Громадівська теорія місцево­го самоврядування

У другій половині ХІХ ст. виникла громадівська теорія місцевого само­врядування. В основі цієї теорії була ідея суспільства як федерації громад і невеликих груп. Її розробляли німецькі науковці О. Гірке і В. Шеффнер. «Згідно з громадівською теорієюмісцевого самовряду­вання остання роз­гля­дається як самостійна форма публічної влади (муніципальна або місцева влада), суб'єктом якої є територіальний колектив – елемент громадянського суспільства» [19].

Модифікацією громадівської теорії стала гро­мадсь­ко-господарська тео­рія. Її представники спробували обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від держави суб'єкта права та наголосити на господарському зміс­ті комунальної діяльності. [20] Також в літературі зазначають, що логічним продовженням теорії віль­них громад стала господарська (громадсько-гос­подарська) теорія місце­вого самоврядування, яка зробила спробу не тіль­ки обґрунтувати статус само­врядної громади як відмінний від держави су­б'єкт права, а й зробила акцент на змісті комунальної діяльності. Обидві теорії, теорія вільних громад і гос­по­дарська (громадсько-господарська) тео­рія, набу­ли свого розвитку у гро­мадській теорії місцевого самовряду­вання [21].

Господарська (громадсько-господарська) теорія місцевого самовряду­ван­ня намагалась обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від держави суб'єкта права та акцентувалась на змісті комунальної діяльності. Ця теорія організації місцевої влади виникла в результаті поступового розвитку положень теорії прав вільної громади у пристосуванні їх до умов, коли у процесі історичного розвитку ускладнюються правові стосунки між су­б'єктами суспільного життя і підвищується роль держави як регулятора цих стосунків. В основі громадсько-господарської теорії місцевого самовряду­вання знаходиться запозичене з теорії природних прав вільної громади поло­ження про те, що територіальний колектив – це елемент, насамперед, гро­ма­дянського суспільства. Місцеве самоврядування – недержавне за своєю при­родою і має власну компетенцію у сфері неполітичних відносин, до яких держава байдужа, а саме – у місцевих громадських та господарських справах. У ці місцеві справи держава не втручається і вони вирішуються самими територіальними громадами. Питання ж політичні відносяться до компе­тен­ції державної влади.

На думку деяких учених, основні поло­жен­ня громадівської теорії міс­це­вого самоврядування збіга­ються з концептуальними положеннями теорії вільної громади, однак на перший план висувається не природний характер прав терито­ріальної гро­мади, а недержавна, переважно господарська природа діяльності органів міс­цевого самоврядування [22]. Вказані концептуальні за­сади міс­цевого са­мо­вряду­вання Н. Камінською визначаються як підстави виділення госпо­дарсь­кої (громадсько-господарської) теорії, яку іноді виз­начають як сус­піль­ну чи громадівсько-державницьку. Саме під її впливом у Росії були про­ве­дені земсь­ка (1864) і міська (1870) реформи Олександра ІІ. Учена також вва­жає, що саме теорія вільної громади та господарська (гро­мадсько-госпо­дарська) теорія отримали свій розвиток у традиційній на сьо­год­нішній день грома­дівській теорії місцевого самоврядування, сутність якої полягає у на­дан­ні місцевій громаді права самостійно реалізовувати свої гро­мадські інте­реси та визначені законом права і зберігає за урядовими орга­нами право уп­рав­ляти виключно державними справами.

До основних ознак місцевого самоврядування ця теорія відносить:

- протиставлення територіальної громади державі, громадських інте­ресів – політичним;

- повна автономія органів самоврядування, державні органи ві­да­ють лише державними справами;

- зосередження всіх місцевих справ у віданні самої місцевої спіль­ноти;

- в основу діяльності органів місцевого самоврядування при вирі­шен­ні питань місцевого значення покладений принцип «дозволено все, що не забо­ронено законом» [23].

Науковці, які підтримують громадівську теорію місцевого самовряду­вання, категорично заперечують державну природу влади територіальній гро­мад. Місцеве самоврядування, його органи не є складовою частиною дер­жав­ного механізму [24]. Німецький учений З. Баллейс наголошує, що му­ні­ципа­літети є передусім природними корпоративними одиницями, а їх автоном­ність випливає не стільки з державної влади, скільки із суверенітету народу, який має поважатися й забезпечуватися державою на прак­ти­ці [25].

О. В. Батанов вважає, що місцеве самоврядування – це недержавна за своєю природою самостійна форма здійснення народом своєї влади, тобто публічна влада територіальної громади. На його думку, Конституція України підносить право територіальної громади на місцеве самоврядування на рівень невід'ємного природного права місцевого населення самостійно вирішувати питання місцевого значення незалежно від державних структур у межах законів, власної фінансово-економічної бази згідно зі своїми інтересами. Під природним правом територіальної громади він розуміє сукупність (комплекс) прав жителів певних населених пунктів, наданих їм від Бога (природи), а тому священних і невідчужуваних від них. Саме тому таке природне право не залежить від законодавчого визнання чи невизнання його державою, яка за допомогою правових заходів лише впорядковує, зовнішньо оформлює само­врядну активність територіальних громад, не встановлюючи її [26]. Про­тив­ники, навпаки, стверджують, що в громадівській концепції місцеве самовря­дування постає швидше у формі благих, але пустих декларацій, ніж як реально наявний соціальний феномен [27].

Виявилося, що не можна дати точного розмежування справ власне об­щинних (місцевих) та внутрішніх справ державних, доручених для виконання громадам. Ті питання, вирішення яких здійснювалося органами місцевого самоврядування, не можуть вважатися суто суспільними та протиставлятися державним питанням, оскільки вони за своїм змістом (дорожній благоустрій, місцеві податки, завідування освітою, культурою, охороною здоров'я тощо) не відрізняються від місцевих завдань державного управління. Дані питання цікаві як з погляду місцевого населення, так і з боку держави [28].

М. Корнієнко стверджує, що громадівська теорія є досить архаїчною фор­мою організації місцевого самоврядування [29], на що Г. Аба­сов запе­речує, що певні ідеї вказаної концепції можна і навіть необхідно застосо­вувати при розробленні перспективної моделі міс­цевого самовряду­вання в Україні [30].

Прибічником громадівської теорії місцевого самоврядування був укра­їнський учений М. П. Драгоманов, який сформулював концепцію федерації вільних громад. У своїй праці «Історична Польща і великоруська демократія» він обґрунтував ряд важливих принципів локальної демократії: врахування національних особливостей кожної країни; самоуправління общин і областей у побудованій «знизу догори» політично вільній державі; свобода всіх «жи­вих складових частин народу», взаємозалежність політичної свободи і місце­вого самоврядування [31].

Громадівська концепція підтверджується практикою державотворення США. Адже добре відомо, що ця держава починалась із самоврядних громад переселенців-колоністів, які згодом об’єднались у державні утворення – штати, а ці останні у федерацію – Сполучені Штати Америки. Також указана теорія застосовується у правових системах Великобританії, Канади, Індії, Австралії [32].

Дата добавления: 2015-07-17