Охарактеризуйте методи регуляції життєдіяльності в групі валеологічних методів навчання.

Взагалі термін «метод» (від грецького) означає шлях, спосіб руху до істини.

Методи навчання – це способи сумісної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на вирішення завдань навчання. Будь-який метод здійснюється у навчанні через прийоми. Основні прийоми це, наприклад, виявлення ознак, порівняння об’єктів, висновки чи узагальнення.

Методи навчання валеології спрямовані на формування умінь визначати рівень здоров’я, прогнозувати і зберігати його, коригувати спосіб життя і таким чином попереджувати захворювання.

Методи регуляції життєдіяльності базуються на психофізіологічних процесах, які відбуваються в організмі людини таким чином:

- позасвідомо працює селезінка, печінка, білі кров’яні тільця та інші внутрішні органи;

- несвідомо повертаємося під час сну, кричимо від болю, намагаємося продовжити рід, одержати насолоду, відчуваємо страждання;

- підсвідомо тривожимося за майбутнє, навіть без видимої причини, відчуваємо заборонені прагнення, підозрюємо, будуємо якісь плани;

- свідомо зберігаємо гроші в конкретному банку, користуємося літаками, говоримо компліменти, обираємо життєвий шлях.

Усі ці процеси тісно пов’язані між собою. Свідомість є особливим механізмом, який посилює потрібну в даний час модель у корі головного мозку, одночасно приторможуючи всі інші, що дає можливість постійно орієнтувати розум у просторі, часі, почуттях і обставинах. Сполучною ланкою між свідомістю та підсвідомістю є воля.

Для валеологічної освіти передусім необхідно навчити молоду людину дії самоусвідомлення, яке являє собою єдність трьох складових:

§ пізнавальної (самопізнання),

§ емоційно-оцінювальної (самоаналіз, самооцінка, самокритика)

§ дієво-вольової, регулятивної (саморегуляції).

У процесі самопізнання використовуються такі засоби:

- самоопитування – людина встановлює, у якій послідовності відбуваються зміни в самопочутті, знаходить взаємозв’язок між давністю розвитку подій і її відчуттями;

- порівняння – зіставлення зовнішньої інформації з власними почуттями і спогадами;

- використання валеологічної літератури, консультації з педагогом-валеологом, а в разі потреби – з лікарем.

Наприклад, програма самовдосконалення свого власного «Я» – «Пізнай себе».

Який стан мого здоров’я?

Як витримує мій організм розумове і фізичне навантаження? Як швидко настає втома?

Чи вмію я дотримуватися режиму дня?

Програму можна продовжувати і видозмінювати в залежності від особливостей суб’єкта. Основна мета її – спонукати до зацікавлення своєю життєдіяльністю, формувати навички самопізнання, прагнення до самовдосконалення.

Можливі, наприклад, оцінки критерії стану здоров’я (вікові зміни частоти пульсу; артеріальний тиск у дітей).

Самоаналіз – практична оцінка результатів власної діяльності, ступеня досягнення заданих цілей, установлення причинно-наслідкових зв’язків на шляху досягнення валеологічної мети.

Приклад самоаналізу – за А.Любецьким. Людина відчуває дискомфорт, пов’язаний із неправильним харчуванням і аналізує своє відчуття.

«Я не згоден із самим собою, отже, поводжуся неправильно і неправильно харчуюся. Я живу відповідно до уявлень, які мені не підходять. Я роблю несумісні речі і не можу «переварити» свого існування. В мене виникає внутрішній тиск, який спонукає мене турбуватися про те, щоб життя повернулося в попереднє русло. Я намагаюся долати внутрішній опір, протиріччя, усе, що не належить мені, наскільки можу. Я хочу стати іншим, змінитися».

Пов’язана із самоаналізом самооцінка – це осмислення особистістю самої себе, організація власної життєдіяльності, психічного і фізичного самопочуття, що є одним із важливих регуляторів її поведінки.

Самокритика – оцінювання результатів самоаналізу та самооцінки.

Результати самокритики можуть бути негативними, що викликає невдоволення собою, образу і злість.

Саморегуляція – це здатність біологічної системи відновлювати стабільний рівень тих чи інших функцій після їхньої зміни.

Свій життєвий шлях людина здійснює сама. Для організації здорового способу життя необхідно свідомо здійснювати дії, які при багатократному повторенні перетворяться в навички й обумовлюють здоровий спосіб життя.

Біологічна саморегуляція діє незалежно від волі людини, а валеологічна потребує вольових зусиль, цілеспрямованої праці над собою.

Складові формування саморегуляції:

- уходження людини в природні біологічні ритми (добові, тижневі, сезонні);

- енергетичний і пластичний обмін організму людини із навколишнім середовищем (харчування, режим, благоустрій життя);

- психічна саморегуляція – уміння управляти собою, керувати свої емоції, поведінку (аутогенне тренування – це навички самонавіювання);

- фізична культура як засіб інтенсифікації всіх процесів в організмі;

- гігієнічна культура.

Саморегуляція як валеологічне явище поєднує всі названі компоненти, обумовлюючи валеологічну культуру особистості.

---

Дата добавления: 2015-07-15