Бар’єри в спілкуванні

Г. Чайка виділяє такі бар’єри на шляху до взаєморозуміння представників різних націй:

1. Різне сприйняття інформації в контексті своєї ділової культури.

2. Мовні бар’єри, використання сленгів. Якщо японець каже „нехай”, то це зовсім не означає, що він з Вами погоджується. Це лише знак, що він уважно Вас слухає.

3. Національна стереотипізація. У людини звичайно викликає образу, коли підводять усіх людей певної національності під один, як правило, негативний образ: „усі євреї хитрі”, „усі росіяни, українці – п’яниці”.

4. Етноцентризм – протиставлення однієї нації іншій як більш розумній, багатшій тощо (це характерно для американців).

5. Різне розуміння невербаліки. Якщо, наприклад, закинути ногу на ногу під час розмови в Таїланді, то це може призвести до негативних наслідків, оскільки в тайців ноги вважаються найбільш брудною частиною тіла, тому такий жест – образа.

6. Притаманний народу порядок спілкування. Американці чи європейці можуть під час розмови переходити з одного предмета обговорення на інший. Але для людини східної – це не зрозуміло й викличе підозрілість.

7. Пізнавання партнера. Для представників поліактивної культури потрібен час для попередніх контактів і пізнання (зустрічі в неофіційних умовах, спільні знайомства тощо).

8. Дотримання ритуалів. Якщо для людей європейської та американської культур обмін візитками є доволі формальним актом ввічливості, то для японця – це серйозний ритуал, у якому виявляються щирість і доброзичливість ставлення.

9. Відповідність формального та реального змісту. У кожного народу, наприклад, є ідіоми (сталі вислови, фразеологізми), які іноземець не може зрозуміти.

10. Ставлення до часу. Для євроамериканського менеджменту дотримання визначеного часу є важливим, адже американці виходять з того, що час – це гроші, а для народів поліактивної культури – ні, оскільки вони нагадування про час сприймають як намагання підштовхнути до швидких, але непродуманих дій.

11. Дотримання норм моралі, звичаїв, традицій. Ігнорування може спровокувати конфлікти. Не випадково М. Тетчер, перебуваючи в Саудівській Аравії, постійно носила капелюшок з густою вуаллю, що прикривала її обличчя. Цим вона демонструвала повагу до місцевих звичаїв щодо появи жінки серед чоловіків.

12. Розуміння середовища. Для європейської та американської культури бізнесу переговори в офісі єдино можливі, а в Латинській Америці вони можуть вестися навіть у ресторані.

Вагомим є вплив національно культурних чинників на значення окремих слів і, відповідно, фрагментів мовних картин світу. Так, вираз японської мови, який „моделює” у свідомості японського підлітка чотири найстрашніших лиха, що йому загрожують: дзісін, камінарі, кадзі, сядзи, тобто землетруси, блискавки, пожежі, батьки. „Набір” цих „лих” національно зумовлений специфікою життя японців.

Мова й культура відіграють важливу роль у соціологізації особистості – процес інтеграції індивіда в суспільство, засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей.

Як уважають деякі етнолінгвісти, людина сприймає світ крізь категорії рідної мови, яка пронизана неповторним народним духом. Звідси витоки теорії лінгвістичної відносності (гіпотеза Сепіра-Ворфа), лінгвістичного детермінізму (лат. обмеження, визначення) та інших теорій. Їх сутність зводиться до визнання повної залежності (детермінованості) мислення й поведінки людини від структури мови, якою ця людина послуговується з моменту народження. Мова ніби описує навколо людини чарівне коло, вирватися за межі якого можна, лише оволодівши іншою мовою. Але знову індивід потрапляє в полон іншої мови і так до безкінечності. Іншими словами, згідно з цими концепціями, людина пізнає світ і орієнтується в ньому так, як їй „підказують” категорії рідної мови (чи мови, якою вона володіє).

Існує національно-культурна специфіка вербальної та невербальної поведінки представників різних культурно-мовних спільнот, яка виявляється насамперед в особливій системній комбінаториці елементів досвіду, які можуть повторюватися в багатьох культурах. Те, що в одній мовно-культурній спільноті може виражатися засобами мови, в іншій – засобами паралінгвістики чи ритуалу. Так, у європейській культурі спілкування друзів може відбуватися без слів (привітання кивком голови, жестове запрошення іти поряд, відмова за допомогою жесту й кивка голови, жестове прощання тощо), у японській та китайській культурах таке спілкування практично неможливе.

Культурна символіка вербального та невербального спілкування в різних лінгвокультурних спільнотах різна, іноді – протилежна. Так, у японців листки папороті означають побажання гараздів у році, що наближається; листки мандарину – побажання, щоб мовлення того, кому їх дарують, було насичене дотепами й каламбура­ми; вічнозелені голки сосни – довголіття; бамбук – стійкості й сили; омар з панциром на спині – захищеної від знегод, злигоднів старості. В українському ж узусі культурна символіка інша: дуб – це символ міці й сили; осика асоціюється зі слабкістю, лякливістю; українці сприймають це дерево негативно, убиваючи осиковий кіл у могилу тих, хто за життя підозрювався у зв’язках із нечистою силою; калина символізує прекрасну дівчину, Україну загалом; папороть асоціюється зі смертю, кладовищем; черепаха – символ повільності, заєць – швидкості, поспішності, боягузливості; лисиця – символ хитрості, лестощів. В українців чорний колір асоціюється з нещастям, бідою, смертю; білий – з чистотою та свіжістю, жовтий – зі зрадою. У японському узусі білий колір пов’язаний зі смертю, трауром; у монголів жовтий колір символізує кохання, білий – благополуччя й чистоту, синій – символ неба й вічності.

Національно-культурна символіка тісно пов’язана з національно-культурними стереотипами, які впливають на менталітет та комунікативну поведінку носіїв різних мов і культур. Стереотип – схематизований і певною мірою однобічний образ явища, людини, речі тощо, який ґрунтується на невеликій кількості (часто на одній) рис оцінного характеру, які вважають типовими (взірцевими) для всього класу речей.

Дата добавления: 2015-07-20