Неокантіанська концепція аксіології. Ріккерт, Вебер.

Аксіологія як теорія цінностей починається лише з поч. ХХ ст.. Першу теорію цінностей запропонували послідовники філ Канта, представники Баденської школи В.Віндельбанд і Г. Ріккерт. Вони відштовхувалися від таких висновків Канта – 1) загальне і необхідне не міститься в речах дійсності, а надається їм людським розсудком. 2) людському розуму властиві ідеї – напр., ідея бога, свободи, волі та ін., які дозволяють надавати явищам людської культури конкретних смислів.

Виходячи з цього, Ріккерт-Ве запропонували розрізняти індивідуальність у природі і сфері культури та історії. Для пізнання сфери природи можна застосовувати кількісні узагальнюючі методи, бо неповторністю індивідуального явища із одного і того самого класу можна знехтувати (напр., на одному дереві немає двох однакових листочків, але ми нехтуємо різницю і узагальнюємо).

Специфіка в сфері культури і історії така, що не можна в процесі дослідження зігнорувати неповторність явища культури чи історії, бо саме індивідуальність у цих сферах є тою цінністю, яку треба зберегти, щоб зрозуміти подію історичну чи якесь культурне явище.

Для аналізу явищ культури і історії, вони запропонували ввести поняття вартості чи цінності. Метод дослідження явищ історії і культ повинен бути не узагальнюючим, а індивідуалізуючим (ідеографічним). Цінність культ явищ у їх унікальності, тому тут слід запровадити ідеографічний метод та поняття цінностей.

Процедура дослідження полягає у емпіричному вияві загальних цінностей, під які підводиться цінність із меншим обсягом та об’ємом. Напр., твір Гофмана „Золотий горнець” і Гоголя „Вечір під Івана Купала” є романтичними. Це узагальнення, але зберігається іх індивідуальність.

Під цінностями Рік-В розуміють смисли, значення, які лежать над всяким буттям, Тобто не йдеться про їхнє існування, а лише про те, що вони значать. Ці значення дослідник віднаходить у своїй свідомості (трансцендентальній), тому це трансцендельтальна теорія цінностей.

Концепція Р-В найшла застосування в аналізі соц процесів. Так представник неокантіанства М Вебер (нім) вважав, що історія є реалізацією вартостей культури. Щоб зрозуміти хід історії, треба на думку Вебера застосувати ідеографічний метод та ціннісний підхід. Люди реалізують цінності у своїй діяльності, тому вихідним поняттям аналізу розвитку історії – „соціальна дія”.

„соц дія” включає в себе мету дії, смисл і спосіб дії. Мета і смисл обов’язково виражають конкретний зразок, схему ставлення до світу. Ставлення до світу обов’язково належить якійсь спільноті. У масштабах всього людства існували три світових ставлення людини до світу – 1) спосіб ставлення Конфуціанський – китайський, який виражений вектором життя як пристосування до світу. 2) індуістський – вектор життя – ізоляція від світу, 3) вектор життя - оволодіння світом.

Цим трьом способам ставлення до світу властиві одні і ті самі цінності. Основними з них є добро і розум. Добро виражено у формі братерської любові у первісних релігіях. Розум виявляє себе як логіка історичного процесу, яка полягає у постійному збільшенні раціональності – елементу здорового глузду в історії.

Щоб дослідити, як саме відбувається збільшення раціоналізації в історії він пропонує такі ідеальні типи соц дії – 1) афективний тип – люди, що належать до цього типу виходять із афекту, ситуації емоцій у своїх діях, 2) традиційний тип соц дії – люди цього типу у своїй поведінці виходять із звичаїв, звичок, традицій, 3) ціле раціональний тип – виходять із чітко поставленої мети і розроблених засобів її досягнення, 4) ціннісно-раціональний тип – виходять із цінностей, в які вони вірять і які наслідують.

Два перші типи переважають у традиційних сусп – перв, раб. Два останні у індустріальних, сучасних, але домінує ціле-раціональний тип.

Згідно з Вебером, суб’єктом історичного процесу, творцем є не маси, не класи, а окремі особи, в залежності від того, до якого типу соц дії вони належать та який щабель у соц ієрархії вони займають.

Дата добавления: 2015-07-17