Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Гуманістична історіографія італійського відродження: головні етапи та постаті.

Читайте также:
  1. Вибір теми й етапи підготовки курсової (кваліфікаційної) роботи
  2. Візантійська історігорафія-етапи і головні здобутки
  3. Візантійська історіографія. Амміан Марцеллін.
  4. ВНУТРІШНЯ ТОРГОВЛЯ Й ЇЇ ПРЕДМЕТИ, КИЇВ І ГОЛОВНІ ТОРГОВЕЛЬНІ ДОРОГИ, ВІДНОСИНИ ВВОЗУ ДО ВИВОЗУ, РОЗВІЙ КРЕДИТУ
  5. Глобалізація: головні тенденції розвитку на межі XX-XXI ст..
  6. ГОЛОВНІ ЗОВНІШНІ ОЗНАКИ.
  7. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.

Італійське Відродження у своєму розвитку пройшло кілька етапів. Ранній гуманізм, коли нові віяння стали надбанням невеликої групи осіб — поетів і письменників, охоплює другу половину ХІV ст. У ХV ст. (кваттраченто) гуманізм перетворився у могутню культурну течію, захопивши своїми впливами більшість європейських країн. ХVІ ст. (Високий Ренесанс) позначене охопленням гуманістичним світоглядом усіх сфер суспільної свідомості, зародженням раціоналістично-наукових засад пізнання. Ранній гуманізм ХІV ст. висунув програму побудови нової культури, зверненої до людини й проблем її земного життя, застосувавши переважно літературно-поетичні і мовно-лінґвістичні засоби з метою “очищення” від схоластичних нашарувань і спотворень античної традиції, а також переведення погляду з об’єктивно-божественого світу до світу внутрішньо-особистісного, людського, емоційно-почуттєвого. Гуманісти всіляко підносили поезію, гармонію слова і думки, протиставляючи їх теологічно-схоластичній культурі. Зразками для

них були античні мислителі, котрі сприймали світ через власні емоційно-моральні переживання. Власне розробка принципів нової філології, пов’язаної з критичним вивченням текстів античних рукописів, насамперед римської літератури і публіцистики — Горація, Овідія, Вергілія, Ціцерона та інших — послужила підставою для Гуманізму. Відродження відкрило античність як би наново. Пошук й прочитання рукописів античних авторів захопили гуманістів. Візантійські вчені, котрі з кінця ХІІІ ст. напливали до Італії, познайомили їх з грецькою мовою і культурою.

Особливу роль у цьому відіграв приїзд 1396 р. у Флоренцію константинопольського грека Мануїла Хрисолора, який чотири роки викладав грецьку мову у Флорентійському університеті, а потім ще два роки у Павійському. Візантійці переклали латиною незнані на Заході твори Гомера, Софокла, Геродота, Фукідіда,

На початку ХV ст. гуманізм перетворився у потужний культурний рух, який здобув переваги у Флоренції, Мілані, Неаполі, Венеції та інших італійських державах. У Італії, а потім у інших країнах Європи гуманісти об’єднувалися у вільні товариства, які за античною традицією називалися академіями: Римська академія Лета, Платонівська академія Фічіно у Флоренції, Академія Альда у Венеції тощо.

Поступово рух перемістився до університетів, для яких гуманісти розробили комллекс гуманітарних дисциплін — т.зв. моральних наук, серед яких на першому місці були граматика, риторика, філологія, історія, педагогіка, філософія. Найважливішим внеском гуманістів в історіографію була секуляризація історичної думки. У їхніх працях історія відривалась від теології і перетворювалась у світську галузь знання.

Честь відкриття історичної ретроспективи в європейській культурі належить Франческо Петрарці. Він першим усвідомив свій час як щось нове відносно недавнього минулого й античності. Це призвело до відкинення періодизації всесвітньої історії за шістьма віками чи чотирма монархіями і запровадження нового поділу — на “давню” (античність), “середню” (середні віки) і “нову” (“відродження” античних традицій).

Першим істориком-гуманістом вважається згадуваний вище Леонардо Бруні з Ареццо. Ще в юнацькі роки він здобув популярність як перекладач творів античнихавторів, а також Прокопія Кесарійського. Головні його праці “Коментар до подіймого часу” та “Історія флорентійського народу у 12-ти книгах”. Над останньою працею вчений працював близько тридцяти останніх років життя, так і незавершивши. Праця стала “програмною” для розвитку гуманістичної історіографії На відміну від теологічної історіографії Бруні описав діяння людей у рамкахдержавних утворень, а їх наслідки пояснив моральними якостями видатних осіб

Флавіо Бьондо Найважливішою його книгою слід вважати “Декади

історії від часу падіння Риму” Загальна оцінка всього періоду була запозичена Бьондо з теологічної доктрини — “покарання” за гріхи людські Лоренцо Валли. Завдяки неабиякій особистій сміливості Валла як ніхто інший високо підніс принципи наукової критики, насамперед філологічної, будучи блискучим знавцем латини. трактат “Роздуми про підложність так званої Дарчої грамоти Константина”. З допомогою переконливих суджень і філологічної критики вчений зумів довести фальсифікат т.зв. грамоти Константина Нікколо Макіавеллі _ твори- (“Монарх”, “Роздуми з приводу перших десяти книг Тіта Лівія”, “Історія Флоренції” та ін.) мислитель піддав аналізу минулий і сучасний йому досвід політичної діяльності, зробив висновки про її властивості. Історія служила йому тим тлом і матеріалом, з якого виростали узагальнені міркування про політику в цілому. Як праґматик у історії він високо цінував минулий досвід і пропагував його роль у підготовці державних мужів. Будучи прихильником республіки, Макіавеллі тим не менше виступав за сильну абсолютистську владу, котра, на його думку, могла втілити в життя гуманістичні ідеали справедливого правління. У Макіавеллі хід історії залежить від видатних особистостей — політиків. Людська природа завжди залишається незмінною: у всі часи дії людей визначались двома почуттями — бажанням і страхом. Гуманістична історіографія підійшла до усвідомлення факту змінності суспільних ідеологій в залежності від епох, а також визнання ролі соціальної організації (держави) та її впливу на людське життя.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 220 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Історична творчість геродота | Історіографія еллінізму,полібій | Візантійська історігорафія-етапи і головні здобутки | Характерні риси,етапи розвитку і жанри історіографії європейського середньовіччя | Творчість аврелія августина. | ЄВРОПЕЙСЬКЕ ІСТОРІОПИСАННЯ VI_VIIIст. | Творчість Беди Достопочтенного | Європейське історіописання 9-11 ст. | Європейське історіописання 12-14 ст. | Візантійська історіографія. Амміан Марцеллін. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Основні риси гуманістичної історіографії.| Леонардо Бруні.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)