Мета і задачі ОВНС

Мета - визначення доцільності і прийнятності планової діяльності та обґрунтування економічних, технічних, організаційних, санітарних, державно-правових й інших заходів щодо забезпечення безпеки навколишнього середовища.

Задачі – дати характеристику існуючого стану території будівництва, де планується здійснити діяльність, розгляд і оцінка екологічних, соціальних і техногенних факторів, санітарно-епідеміологічної ситуації конкурентно-можливих альтернатив планової діяльності, визначення переліку небезпечних впливів і зон впливів планової діяльності на навколишнє середовище за варіантами розміщення, визначення масштабів та рівнів впливів планової діяльності на навколишнє середовище тощо

128.Характеристика стану території району та площадки (траси) чи визначення переліку можливих екологічно небезпечних впливів
перлік скорочень
Вступ

Предметом вивчення курсу “Екологічна експертиза” є один з інформаційних методів управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища (“екологічного менеджменту”), що належить до сфери громадських відносин екологічного характеру, що є одночасно способом вивчення і прогнозування змін стану навколишнього середовища і здоров’я населення.

Дана екологічна наука та відповідна соціально-екологічна практика отримала в країні за останні десятиліття узагальнену назву “Екологічна експертиза” і саме, таким чином, закріплена в українському законодавстві. “Відносна молодість” цього напряму і відсутність в українській термінології, що має до того ще й розбіжності із зарубіжною, вимагає, перш за все, ясності у визначенні основних понять галузі, що вивчається і використовується в учбовому курсі: екологічна експертиза (ЕЕ), оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС), екологічна оцінка (ЕО), екологічний аудит (ЕА), екологічний супровід господарської діяльності (ЕСГД), екологічна регламентація (ЕР) тощо.

Поняття екологічної експертизи. Закон України “Про екологічну експертизу” визначає екологічну експертизу як встановлення відповідності наміченої господарської та іншої діяльності екологічним вимогам і визначення допустимості реалізації об’єкту екологічної експертизи. При цьому в діючому законодавстві існує визначення поняття “державна екологічна експертиза” (ДЕЕ), що є в ст. 26 і 28 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”: державна екологічна експертиза — це обов’язкова міра охорони навколишнього природного середовища, яка проводиться з метою перевірки відповідності господарської й іншої діяльності екологічної безпеки суспільства здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Інструкція до даного закону визначає екологічну експертизу як вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація й яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам та вимогам законодавства з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Поняття оцінки впливу на навколишнє середовище. Поки існує єдиний діючий український нормативний документ, регламентуючий ОВНС – розділ, який розробляється згідно з вимогами державних будівельних норм України, який визнає оцінку впливу на навколишнє середовище як “розділ у складі робочої документації на нове будівництво, який надається уповноваженим державним органам для експертної оцінки і повинен характеризувати її результати за впливом на природне, соціальне і техногенне середовище (навколишнє середовище) та обґрунтовувати допустимість планованої діяльності”.

На перший погляд схожі поняття мають і деякі смислові відмінності.

1. ОВНС - це “процедура обліку” екологічних вимог (або обґрунтування - інформаційна міра) при підготовці оптимального рішення (в ході проектування), тоді екологічна експертиза – “встановлення відповідності” цим вимогам вже готового проекту... і “визначення допустимості” схвалення рішення з його реалізації (тобто дозвіл - адміністративна міра).

2. ОВНС за своєю суттю є процесом дослідження впливу проектної діяльності й прогнозу його наслідків для навколишнього середовища і здоров’я людей, тоді як екологічна експертиза (перш за все, державна екологічна експертиза) є процесом попередньої контрольної перевірки схвалених господарських рішень до відповідності вимогам екологічного законодавства.

3. Метою ОВНС є “виявлення й ухвалення” шкідливих природоохоронних заходів, тоді як мета екологічної експертизи – “попередження” несприятливих впливів, не дивлячись на прийняття (чи ні) в результаті ОВНС профілактичних заходів.

Поняття екологічної оцінки. Системи екологічної оцінки (ЕО) планової діяльності сьогодні використовуються практично в усіх країнах світу й в багатьох міжнародних організаціях, як "превентивний", що попереджує інструмент екологічної політики. Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середовища наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти й виправляти їх на стадії її здійснення. Таким чином, екологічна оцінка зосереджена на всесторонньому аналізі можливого впливу планованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання або пом'якшення екологічного збитку. Такий підхід стає особливо актуальним у міру розповсюдження уявлень про стійкий розвиток, оскільки він дозволяє враховувати, разом з економічними, екологічними чинниками вже на стадії формулювання цілей, планування й ухвалення рішень про здійснення тієї або іншої діяльності.

В Україні основними складовими системами екологічної оцінки є екологічна експертиза, організована державними природоохоронними органами, і оцінка впливу на навколишнє середовище, що проводиться замовниками документації, яка підлягає експертизі. Проте використання міжнародного досвіду екологічної оцінки в Україні обмежено, зокрема, через недостатньо повне його освітлення в літературі на українській мові, а також через не цілком систематичне співвідношення міжнародно-визнаних принципів екологічної оцінки і підходів до екологічної оцінки, що використовуються в Україні.

Екологічна оцінка - це процес, що носить науково-технічний і інженерний характер, змістом якого є прогноз впливу і подальше коректування планових чи проектних рішень. Також, її можна розглядати як процес взаємодії зацікавлених сторін з приводу наміченої діяльності, для якої формальна процедура задає лише загальні рамки.

Поняття екологічного аудиту. Екологічний аудит стрімко впроваджують в українську практику новий експертний захід, який виходить за рамки не тільки проектної стадії, але і міри чистої екологічної спрямованості. Не маючи нормативно-правового закріплення в українському екологічному законодавстві, “екологічний аудит” (ЕА) по-різному визначається вітчизняними фахівцями, зокрема:

- як об’єктивний незалежний аналіз, оцінка розробки відповідних рекомендацій і пропозицій за фактичними результатами будь-якої екологічної діяльності;

- як підприємницька діяльність..., полягає в зборі та оцінюванні інформації про еколого-економічне положення аудиту підприємства.

Визначення екологічного аудиту не існує і за кордоном. Використовується цілий ряд термінів, що позначають схожі з екологічним аудитом процедури: оцінка експлуатації, оглядова оцінка, екологічна ревізія, перевірка відповідності екологічним вимогам тощо (audit, review, survey, surveillance, assessment). Найчастіше приводять два визначення ЕА:

- різновид аудиторської діяльності, яка здійснюється в інтересах суб’єктів господарювання і держави та пов’язана з перевіркою діяльності суб’єктів господарювання з метою встановлення відповідності їх роботи вимогам екологічної безпеки, забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів, отримання достовірної інформації про виробничу діяльність об’єкту аудиту та формування на її основі аудиторського висновку про його екологічний стан, підвищення конкурентоспроможності інвестиційної привабливості об’єкта аудиту в результаті здійсненої перевірки;

- систематична, документована, періодична і об’єктивна оцінка регульованих суб’єктами експлуатації об’єктів і діяльності у відповідності з екологічними вимогами.

За своєю суттю екологічний аудит є ні чим іншим, як еколого-економічною експертизою післяпроектної стадії життєвого циклу діючого об’єкту (господарської діяльності).

Саме останнім часом в Україні зустрічається ще один термін, у рамках якого робиться спроба об’єднати всі вище перераховані еколого-експертні заходи, що враховують екологічні чинники на всіх етапах господарської діяльності. Цей термін запропоновано називати “екологічний супровід господарської діяльності” (ЕСГД). По-іншому, на наш погляд, точнішим буде не “екологічний супровід”, а “екологічна регламентація господарської діяльності" (ЕРГД).

З усього різноманіття представлених понять у рамках даного навчального посібника обговорюються перші чотири – екологічна експертиза і ОВНС, екологічна оцінка екологічний аудит, оскільки саме вони юридично закріплені в українських нормативно-правових документах. Ці ключових поняття, винесені в назву курсу, все ще часто сприймаються як синоніми, оскільки відображають процедуру отримання і сукупність кількісних (а часто і лише якісних) оцінок, заснованих на одних і тих же науково-методичних підходах, що використовуються при досягненні однакових фундаментальних та прикладних наук.

Звичайно в процесі ЕСГД виділяють два (іноді 3-4) основні етапи:

- комплексна оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС), що розробляється, як правило, в рамках проекту (іноді - як окремий паралельний етап, звичайно, за відсутності в проекті глибокого і всесторонньої екологічної оцінки пропонованих рішень), виходячи з сукупності покомпонентних оцінок (за - видами об’єктів впливу на атмосферу, воду, ґрунти, біоту, людину тощо), що зводиться до підсумкової узагальненої оцінки;

- екологічна експертиза, також комплексна, звичайно розуміється як контрольна процедура, націлена на перевірку й можливу додаткову оцінку висловленої в ОВНС або іншому виді екологічного обґрунтування достатності аргументування екологічної безпеки проекту, а також іншого виду здійснюваної діяльності. Екологічна експертиза буває двох основних видів: державна (ДЕЕ) і громадська (ГЕЕ). Іноді ще одним видом комерційної екологічної експертизи (КЕЕ) діючих об’єктів або територій проводять її як екологічний аудит (ЕА), здійснюваний в Україні поки в рамках екологічного контролю (все частіше - моніторингу), і що не має достатньої нормативно-правової визначеності.

На першому етапі - ОВНС, включає в собі, перш за все, елементи дослідження, вибір альтернатив запропонованого рішення та його екологічну оцінку, а також науковий прогноз запропонованої діяльності, і при цьому здійснюється робота, багато в чому досить схожа на західні процедури з аналогічною назвою. Традиційно вона відноситься до початкового етапу ЕСГД, хоча її методологія надалі використовується і при подальших проектних і післяпроектних стадіях екологічної експертизи, аудиту і екологічного контролю.

На другому етапі - на екологічній експертизі необхідно зупинитися більш детально. Традиційно її розуміють тільки як контрольну перевірку обґрунтування намірів і пропонованих рішень, тобто передпроектних і проектних стадій розвитку народного господарства. При цьому післяпроектна стадія перевірок діючих господарських об’єктів звичайно не відноситься до екологічної експертизи і розглядається вже як екологічний контроль, у якому вказують не тільки чисто “моніторингові” (збір інформації) або управлінські (ухвалення санкцій на основі отриманої інформації) функції, але й експертні (аналіз зібраної інформації і підготовка управлінського рішення). Тому органам екологічного контролю (інспекціям, наглядовим підрозділам тощо), рідше - службам моніторингу навколишнього природного середовища доводиться окрім своїх прямих функцій виконувати і дещо невластиві - експертні. В результаті виникла множина “експертиз”, не забезпечених необхідною інформацією, кадрами відповідної кваліфікації. Це не могло не позначитись негативно на якості ухвалених управлінських рішень при перебудові господарства, країни, їх екологічній обґрунтованості.

В результаті процедури ОВНС і екологічної експертизи закріпились у відповідній документації як дві послідовні стадії передпроектного і проектного аналізу, фактично не враховуючи стадію післяпроектну. Насправді це, практично одне і те ж саме, оскільки спирається на загальну нормативно-правову документацію та відрізняється лише в організаційно-процедурному відношенні. Кожний з цих термінів може розглядатись як узагальнюючий. Враховуючи конкретний, закріплений законодавством, термін “екологічна експертиза”, доцільно за смисловою ієрархією терміну вважати екологічну експертизу. Відповідно, в ній можуть виділятися свої види і стадії: як попередня експертиза, яка виконана на комерційній основі, може розглядатися ОВНС, як паралельна державній експертизі або ОВНС може виступати громадська екологічна експертиза; кінцевим проектним циклом є державна екологічна експертиза - як контрольна перевірка стадії намірів. При цьому післяпроектна стадія (екологічний аудит, екологічна ревізія тощо) також є експертизою, але вже існуючого і діючого господарського об’єкту.

У зв’язку з цим зрозуміло, що для успішної роботи в області екологічної експертизи і ОВНС фахівці, екологи-експерти повинні вільно орієнтуватися в усіх проблемах й аспектах, функціях, процедурах і методах, об’єктах та суб’єктах конкретної господарської діяльності та екологічних наслідках її впливу на елементи навколишнього середовища й здоров’я людини, а також володіти знаннями матеріалів законодавства - правової і нормативної бази, на якій засновані організаційно-процедурні принципи й правила екологічної експертизи, екологічного аудиту й ОВНС.

Таким чином, дана розробка розкриває раніше видані програмні і навчально-методичні матеріали, зберігаючи характер не тільки учбового, але і довідкового видання, які можуть бути використані на очному та заочному відділеннях екологічної спеціальності при вивченні курсу з аналогічною назвою. Вона дещо диференціює очне і заочне вивчення пропонованого спецкурсу і робить можливим його викладання в якості загальнофакультетського курсу для студентів екологів, а також (частково і з деякою адаптацією змісту) на міжфакультетських напрямах спеціалізації інших факультетів (економіка природокористування, екологічний менеджмент, екологічне право тощо) ЖДТУ та інших ВУЗів екологічної спрямованості.

Курс в цілому також може бути використаний у структурі професійної перепідготовки і підвищенні кваліфікації кадрів державних службовців, перш за все - системи Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інших природоохоронних відомств.

Автори сподіваються, що даний навчальний посібник принесе свою користь і буде їх посильним внеском в справу розвитку екологічної освіти в Україні, підготовки екологів-експертів.

Дата добавления: 2015-07-18