Філософія серця П. Юркевича та український романтизм.

Виразником «філ.серця» був філософ Панфій Юркевич написав працю «Серце та його значення в духовному житті людини». На відміну від Сков., філ. якого була практичною, він прагне побудувати теорію філ.серця. Теоретично обґрунтувати, що серце центр людської особи. Призначення серця – воно осердя, неповторності кожної людини, це несвідомі порухи людської душі, які зумовлюють собою людські думки, поведінку, вчинки. Він стверджував, що Кант правий, бо розум має поставити межі, бо ідеї розуму виходять з несвідомого центру – серця. Філ. серця Сковор. і Юркевича стала філ. базою романтичного світогляду в Укр. Юркевич вважав, що істина відкривається не тільки мисленням, а й серцем, бо пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. В процесі сходження до істини знання пов’язане з вірою, яке є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові не можна пізнати Бога; найвища сходинка в процесі сходження до абсолютного (Бога), є вже містичним спогляданням. Те, що може існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через ціль платонівської ідеї добра.

У Ром-мі образ природи розглядається як одухотвореного, живого цілого. У природі вбачається джерело творчого натхнення, вона починає розглядатися крізь призму людських переживань і настроїв. У розкритті таємниць живої природи і людської душі віддається перевага не розуму, а почуттям, художній уяві, підсвідомим виявом людської душі, які вкоріненні зокрема у народному дусі, його мудрості і творчості.

Ром-на традиція відкриває у людині глибинні суперечності божественного і демонічного, звертає увагу не тільки на розумність і доброту як природні властивості людини, але й на темні, ірраціональні сторони її душі. Ром-му притаманна ідея неповторності і надзвичайної цінності особистості (антропоцентризм). Ром-не світобачення є усвідомленням розладу між ідеалом і дійсністю і, разом з тим, - всеохоплюючою жадобою оновлення і досконалості, прагненням здійснити ідеал. (М.Гоголь, П.Куліш, Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Юркевич, Д.Донцов).

Ідеї цієї філ. відповідали представникам нім. Ром-му (Фрідріх Шлеєрмахер, Шлегер, Нова ліс). Суть ідей полягає в тому, що світ скінчений і нескінченний. Ця нескінченність властива і внутрішньому світу людини, бо і зовн. і внутр. світ людини пройняті духовною основою Бога. Все створене Богом неповторне (і камінь, і людина), тому завдання кожного полягає у пізнанні власної неповторності. Згідно романтиків неповторним є і кожний народ, а пізнання неповторності є пізнанням і бога, і історії народу, тому призначення кожного народу – пізнати свою самобутність і бути незалежним від інших народів. Це воля Бога. Ром-ки вважали, що пізнання Бога, а отже себе (народу) вказують обранці Бога – герої. Для Сковор. це Хмельницький (написано в поезії «Свобода». Особливістю укр.. Ром-му стає його зв'язок з «філ. нац. ідеї», а також і релігійне забарвлення, прагнення поєднати антропологічні, соц. нац. ідеї з ідеями хрис-ва. серце є основа душевного життя. Розум — тільки світло, яке цю дорогу освітлює...
38. Світогляд та філософія кирило-мефодіївців.

Наприкінці 1845 — на початку 1846 р. в Києві було організоване таємне Кирило-Мефодіївське братство, що ставило за мету створення федерації вільних слов'янських республік. Серед учасників братства були М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шев­ченко. Костомаров Значний вплив на нього мала українська пісенна творчість, яку він тлумачив як романтичну символіку. Навколишній світ, природа, за Костомаровим, не є просто «бездушною матерією», вона перебуває у постійному зв'язку з духовним світом людини. Бог, створюючи світ, втілив у ньому духовне начало, яке сприймається людським серцем.

Костомаров є автором «Книги буття українського народу» написаного своєрідним «біблійно-пророчим стилем».Костомаров публікує велику статтю «Две русские народности», в якій робить спроб порівняльного аналізу української та російської ментальності. Відмінність між обома ментальностями, на його думку, формується остаточно вже в XII ст. Коротко принципові відмінності українського та російського менталітету зводяться, за Костомаровим, до таких моментів:1) у росіян панує загальність (Бог і цар) над особистістю, окремою людиною. Українець цінує вище окрему людину, ніж загал; 2) росіяни нетерпимі до чужих вір, чужих народів, чужих звичаїв, чужих мов. В Україні ж люди «звикли з незапам'ятних часів» чути в себе чужу мову й не цуратися людей з іншим обличчям та іншими звичаями; 3) росіяни — народ «матеріальний», українці прагнуть «одухот­ворити весь світ»; 4) росіянин мало любить природу, не плекає квітів, «має якусь ненависть до рослин». Українець любить природу, тому й «українська поезія невідривна від природи, вона оживлює її, робить учасницею радості й горя людської душі; 5) в суспільному житті росіян ціле панує над одиницею, загальне над окремою людиною, яка є цілком придавленою, пригніченою. Для українців такий порядок неможливий, вони цінують особисту свободу. У росіян панує насильство (монархія), в українців —добро­вільна спілка, «федерація». Надзвичайно суперечливою здається філософська позиція П. Куліша. Головна його позиція— спрямованість на «внутрішню» людину. «Глибиною» «внутрішньої» людини, уособленням її найпотаємнішого єства виступає в Куліша серце, яке нерозривно пов'язане з рідним краєм, батьківщиною, Україною. «Внутрішнє», «глибина» постійно протистоять «зовнішньому», «поверхні», що уособлюють усе вороже людині, все чуже рідному краєві, Україні. Із постійного змагання «внутрішнього» з «поверхнею» постає ціла низка антитез: минуле — сучасне, народна мова — штучна мова, хутір — місто, Україна — Європа тощо. Народну мову, просте слово Куліш вважає безпосереднім виявом екзистенційної «глибини» людського єства. Просте, щире слово Куліш протиставляє штучній мові літературних салонів як чомусь «чужому» (навіть «іноземному»). І хоча проста людина (близький до землі житель хутора, селянин) шанує «розумність» такого слова, яке походить із розуму («з голови»), в серці своїм, як правило, зовсім несвідомо береже рідне слово як найбільший скарб свого єства. Куліш навіть говорить про те, що існують дві мови: справжня, «мова серця», і штучна, «мова розуму».

у філософії Куліша, орієнтація на земле­робську культуру, яка «очищує» землю від «негіді», від усього зайвого та непотрібного, що оточує нас у міському житті (цій «безмежній вулиці»), яке робить нас однаковими, схожими одна на одну істо­тами. Так виникає поняття «хуторянської філософії» як філософії єдиної з природою, рідною землею людини-хуторянина, яка, мов дуб зелений, «твердо на своїй рідній землі стоїть».

Т.Шевченко (1814-1861 рр.) — український поет, художник, мислитель.

Надзвичайно важливий бік діяльності Т.Г.Шевченка — його непримиренна боротьба проти політики національного гноблення народів. Він відстоював демократизм у національному питанні, вважав за необхідне виховувати в народних масах пригноблених націй, почуття національної гідності, прагнення боротися за рівність. Філософія Шевченка виростає з ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає Шевченкова філософія. Філософський подвиг Шевченка полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші яка покірливо мовчала, посіяти надію, яка починається з оспівування свободи. Саме свобода є передумовою людського добробуту і щастя. До найважливіших книг усіх часі належить „Кобзар” – що наскрізь пройнятий прагненням свободи.

Поет високо оцінив Запорозьку Січ, яка відіграла важливу роль в історії України і становить її славну сторінку, була суспільно-політичними ідеалом Шевченка в минулому. Саме козацьке військо було могутнім двигуном, серцевиною всіх національно-визвольних козацько-селянських війн і повстань.

Хвилювала Т.Г.Шевченка й слов'янська проблема. Розв'язував він її з позицій революційного демократизму і братерської єдності слов'ян. Поет рішуче викривав реакційні антислов'янські та панслов'янські "теорії" пангерманістів і слов'янофілів.

Завданням К-М братства було: дати освіту людям, утворення федерації вільних словянських республік; скасування кріпатства.

Дата добавления: 2015-07-17