Становлення категорії буття в античній філософії

При вивченні досократичної філософії доцільно виділити дві школи: мілетську і елеатську. Засновником мілетської школи був Фалес (7-6ст.дон.е.)шукає першопочаток світу у воді, і його послідовники Анаксімен в повітрі, Геракліт у вогні. За Гераклітом буття мінливе, є у постійному русі і боротьбі, ним все починається і все закінчується (як полум’я спалахує а потім згасає).

Якщо представники мілетської школи клали в основу світу якусь матеріальну стихію (воду, вогонь і т.д.), то в елеатській філософії вперше виділяється в якості такої основи неконкретне і нематеріальне начало, яке позначається поняттям "буття”. Парменінд поділяє світ на істинний і не-істинний. Істинним є буття, оскільки воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі. Світ конкретних речей є неістинним буттям, адже речі постійно змінюються, сьогодні вони інакші, ніж вчора, а завтра і зовсім зникають.

Емпедокл вважав що всі речі світу складаються з чотирьох „коренів”: води, вогню, повітря, землі, а також дві первісні сили: любов та ворожнеча. Самі по собі корені незмінні і вічні, їх взаємовідносини і поєднання створюють світ, і зміни в ньому.

Демокріт запровадив іншу, ніж у елеатів, передумову: існує не тільки буття, але й небуття. При цьому він уявляв буття як атоми, а небуття як порожнечу.

Наш зір заважає нам бачити першоначало - атоми - тверді і граничне малі згустки матерії, які осягаються лише розумом і відрізняються неподільністю, формою, величиною і порядком розміщення. Оскільки між атомами існує порожнеча, можливий рух. Таким чином, якщо у елеатів сутність світу є єдина і незмінна субстанція, то у атомістів — множинна і рухома.

Немає ніякої надприродної сили, яка управляє атомами і світом в цілому. У світі діють тільки механічні закони. Розуміння світобудови, яке запропонував Демокріт, виявилося найпослідовнішим матеріалістичним вченням, яке тільки знала антична думка.

Зенона називають винахідником діалектики, яка постає у нього як мистецтво міркування і суперечок. Міркування Зенона, тобто стислий умовивід, а також апорія — непрохідність, безвихідне становище.

За допомогою апорій Зенон доводив одиничність буття. Увесь хід думок Зенона говорить, що буття у нього є просторовим явищем, що існуючим, у його розумінні, є те, що має величину або просторовий об'єм.

Аристотель шукає розв'язки давньої проблеми, а саме: як узгодити сталість буття, суть речей з мінливістю явищ і чим є те дійсне, тривале, сутнє серед мінливих явищ світу. Платон шукав розв'язки цієї проблеми у світі ідей, а не в самих речах. Власне це стало предметом критики вчення Платона з боку Аристотеля.

Дата добавления: 2015-07-17