метантенках вибухової суміші, а також підвищеної концентрації газів вимагає дотримання правил техніки безпеки.

Метан — безбарвний газ, не має яскраво вираженого запаху. Метан у 2 рази легше повітря, не отрутний, однак вдихання суміші, що містить 80 % метану і 20 % кисню викликає головний біль, причому при зниженому вмісті кисню може наступити отруєння. Метан горить слабко світлим полум'ям; при співвідношенні 1 частини метану і 5 — 15 частин повітря утворюється вибухова суміш — гримучий газ. Суміш з великим вмістом повітря не вибухає, а запалений вогонь у цій суміші гасне.

Незалежно від загального огородження території очисних споруджень, площадка метантенків повинна бути обнесена огорожею, установлюваною не ближче 10 м від їхніх стін.

Газоводи, електричне висвітлення, електродвигуни, пускові і струмоведучі пристрої, встановлені в приміщеннях метантенків, монтуються у вибухобезпечному виконанні. Усі металеві частини електричних пристроїв і електроустаткування, що, унаслідок несправності ізоляції, можуть виявитися під напругою; повинні бути заземлені.

При тиску газу в метантенках вище встановленої проектом норми газ повинний бути випущений в атмосферу. Газ, що виділяється в процесі шумування осаду, повинний мати безперешкодний вихід з метантенка в горловину і далі в газопровід чи «на свічу», тобто в атмосферу. Курити і розводити вогонь на обгородженій території метантенків забороняється. У випадку виходу з ладу електричного висвітлення в нічний час, електромонтер повинний виявити несправність тільки при висвітленні місця роботи акумуляторним ліхтарем у вибухобезпечному виконанні. При необхідності виробництва зварювальних чи інших робіт із застосуванням вогню повинні дотримуватися особливі запобіжні заходи з урахуванням правил безпеки при експлуатації газового господарства. Відігрівати замерзлі ділянки газопроводу паяльною лампою чи електропідігріванням забороняється. Обігрів таких ділянок виробляється парою, гарячим піском чи гарячою водою. Черговий персонал зобов'язаний стежити за щільністю з'єднань газопроводів і газових пристроїв метантенків, не допускаючи витоку газу і засмоктування повітря в газопроводи. Витік газу визначається тільки появою пухирців при нанесенні мильного розчину на місця з'єднань газових пристроїв. Визначати місця витоку газу відкритим вогнем категорично забороняється.

З появою газу в будь-якім відділенні метантенка необхідно повідомити про це відповідальному черговому очисних споруджень і одночасно переконатися в нормальній роботі вентиляційної системи в даному метантенку. Для входу в загазовані ділянки необхідно надягати ізолюючий шланговий протигаз. При роботі в газонебезпечних місцях велику небезпеку представляє випадкова іскра. Тому при роботі на висоті необхідно приймати міри проти випадкового падіння інструмента і деталей, що могли б висікти іскру при ударі об підлогу. У таких випадках тверду підлогу в місці роботи доцільно застелити чим-небудь м'яким.

Персонал, що працює в газонебезпечних місцях, повинний знати, що одяг, особливо вовняний, легко поглинає газ, тому після роботи в сильно загазованому місці не можна відразу закурювати чи підходити до відкритому вогню. Спускатися в метантенки можна тільки в ізолюючому шланговому протигазі, з рятувальним поясом з мотузкою, кінець якої повинний знаходитися в руках одного з двох робітників, що залишилися на поверхні.

Роботи зі згону кірки в метантенках із затопленим перекриттям необхідно починати тільки після провітрювання верхнього підкупольного простору. Тривалість роботи у просторі метантенка на підставі існуючих правил повинна бути не більш 10 хвилин із наступними перервами не менш 30 хвилин. Відкривати і закривати кришки люків у колодязів газової мулової мережі метантенків слід гачками чи ломиками з кольорових металів. У запобіганні іскроутворення в колодязях чи камерах газової і мулової мережі метантенків треба працювати інструментом з кольорового металу. Експлуатація газового господарства метантенків здійснюється відповідно до «Правил безпеки в газовому господарстві».

При експлуатації метантенків персонал зобов'язаний:

- контролювати вологість, зольність, температуру осадів, що надходять, мулу і забезпечувати завантаження не вище встановлених норм;

- постійно підтримувати заданий температурний режим;

- контролювати процес перемішування осаду, не допускаючи утворення й ущільнення на його поверхні кірки;

- забезпечувати постійний рівень осаду і вихід газу;

- систематично враховувати кількість подаваної в метантенк пари чи гарячої води з реєстрацією тиску і температури;

- регулярно вивантажувати заброджений осад, враховувати кількість вивантаженого осаду, контролювати вологість, зольність, температуру, питомий опір і визначати якісний склад осаду;

- режим завантаження метантенків свіжим осадом у залежності від місцевих умов може, бути встановлений один раз у добу, позмінний (два-три рази в на добу) і безупинний.

- обсяг осаду, що завантажується, повинен дорівнювати обсягу осаду, що вивантажується.

Вакуум-фільтрація осадів. Осади побутових стічних вод, що підлягають механічному зневоднюванню, повинні піддаватися попередній обробці з обліком фізико-хімічних властивостей і місцевих умов при відповідному техніко-економічному обґрунтуванні. Перед зневоднюванням на вакуум-фільтрах заброджений осад і побутові стічні води промивають очищеною стічною водою. Кількість промивної води для заброджених осадів з первинних відстійників повинна складати 1 — 15 м³/м³, для забродженої у мезофільних умовах суміші осаду з первинних відстійників і надлишкового активного мулу — 2—3 м³/м³, у термофільних умовах — 3—4 м³/м³. Тривалість промивання осаду встановлюється 15 — 20 хвилин. Як реагенти при коагулюванні осадів побутових стічних вод застосовується хлорне залізо чи сірчанокисле окісне залізо і вапно у виді 10 %-ного розчину чи гідроокис амонію. Вапно в осад додають після введення хлорного чи сірчанокислого заліза. Кількість реагентів у розрахунку на FeCI₃ чи Fe(S0₄)₂ і СаО приймається від ваги сухої речовини осаду:

- для забродженого осаду первинних відстійників: FeС1₃ — 3—4 %; СаО — 8—10,

- для забродженої суміші осадів первинних відстійників і надлишкового активного мулу FeCl₃ — 4—6; СаО — 10—15;

- для сирого осаду первинних відстійників: FeCI₃ — 2—3,5; СаО — 6—9;

- для суміші сирих осадів первинних відстійників і ущільненого надлишкового активного мулу: FeCI₃ — 3—5; СаО — 9—13;

- для ущільненого надлишкового мулу з аеротенків на повне очищення FeCI₃ — 6 — 9 і СаО — 17—25 %.

Доза Fe(SO₄)₃ у всіх випадках збільшується в порівнянні з дозами хлорного заліза на 30 — 40 %. Обробка осаду у вакуум-фільтрах повинна знизити вологість осаду до 75 — 80 %.

При експлуатації вакуум-фільтрів персонал зобов'язаний:

- забезпечувати безперебійну роботу агрегатів;

- контролювати вологість вихідного осаду і кека;

- підтримувати задані дози хімічних реагентів;

- вчасно проводити регенерацію фільтруючої тканини;

- контролювати якість і кількість обробленого осаду, витрати реагентів і промивної води;

- тримати в справності механізми й устаткування;

- забезпечувати усталену роботу вакуум-фільтрів зниженням питомого опору осадів після їхньої коагуляції до 5 - 40 10¹⁰ см/г (для осадів з первинних відстійників) і до 10— 50 10¹⁰ см/м (для ущільненого надлишкового активного мулу);

- підтримувати робочий вакуум у вакуум-фільтрі в межах 400 — 500 мм.рт.ст. для осадів первинних відстійників, 300— 400 мм.рт.ст. для ущільненого активного мулу; 300 — 500 мм.рт.ст. для суміші осаду й активного мулу;

- перед пуском вакуум-фільтра фільтрувальну тканину змочувати водою;

- витрати промивної води для регенерації фільтрувальної тканини підтримувати в межах 0,1 — 0,3 м³/год на 1 м² поверхні фільтра;

- при недостатній ефективності регенерації (з'являється більш 20 % оголених місць) фільтрувальну тканину промити розчином соляної кислоти;

- після кожної зупинки фільтрів фільтрувальну тканину промивати водою з милом чи пральним порошком і очищати щітками;

- при невеликих розривах і ушкодженнях фільтрувальну тканину зашивати не знімаючи з вакуум-фільтра.

4. Дезінфекція очищених стічних вод. У результаті механічного і біохімічного очищення на біофільтрах і аеротенках у стічних водах гине 91 — 98% хворобливих бактерій. Бактерії цього типу, що залишилися, в очищених стічних водах знищують хлоруванням, здійснюваним уведенням хлору, хлорного вапна чи гіпохлорита натрію. Так, на 1 м³ стічних вод для дезінфекції вистояної стічної рідини необхідно 10 г/м³ хлору, для дезінфекції цілком очищених стічних вод — 3 — 5 г/м³.

Хлор вводять у стічні води безпосередньо (пряме хлорування хлором-газом), чи за допомогою хлораторів. Найбільш розповсюдженим способом є використання хлораторів. Рідкий хлор доставляють у балонах чи бочках під тиском до 30 кгс/см² і приєднують до порожнього проміжного балона, що у свою чергу з'єднують із хлоратором. Отриману хлорну воду вводять у стічну. Для дезінфекції стічних вод застосовують хлоратор ЛОНИИ-100. Балони, хлоратори й інше устаткування розміщають у спеціальних ізольованих будинках-хлораторних.

Література

1. СНиП 2.04.02. – 84 Водоснабжение. Наружные сети и сооружения. –М.:ГК СССР по делам строительства, 1984.

2. СНиП 2.04.03. – 85 Канализация. Наружные сети и сооружения. –М.:ГК СССР по делам строительства, 19846.

3. Дрозд Г. Я. Повышение эксплуатационной долговечности и экономической безопасности канализационных сетей: Автореф.дис…докт. техн. наук. –Макеевка,1998.-33с.

4. Шаповалов В. Тархов Е. Богданов в. и др. Количественная оценка технического состояния канализационных коллекторов// Водоснабжение и санитарная техника. - 1985 - № 3. - С. 6-8.

5. Дьячков А.В. Ицкович М.Л. Технический надзор за строительством водонапорных и канализационных сетей.- М.: Стройиздат, 1985.

6. Евилевич А.З. Ошибки в эксплуатации водопроводов и канализации.- Л: Стройиздат, 1987

7. Кигель Е. М. Милаенко Г.П. Кигель М. Е. Приемка и наладка канализационных сооружений.- К: Будівельник, 1986.

8. Костовецкий Я.И. Рахов Г.М. Прокопов В.А. Текущий санитарный надзор за водоснабжением и канализацией населенных мест.- К: Будівельник, 1989.

9. Евилевич А.З. Евилевич М. А. Утилизация осадков сточных вод. - Л.: Стройиздат, 1985.

10. Рудник В.П. Петимко П.И. Семенюк В.Д. Сергеев Ю.С. Эксплуатация систем водоснабжения. - К: Будівельник, 1983.

11. Рудник В.П. Петимко П.И. Семенюк В.Д. Сергеев Ю.С. Эксплуатация систем канализации. - К: Будівельник, 1984

12. Хоружий П.Д. Ткачук А.А. Батрак П.И. Эксплуатация систем водоснабжения и канализации. Справочник. - К: Будівельник, 1993.

13. Кигель Е.М. Эксплуатация канализационных очистных сооружений.- К: Будівельник, 1987.

14. Правила техники безопасности при эксплуатации систем водоснабжения и водоотведения населенных мест.- М.: Стройиздат, 1989.

15. Всеукраинская научно-практическая конференция по проблемам водоснабжения и водоотведения, посвященная всемирному дню водных ресурсов. Сборник докладов. Донецк ИЭП НАН Украины 2001.

Дата добавления: 2015-07-20