Засоби виразності в процесі виступу

Використання засобів виразності ділового мовлення містить такі елементи:

1. Варіювання тональністю виступу. Будь-яка доповідь, навіть досить офіційна, не повинна бути монотонною, позбавленою особливостей подачі різних його структурних частин. У практиці виділяють кілька різновидів тональності виступу. Вона може бути мажорною, мінорною, урочистою, докірливою, попереджувальною, прохальною, жартівливою, суворою. Варіювання тональністю виступу може відбуватися залежно від загальної тематики й спрямованості виступу, значеннєвого акценту, що припадає на його різні структурні частини.

2. Виділення головних думок. Повідомлення, вимовлене з трибуни, зазвичай має різне значеннєве навантаження, що змінюється під час виступу. Одні частини доповіді можна розглядати як його основні тези, інші – варто віднести до розряду коментарів і пояснень. Варто використовувати такі мовні елементи, як короткі паузи, зміна темпу мовлення, висоти голосу тощо. Слухачами більш природно сприймаються основні думки, вимовлені у порівняно повільному темпі, і допоміжні судження (коментарі, роз’яснення), – у трохи прискореному. Найбільш важливі моменти виступу доцільно представляти більш голосним, твердим голосом.

3. Постановка риторичних запитань під час виступу. Традиційно до риторичних відносять запитання, що заздалегідь припускають певну відповідь (як правило, так чи ні). Не можна сказати, що риторичні запитання мають глибоке значеннєве навантаження. Їх використання в письмовій роботі за рідкісними винятками навряд чи виправдано. Але в процесі усного виступу застосування риторичних запитань дозволяє налагодити необхідний контакт з аудиторією, спонукає слухачів до більш активного сприйняття виступу.

4. Використання форм діалогу. Постановку риторичних запитань деякою мірою можна вважати формою діалогу. Інші варіанти цієї стилістичної форми мови, як і в попередньому випадку, сприяють установленню контакту оратора з аудиторією, змушують слухачів (іноді навіть неусвідомлено) узяти участь у розумовому процесі, що супроводжує вимовлені оратором слова. Використання форм діалогу не повинно перетворювати виступ у дискусію (якщо таку мету не ставили спочатку). Тому звертання до аудиторії повинні припускати лише розумову або коротку словесну реакцію з її боку.

5. Заклик до дій. Зацікавленості слухачів сприяє звернений до аудиторії заклик до взаємодії й співробітництва з озвучених у процесі виступу проблем. Навіть якщо ці заклики спрямовані до певної частини слухачів (наприклад, до представників конкретної організації або якого-небудь її підрозділу), вони викликають загальну жваву увагу до суті висловлень і пропозицій.

6. Використання образних порівнянь, приказок тощо. Якщо дозволяє відведений на виступ час, то образні порівняння, прислів’я, приказки, метафори тощо дозволять трохи розрядити напружену ділову атмосферу.

7. Використання прикладів. Їхня роль як стилістичної форми виразності мовлення аналогічна образним порівнянням і приказкам. Приклади можуть бути представлені у формі конкретних ситуацій, що підтверджують ті або ті положення доповіді. Приклади можуть використовуватися також у непрямій формі: ними можуть бути фрагменти літературно-художніх добутків, кінофільмів, спектаклів (бажано досить відомих). До непрямих прикладів можна віднести також анекдоти, випадки з життя відомих людей тощо. Варто пам’ятати, що зайве або недотепне застосування непрямих прикладів призводить до порушення загальної структури виступу, уводить слухачів від чіткого сприйняття його стрижня, може сприяти тому, що оратор просто не встигне у відведений час розкрити головні положення своєї доповіді.

8. Застосування повторів. Для акцентування уваги слухачів на якій-небудь важливій думці, конкретній інформації (вираженій, наприклад, у цифровій формі) мовець може застосувати такий доволі поширений у риториці прийом, як повтори. Як і будь-яким іншим способом підвищення виразності мови, використанням повторів не слід зловживати, а кількість повторів однієї фрази не доводити до абсурду.

9. Демонстрація зацікавленості й переконаності. Якщо доповідачеві або лекторові нецікавий предмет розмови, це відразу ж відбивається на слухачах, їм стає також нецікаво. Увага аудиторії розпорошується, думка слухача перестає стежити за ходом міркування оратора. Якщо оратор не демонструє своєї переконаності в актуальності теми виступу, у необхідності вирішувати названі ним проблеми, а натомість демонструє байдужість, це починає відчувати аудиторія та її контакт з доповідачем порушується, вона перестає ефективно сприймати пропоновану їй інформацію.

Запитання для самоконтролю

1. Виділіть етапи підготовки до промови. Чи можна вважати якийсь один з етапів більш важливим серед інших?

2. Чи доводилося Вам виступати публічно? Які з пропонованих рекомендацій допоможуть Вам подолати страх перед аудиторією?

3. Доповніть основні етичні вимоги до оратора власними рекомендаціями й побажаннями.

4. Який з видів запам’ятовування Ви обрали для себе? Поясніть свій вибір.

5. Назвіть і стисло охарактеризуйте кожен з видів промов.

6. Проілюструйте прикладами один із засобів виразності ділового мовлення.

Висновки

У Розділі 2.1 розкрито основні особливості підготовки до публічного виступу, стисло охарактеризовано види запам’ятовування промови, подано рекомендації для подолання страху перед аудиторією, визначено етичні вимоги до оратора, окреслено засоби виразності ділового мовлення.

Тема: „. Етикет слухання в діловій комунікації ”

Зміст.

Слухання як рецептивний вид мовленнєвої діяльності.

Етичні норми слухача.

Фактори впливу на ефективне слухання.

Розвиток навичок слухання.

Уміння конспектувати.

Ключові слова: слухання, етичні норми слухача, ефективне слухання, конспектування.

Цілі та завдання вивчення розділу:

Успішне вивчення розділу дозволяє засвоїти особливості слухання як виду мовленнєвої діяльності, оволодіти етичними нормами слухача, визначити за допомогою психологічного тесту, наскільки сформовані навички ефективного слухання.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2.

Розділ 2.2 дає загальні відомості про етикет слухання в діловій комунікації. Вивчаючи пункт 1, важливо звернути увагу на особливості слухання як рецептивного виду мовленнєвої діяльності, оскільки засвоєння цього пункту сприятиме ефективному оволодінню подальшою інформацією. Вивчаючи пункт 2, спробуйте відповісти на питання: „Які етичні норми слухача для Вас найнеобхідніші й важливіші?”. Пункти 3 і 4 ознайомлять з тим, як можна самостійно розвинути навички ефективного слухання. Засвоєння пункту 5 дасть змогу в майбутньому скласти досконалий з усіх поглядів конспект.

Навчальний матеріал.

Перед тим, як розпочати ознайомлення з теоретичним матеріалом, пройдіть тест „Що таке слухання?”. На кожне із запропонованих тверджень запишіть, згодні ви з ним чи ні.

1. Уміння слухати розвивається природно.

2. Якщо людина навчилася говорити, вона одночасно навчилася й слухати.

3. Здатність чути значною мірою визначає здатність слухати.

4. Говоріння – більш важлива частина процесу комунікації, ніж слухання.

5. Слухання вимагає невеликих витрат енергії, воно легше, ніж інші види мовленнєвої діяльності.

6. Слухання – це автоматичний мимовільний рефлекс.

7. Люди слухають щодня. Щоденна практика усуває потребу в спеціальних вправах на слухання.

8. Слухання – це розуміння окремих вимовлених слів.

9. Успіх комунікації залежить від оратора.

10. Оратор може повністю контролювати процес слухання в аудиторії.

Якщо ви погодилися хоча б з одним із наведених тверджень, вам необхідно уважно вивчити цю тему, оскільки всі ці твердження помилкові.

Практика ділової взаємодії показує, що вміння цілеспрямовано, активно слухати інших має велике значення для взаєморозуміння. Уміння слухати – це необхідна умова правильного розуміння позиції партнера, правильної оцінки наявних розбіжностей, застава успішної ділової комунікації.

Дата добавления: 2015-07-20