Проблеми сучасної соціальної філософії

Соціальна філософія - визначає специфіку і тенденції розвитку людського суспільства, механізми його утворення та закони існування, місце в ньому людини, соціальну будову суспільства, рівні і форми його організації, спрямованість та сенс людської історії, духовні основи суспільства.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства: праця (специфічно людська доцільна діяльність), спілкування (колективний характер діяльності і життя), свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).

В сучасній соціальній філософії усвідомлення поняття «суспільство» пов'язане з інформаційною революцією, з новим баченням світу.

Характерне для філософії кінця 19-20 ст. протиставлення раці­ональних та ірраціональних засад людського буття, що знайшло яскраве вті­лення в соціальній філософії

1.Новітня соціальна філософія в раціоналістичній традиції (РТ).. Традиції успадковані від романтичних (історіософських) концепцій принцип історизму і зосереджується на специфіці соціального буття, яке суттєво відрізняється від буття природи. Соціальна філософія 19 ст. прагне виявити й описати сутність феномена соціальності. Для цього вона залучає наукові емпіричні методи й претендує стати окре­мою науковою дисципліною. Так, починає входити термін «соціологія» (ввів Конт). Пізнання соціальності здійснюється, щоб допомогти людям опанувати соціальний світ, ефективно його впорядкувати, організувати й збагнути смисл та призна­чення людської історії.

Слід чітко бачити відмінність між соц.філ. та соціологією - якщо знання про соціальні явища охоплюють їх як цілісну систему, що включає в себе зв’язок його складників. Якщо воно спрямоване на пізнання сутності соціального буття і спрямованість його розвитку та на визначення місця і ролі людини в соціальному світі, то воно є філософським і виражає собою предмет соціальної філософії; соціологічне пізнання, використову­ючи наукові методи, досліджує соціальні явища як міжособові зв'язки в конкретних сферах соціального життя: політиці, економіці, культурі, а також у соціальних групах, класах, у суспільстві в цілому, беручи його в якомусь конкретному зрізі - моральному, правовому, релігійному тощо.

2. Соціальна філософія в ірраціоналістичній традиції.

На противагу раціоналістичним ученням, (що шукають основу соціального життя в структуруючих та впорядковуючих факторах,) у цього періоду постають ідеї, пов'язані із визнанням волі до життя (в протилежність розумові єдиною універсаль­ною основою всього сутнього.) Глибинні витоки цих ідей укорінені в неоплатонічному вченні про Абсолют - ірраціональну духовну субстан­цію, що виявляє себе як нестримний нурт творчої енергії.

Ірраціоналістичний напрям соціальної філософії ставить проблему щодо взаємодії раціональних та ірраціональних рушійних сил історії. Він під­креслює руйнівну роль розуму та породженої ним цивілізації для природних основ людського буття. Вічній, незмінній, самодостатній, нестримній у своєму життєвому пориві природі ця філософія протиставляє світ культури, який втілює не силу, а слабкість людини. У своєму теперішньому стані культура вказує на вичерпання природних життєвих ресурсів людства.

Людина не здатна усвідомити причини та рушійні си­ли своєї соціальної поведінки, ставити та досягати в цій сфері осмисле­ні завдання, а чи соціальне життя - це лише ілюзія свідомої діяльності, а насправді людина перебуває під владою незрозумілих їй сил.

Дата добавления: 2015-07-17