Антропоцентризм філософії Відродження

Епоха Відродження (15-16 ст.) приходить на зміну середньовіччю як наслідок занепаду феодальних соціальних інституцій і становлення буржуазного суспільства.

В сфері культури епоха Ренесансу(від фр. - відродження). утверджує новий тип духовності, орієнтований на людину, тобто тип гуманістичної культури.

Характерними ознаками культури цього періоду були такі:

1.Світський, не-церковний характер культури Відродження; 2.Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки; 3.Ствердження людської естетично-художньої спрямованості культури в противагу релігійній; 4.Повернення до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філ-х вчень Відродження; 5. Широке використання теорії «подвійної істини», тобто право науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування; 6. Переміщення людини, як основної цінності, в центр світ центр філософії.

В оцінці людини Відродження розриває з традиціями середньовіччя. Це виявляється в тому, що воно замінює «Теоцентричний» тип світогляду, притаманний середнім вікам, на «антропоцентричний», тобто світогляд орієнтований на людину. На цій основі формується нова гуманістична філософська антропологія. Мислителі Ренесансу не заперечують існування Бога, але вони «підносять» людину до рівня Бога. Людина це не «тварь», а творець. Людська природа (тіло людини) не є носієм гріховності, з якою потрібно боротися, а є основа творчого людського начала, закладено в ній Богом.Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва пози­ція, з'являється відчуття особистої сили та таланту.Метою життя є не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. Отже, однією з характерних рис епохи Відродження є - гуманізм.

В тлумаченні гуманістів Відродження творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя, свої людські якості.

В основі такого підходу до людини лежать два принципи. По-перше, уявлення про безмежні можливості вдосконалення людської природи, завдяки зусиллям самої людини. Бог лише закладає в людину певні можливості (задатки), а їх реалізація і розвиток залежить від самої людини. По-друге, уявлення про те, що людина, яка має вільну волю, сама приймає рішення стосовно своєї поведінки і тим самим сама визначає свій життєвий шлях. Індивід — творець свого життя.

Отже, якщо в епоху середньовіччя вважалося, що лише Бог має повну свободу і тільки він визначає людське життя, гуманісти Відродження стверджують: людина теж володіє свободою.

Відродження поставило у центр філософії людину, а не Бога. Внаслідок цього у філософській та й культурній проблематиці постає питання про шляхи вдосконалення людини, виховання у неї справжніх чеснот: адже людина істота вільна. І вона повинна вміти правильно користуватися своєю свободою.

Дата добавления: 2015-07-17