Охарактеризуйте напрямки методичної роботи вчителя початкових класів по впровадженню традицій здорового способу життя.

Валеологічні традиції базуються на розгляді людини як біосоціальної системи, в основі життєдіяльності якої покладено самозабезпечення, самовдосконалення. Валеологічні традиції, звичаї та обряди, які супроводжують дати, свята та інші урочистості народного календаря, передбачають різні види трудової діяльності, спосіб харчування, стиль спілкування і поведінки, що відповідають біоритмам природи і людини.

З точки зору валеології, якістю людини як елемента суспільної системи є здоров’я, а самої суспільної системи – гуманізм.

Основні напрямки методичної роботи вчителя по впровадженню традицій здорового способу життя:

1. Традиції народної культури здоров’я.

Традиції народної культури здоров’я, які ми знаємо з історії, літературних джерел, фольклору, включають такі характеристики способу життя:

Чистота тіла та охайність. У всіх родинах існував непорушний звичай: уставши, дівчина мусить насамперед дати собі лад – розчесати волосся і заплести косу. Здавна вважалося найбільшим нехлюйством братися за будь-яку роботу чи сідати за стіл із розплетеною косою. Споконвіку дівоча коса була візиткою охайності.

Загартування: ходіння босоніж по ранній росі, яка вважалася цілющою; купання в річці (вода і вогонь мали необмежені сили проганяти і відвертати лиха); активна рухова діяльність, що супроводжувала ігри дітей на свіжому повітрі тощо.

Вплив слова на здоров’я людин: людські слова можуть бути цілющими і згубними. Прокляття шкодять, благословення лікують тіло і душу. Тому з давніх часів у народі засуджували грубі вислови, прокльони, а найпоширенішими привітаннями українців є побажання здоров’я (це побажання закладено в багатьох щедрівках і колядках). Профілактика і засудження шкідливих звичок – п’янства, паління, зради, знайшли відображення у прислів’ях в приказках: «Пиття не доводить до пуття». Народна мудрість застерігала людей від тих страждань, які несе в собі горілка: «Горілку полюбив – родину залишив».

Учитель повинен залучати учнів до занять спортом, танцями, співом, малюванням, вишивкою. Ці засоби відіграють позитивну роль у профілактиці шкідливих звичок.

2. Валеологічні функції української родини.

Турбота про майбутнє покоління молодят: під час весілля заборонялося вживати спиртні напої.

Обряди, пов’язані з народженням дитини (вагітні жінки звільнялися від дотримання посту; великого значення надавали психічному стану жінки; передродові обряди повинні сприяти нормальному протіканню вагітності).

Поняття «честь» (для дівчини честь – це незайманість, для парубка – це відвага, спритність, сміливість; честь одруженого чоловіка – відповідальність за добробут родини, виховання дітей, пошанування дружини; честь заміжньої жінки – збереження подружньої вірності, шанобливе ставлення до чоловіка, народження та виховання дітей).

Загальний мікроклімат сімейного життя, його настрій, уклад створювалися завдяки щирій материнській ласці та небагатослівній любові батька.

Для забезпечення домашнього затишку і сімейної злагоди в українських родинах мав звичай прощення одне одному всіляких образ, провин, гнівань напередодні великих християнських свят – Різдва Христового, Великодня.

Праця була основою виховання в українській родині. До неї залучали всіх членів родини, за винятком тяжкохворих. Діти в основному були пастухами. Почесне місце відводилося хліборобській діяльності.

3. Валеологічні основи побуту українців.

Українська хата була осередком здоров'я. Хати будували із глини (тому була прохолода влітку та тепло взимку). Горище і солом’яний дах ще більше сприяли теплоізоляції житла.

Піч мала лікувальне та профілактичне значення, адже її будували з глини (для українців це був природний бальзам, енергетичний продукт із внутрішніми вібраціями, близькими до вібрацій здорових клітин людини).

У своїй хаті українці завжди підтримували чистоту: її щодня замітали, регулярно білили стіни та піч (за традицією — білили тричі на рік). Народні звичаї не рекомендують залишати на ніч немитий посуд (“а то домовик гриматиме ложками та мисками”).

Люди розуміли, що бруд, пил призводить до захворювань, робить людину слабшою, уразливішою до хвороб. З метою очищення житла навколо дверей та вікон розвішували часник і різні трави, а долівку посипали чебрецем, м'ятою, полином, ромашкою. Крім того, у кожній українській хаті вирощувалися кімнатні рослини (герань). Багато свят супроводжувалися прикрашанням житла різним зіллям (наприклад, Зелені свята). Це могло бути зелене гілля клена, липи, ясеня, осики.

---

Дата добавления: 2015-07-15