Історичні погляди Жана Бодена

Найповніший вираз історико-правовий напрям ренесансної історіографії знайшов у творчості Жана Бодена (1530-1596), вплив якого на французьку та європейську історіографії ХVІ-ХVІІ ст. був поважним. Життєвий шлях цього вихідця з “третоього стану” був нелегким — від ченця до королівського контролера і депутата Генеральних штатів. Ще за молодих років цей вихованець Паризького і Тулузького університетів написав працю “Метод для легкого засвоєння історії” (1566), що зробила його відомим. Через десять років після неї вийшла його класична праця “Про державу”, яка була перекладена на більшість європейських мов і отримала визнання. Названі вище, а також інші праці Бодена засвідчили непересічну громадянську сміливість, свободу думки, критичність мислення вченого. Випереджуючи свою епоху, Боден вважав історію окремою наукою з властивим їй методом, більш того, наукою складнішою від інших, оскільки природа, на його думку, є незмінною, а людство постійно змінюється. Власне мінливість людського суспільства (держави) навела вченого на думку про еволюцію людства від стану дикунства до цивілізації. Він звернув увагу на успіхи науки і техніки (книгодрукування, вогнепальна зброя тощо), які виявляли тенденцію до дальших досягнень людського генія. У цілому це ще не була ідея прогресивного розвитку, а лише здогадки про мінливість соціуму. Зміст історії Боден бачив у зародженні, розвитку і загибелі держав.

Відповідаючи на питання про рушійні чинники історії, він твердив, що такими є вільні волі людей, котрі творять історію в залежності від розумових інтересів. Завдання історика полягає у пізнанні цих розумових інтересів людей. Щоб їх зрозуміти, слід враховувати географічні умови, котрі впливають на психологію і звичаї народу, його культуру.

Проте найбільше в історії Бодена цікавило право. Він вивчив і порівняв законодавства різних народів, знайшовши в них багато спільних рис, котрі схилили його до думки про подібність функціонування політичних інститутів у різних країнах і дали підстави розглядати історію держав типологічно. Боден розробив методику критики джерел, яка в цілому повторювала вже знані зразки. Він докладно змальовував засади ставлення до історичних писань, застерігаючи, що необхідно мати на увазі наявність у кожного “творця” історії т.зв. “фальшивої свідомості”, тобто певних релігійних чи політичних поглядів, котрі породжують спотворення образу минулого, вносять у працю “забобони” і пересуди, які не мають нічого спільного з правдою. Боден рекомендував надавати перевагу тим авторам, котрі самі були учасниками подій, а крім того ще й “фахівцями”, тобто військовими, якщо йшлося про війну чи битву, політиками, якщо мовилося про управління державою і т.д.

Найбільшою оригінальністю відрізнялась думка вченого про всеохоплюючий характер історії, що включає в себе інші науки і служить не для розваг, а для засвоєння досвіду попередніх поколінь, кращого розуміння сучасності і передбачення майбутнього (політично-державного).

Вказана праця Бодена увійшла у згадуване синтетичне видання “Мистецтво історичного писання”, підготовленого 1576 р. у вигляді антології творів різних авторів, присвячених методиці історіописання. Поява такої збірки була симптоматичною, засвідчувала інтерес до теоретичних питань висвітлення минулого,

котре б не спотворювало його дійсного образу. Крім праці Бодена у антологію увійшли твори вже знайомого нам Ф.Патріці, а також А.Віппермана, Г.Миліеуса, Т.Цвінгера, С.Ф.Морзільо, Д.Хитреуса та ін. У більшості йшлося про роботу з джерелами, під якими розуміли історичну літературу.

Дата добавления: 2015-07-17