Теорія пізнання І. Канта.

Кант (17-18ст.) одним з перших німецьких філософів сприйняв ідеї Просвітництва. Він вірив у прогрес людства і виставити все на суд розуму, що і вплинуло на написанні праці під назвою «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму».

Філософську спадщину Канта поділяють на два періоди: «докритичний» і «критичний»

У «докритичний» період він розглядає проблеми виникнення світу, вивчає філософію Нового часу і доходить до висновку, що існує різниця між суперечностями розвитку природи і в мисленні.

«Критичний» період у філософії Канта починається з характеристики знань. Він поділяє їх на досконалі та недосконалі. Недо­сконалі знання ми отримуємо на основі чуттєвого пізнання. Досконалі ж знання лежать за межами емпі­ричного досвіду, тобто є апріорними. Апріорне знання виражає не стільки суть пред­метів і процесів, скільки обов'язок, ідеал, до якого потрібно весь час прагнути.

У теорії пізнання Кант стверджує, що спочатку потрібно ви­значити можливості людини ( можливостей розуму) а потім вже пізнавати навколишній світ. Кант розрізняє «чистий розум» — абстрактне мислення і «практичний» розум — етичне вчення, етичні норми поведінки лю­дини у суспільстві. У пізнанні ми орієнтуємося на «чи­стий розум». До цього поняття Кант відносить чуттєве Пізнання, буденну свідомість і розум. Кантівське поняття «критика чистого розуму» означає ви­вчення їх потенційних можливостей в пізнанні.

Характерною особливістю чуттєвого пізнання у Канта є «річ у собі». Чуттєвий досвід, за Кантом, не дає зрозуміти людині сутності речей. Вони є для нашого пізнання речей - лише матеріали, але не речі самі по собі. Те, якими є речі самі по собі, людина не може знати на основі чуттєвих даних. На їх основі вона може судити лише про те, якими речі являються нам завдяки нашій чуттєвості. Тому річ з того боку, якою вона дається людині у відчуттях є “річ для нас”.

Але тим, як річ постає у відчуттях, вона воднораз ховає таємницю своєї сутності, тобто Кант стверджує, що за межами чуттєвого пізнання існує «річ у собі», про яку ми нічого не можемо сказати, а лише конста­туємо, що вона є. «Річ у собі» виконує такі функції: вона впливає на наші відчуття, але отримані відчуття не збігаються з власти­востями самої речі; «річ у собі» існує об'єктивно, незалежно від суб'єкта, який її пізнає; «річ у собі» знаходиться в сфері транс­цендентного (тобто є предметом віри); зрештою, «річ у собі»— це певний ідеал, недосяжний для людини, але до якого потрібно прагнути. Таким чином, на стадії чуттєвого пізнання «річ у собі» пізнати неможливо. Наше знання про «річ у собі» — це знання не змісту, а форми речі. Зміст пасивний, а форма активна. Апріорними формами чуттєвого пізнання Кант вважає простір і час.

Складовою частиною пізнання на рівні розсудку в Канта є пізнання себе, свого внутрішнього світу. На цьому ж рів­ні, з точки зору Канта, існують єдині форми пізнання всіх людей.

При пізнанні світу на рівні розуму Кант виділяє чотири основні ідеї й відповідно їх заперечен­ня. Ідея (теза) плюс заперечення (антитеза) становлять антино­мію. Антиномія у Канта (єдність протилежностей) означає, що теза та антитеза можуть бути доказані. Але Кант не поєднує протилежності, а протиставляє їх і на цій основі доходить висновку про неможливість пізнання навколишнього світу. Це спонукає його звернутися до проблеми практичного розуму, тобто до розгляду етичних норм поведінки людини.

В основі етики Канта лежить категоричний імператив: жити у злагоді з при­родою, діяти тільки на основі моральних норм, відноситись з по­вагою до себе і до інших людей.

Для реалізації категоричного імперативу в практичній діяль­ності потрібно дотримуватись трьох постулатів.

Перший — постулат свободи, людини буде вільною тільки тоді, коли вона підкоряється мораль­ним нормам. Другим є постулат безсмертя душі. Воно досягається через прагнення людини до моральних ідеалів. Оскільки мораль­ним ідеалом є Бог. Людина може лише наблизитися до нього але не може його досягти. Третій постулат —існування Бога; це логічно виходить із двох попередніх: для свободи волі та безсмертя душі потрібний Бог. Отже, він існує. Без віри в Бога неможлива віра у моральні норми, підкреслює Кант.

Дата добавления: 2015-07-17