Читайте также:
|
|
Одним з перших зауважив потребу віднайдення засад цілісного погляду на суспільство, зокрема в його історичному аспекті, відомий італійський вчений Джамбаттиста Віко (1668-1744). Знайомство з античною літературою і працями Ф.Бекона наштовхнули його на думку охопити людські справи єдиною схемою (теорією). Уже в ранній праці “Про сучасний метод дослідження” Віко висловив думку, що людський розум не є однозначним критерієм досягнення істини у пізнанні, оскільки сам переживає періоди розквіту і занепаду, тобто змінюється, яскравим прикладом чого були античність і середньовіччя. З цього випливав висновок про “історичність” самого розуму. Але він потребував більш докладного обґрунтування. Численні наступні праці Віко поступово привели дослідника до потреби створення “нової науки”, котра б дозволила пояснити феномен суспільного життя і культури людства. Результатом творчих зусиль вченого стала грандіозна багатотомна праця “Підстави нової науки про загальну природу націй, завдяки яким виявляються також нові підстави природного права народів”. Для пояснення суспільного життя Віко запропонував брати не слово, не право, а “загальну природу націй”, тобто закон, що полягає у створенні “громадянського світу” (суспільства) і пізнанні “дійсного порядку речей”. Супроводжуючи виклад ідей книги посиланнями на остаточний критерій божественого провидіння, до якого спрямоване людське пізнання, вчений, однак, констатує свідомий і об’єктивний характер людської діяльності. Люди творять свою історію самі, хоча й у межах загального порядку, встановленого світовим Розумом. Цей порядок проявляється через “природні людські звичаї”, що виробляються ними у соціальному співжитті. Італійський вчений на величезному фактичному матеріалі переконливо показав, що усі результати людської активності — держава, інститути, матеріальна і духовна культура — виникали в певних обставинах відповідно до потреб людських спільнот, змінювались разом з обставинами і розумовим вдосконаленням. Вважаючи, що однієї філософії недостатньо для пізнання таких “змінних” речей як розвиток людської спільності, вчений пропонує “нову науку”, яка б поєднала раціоналізм філософії (стосовно “вічних істин”) з історичною змінністю людства, що виражена у набутті істиних знань через пізнання конкретного світу речей. Таким чином філософія і філологія у поєднанні з історією й дають у підсумку “нову науку”, котра у сутності є “філософією історії” (Віко цього терміну не вживав).
Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 157 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Натурфілософські підстави історіографії Просвітництва | | | Історичні погляди Шарля Луї Монтеск’є |