Читайте также:
|
|
Аврелій Авґустин (354-430) – єпископ, ритор і філософ, основоположник і засновник християнського філософського вчення – авґустинізму. Життєвий і творчий шлях Авґустина. Основні твори: “Проти академіків”, “Сповідь”, “Про Трійцю”, “Про державу Божу”, “Про земну державу” та ін. Неоплатонізм – джерело філософського
вчення Авґустина Найбільш завершений вигляд теологія історії раннього християнства знайшла у праці єпископа м.Гіппон у Північній Африці Августина (354-430 рр.) “Про Град Божий” (“De Civitate Dei”). Твір створювався у драматичних обставинах, коли 410 р. Рим був захоплений і пограбований остготами Алариха. Освічені сучасники сприйняли цей факт як початок “кінця світу”. Видавалося неприродним, що Рим — “владика всесвіту”, “світоч цивілізації” був повалений ордою варварів. Августин, спираючись на Святе Письмо, подав християнську версію історичного розвитку, якій судилося на багато століть стати “альфою і омегою” християнського світобачення. Він не тільки відвів від християнства звинувачення в тому, що падіння Риму було покаранням богів за “зраду” римлянами поганських культів, але відповів на більш загальне питання: що нового внесло християнство у історичну свідомість європейських народів? У знаменитих творах «Сповідь» і «Про град Божий» він ратує за дотримання християнських моральних заповідей, які повинні закріплюватися законами або звичаями держави. Тут викладені основні положення християнської концепції світової історії, характерними рисами якої є божественна зумовленість, фаталізм. Августин писав, що вся історія людства є розвитком двох держав: «Граду Божия» і «Граду земного» — гріховного, у якому царює диявол. Держава земна — створення людське, її ціль тимчасова, вона створена насильством, тримається примусом. Тільки до церкви, як до земного прообразу божественного порядку, підходить визначення держави, дане Цицероном, тому що лише в ній право і істинна справедливість. «Град Божий», стверджував Августин, заснований на любові до Бога, що доходить до презирства себе. «Град земний» заснований на любові до себе, що доходить до презирства Бога. Така держава визначається ним як зібрання людей, об´єднаних суспільним зв´язком. В її основі лежить суспільний договір, зміцнений законом чи звичаями держави. Але в порівнянні з «Градом Божим» вона позбавлена вищої моральної сили і має єдину мету — «охорону земного світу», підтримку соціального порядку. Гріховність державно-правового життя виявляється, відповідно до Августина, у пануванні людини над людиною, в існуючих відносинах покори, панування і рабства. Такий порядок він називає «природним». Рабство не створене ні природою, ні правом народів: «гріх — перша причина рабства».
Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 168 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Характерні риси,етапи розвитку і жанри історіографії європейського середньовіччя | | | ЄВРОПЕЙСЬКЕ ІСТОРІОПИСАННЯ VI_VIIIст. |