Типи прогнозування, їх характеристика, нормативне і пошукове прогнозування.

Прогнозування – це передбачення майбутнього стану внутрішнього та зовнішнього середовища фірми, яке базується на наукових методах і інтуїції, тобто, це процес обгрунтування кількісних і якісних змін розвитку у майбутньому.

Прогнозування з одного боку є початком планування, з другого боку – складовою частиною планування, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегії. Прогнозування по своєму складу ширше від планування, оскільки крім показників діяльності фірми включає дані про зовнішнє середовище фірми. Прогнозування, як процес базується на таких основних принципах:

1. науковості (врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства),

2. системності (використання системи методів і моделей для побудови прогнозу),

3. альтернативності (врахування різних взаємозв’язків у структурі співвідношення розвитку фірми),

4. цілеспрямованості (визначає конкретне завдання),

5. інформаційної єдності (застосування інформації конкретно до виробництва),

6. адекватності процесам розвитку (відповідність розвитку підприємства до розвитку економіки в цілому),

7. комплексності (багаторівнева характеристика).

В практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

1. Прогнозування, яке грунтується на творчому передбаченні майбутнього, використовуючи інтуїцію.

2. Пошукове прогнозування – це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Це прогнозування грунтується на наявній інтуїції.

3. Нормативне і нормативно-цільове прогнозування полягає в тому, що спочатку визначається загальна ціль, орієнтири на майбутнє, а потім оцінюється розвиток фірми, виходячи із встановлених цілей.

Результатом процесу прогнозування є прогнози, які можуть бути коротко -, середньо - і довгостроковими (по часу охоплення), пошуковими і нормативними (по питаннях прогнозування), пасивними і активними (по можливості впливу фірми на майбутнє).

В економічному прогнозуванні використовують такі дві групи методів прогнозування:

І. Евристичні – в основу цих методів покладено використання логічних прийомів, методичних правил і підходів. В цю групу входять такі як:

1. Метод експертних оцінок.

а) метод інтерв’ю,

б) метод комісій,

в) метод мозкових атак,

г) метод Дельфі (анкетне опитування спеціалістів).

2. Метод дерева цілей.

3. Метод оптимізації.

ІІ. Фактографічні – в основу цих методів покладено виконання матеріалів, які дають характеристику змін в дослідженні об’єктів.

Сюди входять такі методи:

1. Метод екстраполяції

2. Метод функцій

3. Метод кореляційно-регресійного аналізу

3. Суть і основні етапи стратегічного планування на підприємстві.

Стратегія – це планування всіх найважливіших дій, які треба реалізувати. Це довгостроковий курс розвитку фірми. Є такі види стратегій: генеральні (базові), функціональні, ресурсні, продуктово-товарні.

Базовими стратегіями, як правило виступають:

1. Стратегія виживання або захисна стратегія.

2. Стратегія стабілізації або наступально-захисна.

3. Стратегія зростання або наступальна стратегія.

Стратегічні плани – це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові дії та основні напрямки діяльності з обгрунтуванням ресурсного забезпечення.

Стратегічне планування відбувається по таких етапах:

1. Формування стратегічних цілей підприємства.

2. Аналіз середовища та ринкових чинників (попит, пропозиція, рівня конкуренції і т.п.)

3. Вибір генеральної стратегії і аналіз стратегічних альтернатив. Генеральну стратегію формують за допомогою одно продуктового або портфельного аналізу. Для цього використовують методи: метод кривих освоєння, метод циклу життя виробу, матричний метод.

4. Оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми їх адекватності цілям діяльності.

5. Розробка ресурсних і функціональних субстратегій підприємства. Ресурсні субстратегії – це такі внутрішні стратегії як стратегія фінансово – інвестиційних ресурсів, кадрів, соціального, технічного розвитку, матеріально-технічного забезпечення. Функціональні субстратегій – це стратегії науково-дослідних та експериментально-впроваджу вальних робіт, маркетингова, виробнича стратегія.

6. Практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.

Стратегічні плани бувають:

а) по ступеню охоплення:

-загальне (охоплює всі аспекти проблеми);

-часткове (охоплює тільки певні параметри).

б) по об’єктах планування:

-цільове (формуються стратегічні цілі);

- програмне (розробляються конкретні програми);

- планування відповідних дій (спеціальний продаж, найм кадрів);

в) по врахуванню змін даних:

-жорстке;

- гнучке планування.

г) по черговості в часі:

- впорядковане (плани чергуються послідовно один за другим);

-ковзаюче (після закінчення запланованого терміну план продовжується на наступний період);

- позачергове (планування здійснюється по мірі необхідності, наприклад, реконструкції або санації підприємства).

Основними розділами стратегічного плану є:

1. План маркетингу.

2. План виробництва.

3. План кадрового забезпечення.

4. Фінансовий план і страхування ризику.

5. Імідж організації.

Кожна ланка управління підприємством розробляє певну стратегію:

1. Стратегію іміджу фірми – розробляє спостережна рада.

2. Загальні стратегії управління – керівництво фірми.

3. Ресурсні і функціональні стратегії розробляють функціональні підрозділи.

4. Продуктово-товарні стратегії – розробляють виробничі підрозділи.

Стратегічний план має кілька аспектів:

1. Часовий – передбачає існування довгострокових планів, проектів, програм, які можуть бути коротко і середньо терміновими.

2. Функціональний – визначає напрямки або темпи розвитку окремих функціональних підсистем.

3. Ресурсний – визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій.

4. Виконавчий – вказує на коло залучених до виконання стратегічних заходів, ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну систему стимулювання.

Стратегічне планування характеризується як позитивними, так і негативними моментами.

Позитивні моменти стратегічного планування:

а) дає основу для прийняття рішення;

б) сприяє зниженню ризику при прийнятті рішень;

в) забезпечує інтеграцію цілей і завдань всіх структурних підрозділів фірми.

Негативні моменти:

а) стратегічне планування не дає детальної всесторонньої картини майбутнього;

б) стратегічне планування не має чіткого алгоритму складання і реалізації плану;

в) вимагає значних затрат часу і ресурсів;

г) наслідки помилок більш серйозніші.

4. Тактичне планування. Структура тактичного плану і система показників.

Тактичний план – це розгорнута програма виробничої, фінансової, технічної діяльності підприємства на рік з поквартальною розбивкою.

Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розробки, змістом, часом, охопленням сфер впливу. Тактичні плани деталізують стратегічні і в той же час мають вужче спрямування, вони регулюють діяльність підприємства по закупівлях сировини, по виробництву продукції, по збуту і по фінансових питаннях як правило на 1 рік.

Такий період часу дозволяє швидко впроваджувати досягнення НТП у виробництво, швидко бачити очікуваний результат, приймати заходи по виявленню відхилень.

Тактичні плани виступають засобом реалізації стратегічних планів, вони перетворюються в прийняття управлінських рішень.

Реалізація тактичного плану відбувається із значно меншим ступенем ризику.

Тактичні плани, як правило, виконують три функції:

1)прогнозування;

2)координацію;

3)контроль.

При розробці тактичного плану необхідно дотримуватись таких вимог:

5. гнучкості;

6. повноти охоплення сфер діяльності;

7. комплексності;

8. відповідальності за розробку і виконання плану;

9. точності і ясності;

10. забезпечення участі всіх виконавців;

11. підтримки із сторони вищого керівництва.

Організаційне керівництво розробкою тактичного плану здійснює директор, а методичне – головний економіст, або начальник планово-економічного відділу. Участь у розробці плану приймають всі служби підприємства. Основними розділами тактичного плану є:

1. План підвищення технічного рівня виробництва (впровадження нової техніки і технологічних процесів).

2. План маркетингу (план маркетингу для основних виробів і загальний план для підприємств).

3. План виробництва (випуск продукції в натуральних і вартісних показниках).

4. План матеріально-технічного забезпечення (потреба в матеріальних ресурсах і джерела її покриття).

5. План по праці і заробітній платі (персонал, продуктивність праці, зарплата).

6. План по капітальному будівництву і інвестиційних ресурсах (інвестиції, будівельно-монтажні роботи).

7. План по витратах виробництва (витрати виробництва, собівартість).

8. Фінансовий план (баланс доходів і витрат, взаємовідносини із бюджетом, прибуток, рентабельність).

9. План соціального розвитку колективу (умови праці та побуту).

10. План зовнішньоекономічної діяльності фірми, якщо така ведеться (результати експортно-імпортних операцій).

11. План охорони навколишнього середовища (показники охорони водного, повітряного басейнів, земель).

Етапи розробки тактичного плану:

1) Аналіз результатів підприємницької діяльності.

2) Розробка заходів щодо підвищення підприємницького успіху.

3) Вивчення ринку і формування портфеля-замовлень, тобто укладання угод.

4) Вивчення заходів обгрунтування планових рішень по всіх розділах плану.

5) Розгляд проекту плану радою трудового колективу і затвердження.

6) Доведення техніко-економічних показників плану до внутрішньо-фірмових підрозділів.

Оперативно-виробниче планування.

Оперативне планування з одного боку є завершальною ланкою в системі планування, а з іншого засобом виконання стратегічного і тактичного планів.

Оперативно-виробниче планування – це здійснення розрахунків по виробництву продукції на місяць, добу, зміну, а також розробка графіків і доведення завдань до внутрішніх структурних підрозділів. На великих підприємствах даним видом планів займається виробничо-диспетчерський відділ. Оперативно-виробниче планування ставить своїм завданням забезпечення рівномірної роботи підприємства, що є важливим для своєчасного виконання договірних зобов’язань. В залежності від місця застосування розрізняють міжцехове і внутрішньоцехове оперативно-виробниче планування.

Від змісту робіт розрізняють календарне планування і диспетчерування виробництва. Міжцехове планування забезпечує координацію діяльності у виробництві між структурними підрозділами підприємства. Внутріцехове планування забезпечує розробку календарних планів виробництва для дільниць і доведення завдань до робочих місць.

Слід відмітити, що зміст оперативно-виробничого планування залежить від типу виробництва і проявляється через певні системи. Кожна система включає такі елементи:

1) планово-облікову одиницю,

2) календарно-планові нормативи,

3) порядок встановлення завдань.

У масовому типі виробництва існують подетальні системи (планування за тактом, ритмом випуску виробів і по стану терміновості).

Основною планово-обліковою одиницею тут виступає деталь. Календарно-плановим нормативом є ритм, темп, тривалість виробничого циклу, кількість робочих місць.

У серійному виробництві використовують:

1. планування за комплектувальними номерами,

2. планування за груповими комплектами,

3. планування за заділами,

4. за серійним випередженням,

5. за системою неперервного оперативно-виробничого планування.

Планово-обліковою одиницею тут виступає партія деталей.

В одиничному типі виробництва основним видом системи є позамовна.

Планово-обліковою одиницею тут виступає замовлення. В календарно-планові нормативи входять: трудомісткість робіт, тривалість виробничого циклу і нормативне випередження.

Диспетчерський контроль і регулювання виробництва відбувається на основі зібраної інформації про виконання виробничих програм і завдань. Контроль за ходом виробництва здійснюється диспетчерами цехів по таких основних напрямках:

1. Контроль виконання номенклатурного плану випуску продукції.

1. Контроль міжцехових передач заготовок деталей.

Тести для самоконтролю.

1. Залежно від рівня планування плани поділяють:

а) інвестиційні, фінансові, збутові;

б) фірмові, внутріфірмові;

в) стратегічні, тактичні, оперативні;

г) попередні, остаточні.

2. В практиці діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

а) факторіальне;

б) оптимізаційне;

в) програмно – цільове, пошукове;

г) пошукове.

1. Стратегічний план - це:

а) здійснення розрахунків по виробництву продукції на місяць, добу, зміну;

б) сукупність заходів, щодо вибору довгострокових цілей та напрямків діяльності з обгрунтуванням ресурсного забезпечення;

в) діяльність підприємства по закупівлі сировини, по виробництву і збуту продукції, по фінансових питаннях на рік;

г) засоби, за допомогою яких реалізують принципи планування.

2. Оперативні плани забезпечують:

а) здійснення аналізу виконання завдань за попередній період;

б) рівномірну і ритмічну роботу підприємства;

в) поточне регулювання виробництва;

г) розробку завдань на річний період.

3. За економічним змістом показники поділяються на:

а) абсолютні і відносні;

б) логічні;

в) натуральні і вартісні;

г) укрупнені і уточнені.

4. Залежно від змісту робіт оперативно – виробниче планування поділяють на:

а) поточне і стратегічне;

б) внутріцехове і міжцехове;

в) основне і допоміжне;

г) календарне планування і диспетчерування виробництва.

5. При розробці стратегії виробничий підрозділ підприємства розробляє:

а) ресурсну стратегію;

б) продуктово – товарну стратегію

в) загальну стратегію;

г) стратегію виживання.

6. За термінами, на які розробляються техніко-економічні показники, плани поділяються на:

а) фірмові і внутріфірмові;

б) інвестиційні, виробничі і збутові;

в) поточні і перспективні;

г) стратегічні, тактичні і оперативно – виробничі.

7. Стратегія – це:

а) бачення майбутнього стану підприємства;

б) генеральна комплексна програма дій, яка визначає для підприємства його головні цілі, приорітетні проблеми та розподіл ресурсів для їх досягнення і вирішення;

в) плани підприємства щодо охоплення певної частини ринку;

г) аналіз результатів підприємницької діяльності.

8. Внутріцехове планування передбачає:

а) складання графіків роботи;

б) розробку календарних планів виробництва для дільниць і доведення завдань до робочих місць;

в) контроль за виконанням завдань;

г) координацію діяльності у виробництві між цехами підприємства.

9. Оперативно – виробниче планування охоплює такі напрямки:

а) організацію матеріально - технічного забезпечення;

б) формування стратегічних цілей діяльності підприємства;

в) календарне планування і диспетчерування виробництва;

г) організація кадрового забезпечення.

10. Процес прогнозування – це:

а) передбачення майбутнього стану внутрішнього і зовнішнього середовища фірми, яке базується на наукових методах і інтуїції;

б) процес визначення цілей і вибору оптимального шляху їх досягнення;

в) засоби, з допомогою яких можна реалізувати принципи планування;

г) планування довгострокових дій, які треба реалізувати.

11. За методом обгрунтування плани бувають:

а) попередні;

б) остаточні;

в) уточнені;

г) адміністративні, індикативні;

12. У масовому типі виробництва зміст оперативно – виробничого планування проявляється через таку систему:

а) позамовну;

б) планування за заділами;

в) подетальну;

г) планування за комплектувальними номерами.

13. Поділ планів на виробничі, комерційні, інвестиційні здійснюється відповідно до:

а) часу дії;

б) стадії розробки;

в) рівня планування;

г) функціонального призначення.

14. Якісні показники діяльності підприємства відображають:

а) абсолютні обсяги виробництва та ресурсів, що споживаються;

б) загальний обсяг виробництва, темпи його розвитку, розміри витрат і доходів;

в) ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва;

г) параметри продукції у проміжному етапі виробництва.

15. В основу евристичних методів прогнозування покладено:

а) використання логічних прийомів, методичних правил і підходів;

б) багаторівневу характеристику явищ;

в) використання матеріалів, які дають характеристику змін у дослідженні об¢єктів;

г) розробку ресурсних і функціональних стратегій підприємства.

16. Негативними сторонами стратегічного планування є:

а) дає основу для прийняття рішень;

б) сприяє зниженні ризику при прийнятті рішень;

в) не має чіткого алгоритму складання і реалізації плану;

г) вимагає незначних затрат часу і ресурсів.

17. Замовлення – як планово – облікова одиниця виступає при такому типі виробництва:

а) одиничному;

б) масовому;

в) серійному;

г) змішаному.

20. За функціональним призначенням плани поділяють:

а) стратегічні, тактичні, оперативні;

б) фірмові, внутріфірмові;

в) виробничі, комерційні, інвестиційні, фінансові;

г) реактивні, ін активні, преактивні, інтерактивні.

21. За стадіями розробки планування поділяють:

а) адміністративне та індикативне;

б) попереднє і остаточне;

в) фірмове і внутріфірмове;

г) реактивні, ін активні, преактивні, інтерактивні.

22. Тактичний план виконує такі функції:

а) прогнозування;

б) координацію;

в) контроль;

г) всі відповіді вірні.

23. В залежності від рівня планування розрізняють:

а) фірмове і анутріфірмове;

б) виробничі і фірмові;

в) виробничі і фінансові;

г) тактичні і оперативні.

24. Вартісні показники використовують для:

а) характеристики загальних обсягів виробництва;

б) визначення продуктивності праці;

в) визначення матеріаломісткості продукції;

г) не має правильної відповіді.

25. Прогнозування – це:

а) передбачення і порівняння дільниць;

б) передбачення майбутнього стану підприємств;

в) передбачення показників цеху;

г) порівняння показників цеху.

26. Які групи методів використовують в прогнозуванні?

а) евристичні і фактографічні;

б) балансовий і нормативний;

в) традиційний і спеціальний;

г) немає таких методів.

27. Які із наведених методів не належать до фактографічних?

а) метод функцій;

б) метод оптимізації;

в) метод дерева цілей;

г) варіант б, в.

28. Залежно від тривалості періоду і реалізації поставлених завдань виділяють такі види планів:

а) попередній, остаточний;

б) стратегічний, тактичний і оперативний;

в) виробничий, комерційний, фінансовий;

г) не має правильної відповіді.

20. Які показники характеризують ступінь ефективності використання виробничих ресурсів та технологій?

а) якісні;

б) кількісні;

в) натуральні;

г) кінцеві.

30. Який з цих методів прогнозування відносять до групи методів експертних оцінок?

а) оптимізації;

б) екстраполяції;

в) кореляційно-регресійний;

г) метод Дельфі.

31. Який з цих розділів традиційно не вважається основним (необов’язковим) при розробці стратегічного плану?

а) план виробництва;

б) план маркетингу;

в) план по праці і зарплаті;

г) імідж-план.

32. Який з цих видів планів характеризується найвищим ступенем деталізації?

а) стратегічний;

б) оперативно-виробничий;

в) тактичний;

г) бізнес-план.

33. Внутріцехове планування є складовою частиною:

а) оперативного плану;

б) тактичного плану;

в) плану матеріально-технічного забезпечення;

г) стратегічного плану.

34. Один із аспектів стратегічного планування передбачає існування планів із різною тривалістю. Який саме?

а) функціональний;

б) ресурсний;

в) часовий;

г) виконавчий.

35. Стратегічні плани складають на такий термін:

а) 1 рік;

б) 3 роки;

в) 3-5 років;

г) 5-7 років.

36. Функціями стратегічного планування є:

а) прогнозування;

б) координація;

в) контроль;

г) всі відповіді вірні.

37. Всю сукупність показників плану можна поділити на групи (вибрати неправильну відповідь):

а) натуральні і вартісні;

б) загальні і по елементні;

в) основні і допоміжні;

г) абсолютні і відносні.

38. Що з нижче перерахованого не є характерним для оперативних планів:

а) забезпечують рівномірну, ритмічну роботу підприємств;

б) складаються у вигляді графіків руху деталей (календарне планування);

в) дають укрупнену характеристику по найважливіших напрямах діяльності;

г) одночасно відбувається диспетчеризація виробництва, контроль за доходами виробництва.

39. На яких принципах не базується прогнозування:

а) науковості, системності;

б) альтернативності, цілеспрямованості;

в) перервності;

г) комплексності.

40. Які методи належать до групи евристичних методів прогнозування?

а) метод експертних оцінок;

б) метод дерева цілей;

в) метод оптимізації;

г) всі відповіді вірні.

41. Стратегічний план має такі аспекти:

а) часовий, програмний;

б) функціональний, ресурсний;

в) виконавчий, часовий;

г) вірні б і в.

42. Які функції виконують тактичні плани:

а) прогнозування, координацію, контроль;

б) комплексність, точність;

в) аналіз результатів;

г) проектування.

43. Що не використовують у серійному виробництві:

а) планування за комплектувальними номерами;

б) планування за груповими комплектами;

в) планування за тактом, ритмом;

г) за серійним випередженням.

44. Який метод є протилежним до методу екстраполяції:

а) інтерполяційний;

б) статистичний;

в) факторний;

г) нормативний.

45. Який метод є найбільш точним:

а) статистичний;

б) інтерполяційний;

в) факторний;

г)нормативний.

46. Яку характеристику дає стратегічне планування:

а) деталізовану;

б)укрупнену;

в) середню;

г) загальну.

47. Реактивний вид плану показує:

а) майбутнє;

б) теперішнє;

в) минуле;

г) майбутнє але в далекій перспективі.

48. Прогнозування по своєму складу:

а) ширше від плану;

б) вужче від плану;

в) однакове із планом;

г) не має правильної відповіді.

49. Методичне керівництво розробкою тактичного плану здійснює:

а) директор;

б) заступник директора;

в) економіст або начальник планово-економічного відділу;

г) бухгалтер.

50. Організаційне керівництво розробкою тактичного плану здійснює:

а) економіст;

б) менеджер;

в) бухгалтер;

г) директор.

51. Підприємство може обрати одну із загальних стратегій:

а) стратегію виживання;

б) стратегію диверсифікації;

в) стратегію поглинання;

г) стратегію зниження витрат.

Тема 3. Маркетингові дослідження планування збуту продукції,

Теоретична частина.

Питання для підготовки

План.

1. План маркетингу, його зміст і порядок розробки.

2. Оцінка конкурентноздатності продукції.

Дата добавления: 2015-07-18