Історичні віхи розвитку позашкільної освіти в Україні

Проблема майбутнього підростаючого покоління завжди була предметом досліджень і турботи не лише філософів минулого (Платон, Аристотель, М.Ф.Квінтіліан, Г.Сковорода, М.Бердяєв, Р.Оуен, Ш.Фур'є та ін.), а і батьків, педагогів ще задовго до створення системи загальної освіти. Зародки позашкільних установ у вигляді програмних «повчань дітям», русько-слов'янських садово-городніх шкіл, братств, пластових об'єднань, гуртків і курсів хатнього господарства і т.д. розвивалися в різних умовах, не дивлячись на скрути життя.

Прагнучи навчити своїх дітей розумно господарювати, людство за всю свою попередню історію тими чи іншими формами дбало про майбутнє. В Україні, споконвічне землеробській країні, де змалку діти поруч з батьками залучалися до роботи на «землі», навчально-виховний процес за інтуїцією гармонійно об’єднувався з навколишньою природою. Уміння спостерігати за явищами природи, правильно поводитися у довкіллі, ставити між собою різні за масштабом і часом свого вияву процеси з елементами господарювання поступово закріплювалися в психології народу.

Важливою умовою формування всебічно розвиненої людини, виховання моральності, національної свідомості, одержання додаткових знань, умінь і навичок у системі «Природа – людина» є позашкільне навчання і виховання.

Позашкільна і позакласна робота – не лише важлива ланка педагогічних зусиль для здійснення додаткової освіти та виховання, організації активного дозвілля, трудової підготовки учнів та юнацтва, а й система пошуку, розвитку, підтримки юних талантів та обдарувань, формування у такий спосіб творчої еліти в галузі природознавства, техніки, мистецтва, ремесел, суспільної та підприємницької діяльності. Саме тому нова система національної освіти в Україні має забезпечити спроможність підростаючого покоління вийти зі стану кризи, подолавши споживацьке ставлення до природи [19].

На початку XX століття були організовані перші позашкільні заклади, діяльність яких в першу чергу була пов'язана з культурно просвітницькою роботою. Першими позашкільними об'єднаннями як факторами розвитку особистості були клубні об'єднання, спортивні майданчики, літні оздоровчі табори. Організатори позашкільної освіти та виховання намагалися протистояти консерватизму офіційної освіти та виховання і за мету ставили створення сприятливих умов для розвитку як індивідуальних якостей особистості дитини, так і формування в неї відповідальності, солідарності, товаришування. Грані позашкільного життя та різноманітність занять сприяли цьому. Виникнувши як самостійна діяльність, позашкільна робота набула педагогічного статусу завдяки розмаїттю видів, форм демократичної організації дітей та молоді. Які спиралися на прогресивні традиції народної педагогіки. Являючи собою частину соціокультурного середовища, позашкільні заклади своєю діяльністю завжди реалізовували принципи зв'язку освіти із життям, активно відгукуючись на всі зміни як у потребах власно дитини, так і суспільства в цілому.

Перші роки радянської влади стали часом розквіту позашкільної освіти. Саме тоді почали входити до життя цікаві педагогічні починання, з'являтися оригінальні форми організації дитячого життя; йшло інтенсивне становлення науково–методичної бази позашкільного руху, позашкільної роботи, позашкільної освіти. Велися наукові дослідження та спостереження за розвитком самодіяльності, творчих здібностей особистості, її інтересів і потреб, вивчалися колективні, групові та індивідуальні форми роботи. Позашкільна освіта була включена до загальної системи народної освіти.

Особливий імпульс розвитку позашкільної освіти, відділу позашкільних навчальних закладів був даний Першим Всеросійським з'їздом з освіти, який проходив у серпні 1918 р. в Москві. На з'їзді працювала позашкільна секція, яка розробила основні положення позашкільної освіти. Особливу цінність у розробці теорії позашкільної освіти являє «Енциклопедія позашкільної освіти» професора Є.М.Мединського. Яка побачила світ у 1923 році. Вона була одним з фундаментальних досліджень, яке мало теоретико-методологічний характер. Є.М.Мединський підійшов до визначення мети, змісту позашкільної освіти, визначаючи її безперервний процес, який супроводжує розвиток і формування особистості протягом всього життя людини.

Картина розвитку позашкільної освіти в радянські часи була надто яскравою, наповненою подіями і протиріччями. Видавалися десятки журналів, де регулярно друкувалися науково – педагогічні і методичні матеріали з позашкільної освіти, створювалися все нові і нові організаційні системи, які сприяли включенню дітей до активної творчої діяльності за інтересами, допомагали змістовно проводити час дозвілля та отримувати основи професійної майстерності. Відбувався інтенсивний розвиток теорії виховання, де ведучим визначається цілісний підхід до особистості вихованця. Саме в цей період були закладені основи теорії соціального виховання, теорії, яка за думкою А.С.Макаренка, виходила з того, що людина не виховується частинами [10,с.13].

Неперервна позашкільна освіта як підґрунтя юннатівського руху започаткована на державному рівні з 1925р. Це ознаменувалося відкриттям у Києві першої біологічної станції (в минулому Республіканська станція юних натуралістів), яка тепер називається Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді. З 1927р. розпочинає функціонувати перша технічна Станція; в 1931 р. була створена Республіканська дитяча екскурсійно-туристична станція. Паралельно створюються дитячі установи обласного та районного рівня.

В позашкільних установах використовуються нові і вдосконалюються уже відомі методи і форми проведення занять (екскурсії, гуртки, клуби, табори і т.д.). Навчально-виховний процес починає базуватися на принципах самостійної творчої діяльності учнів (лабораторії, навчальні ділянки, зимові сади, теплиці, тераріуми, акваріуми, метеорологічні майданчики). Починаючи з 1935 р. в Україні розвиваються нові структури позашкільних закладів. У Києві було відкрито Палац піонерів і школярів, розширилась мережа станцій юних натуралістів, техніків, клубів і секцій при промислових і сільськогосподарських підприємствах. Широкого розмаху в цей час набуває рух юних мічуринців, позашкільні заклади закладають фруктові сади, дослідні ділянки, живі куточки, ферми. Позакласна і позашкільна робота розглядається як один з важливих факторів виховання і поглиблення знань підростаючого покоління [ 19].

Перша половина XX століття стала часом, коли остаточно сформувалася система позашкільної освіти, що надало можливість стимулювати й розвивати здібності та інтереси дітей в сфері мистецтва, живопис, техніки, туризму, фізкультури і спорту, а також визначилися типи позашкільних навчальних закладів – спеціалізовані та комплексні(багатопрофільні). Сталими вже були зміст і форми роботи позашкільного навчального закладу. За думкою спеціалістів позашкільний навчальний заклад представляв собою своєрідну спільноту дітей та дорослих, яка характеризується цілеспрямованістю, різновіковим складом учасників, автономністю існування, циклічністю функціонування, різноманітністю і свободою вибору діяльності. Формальними і неформальними відносинами між дітьми і дорослими, можливістю дитини не залежати від стереотипу думки, яка притаманна оточуючим, можливістю виступати у новій соціальній ролі.

Пострадянська система освіти залишила для нас принципи позашкільного виховання, які складають фундамент та першооснови сучасної позашкільної оcвіти: масовість та загальнодоступність занять на основі добровільного об'єднання дітей за інтересами; розвиток ініціативи і самодіяльності дітей та молоді; різноманітність форм позашкільної освіти; врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей та молоді [10, с.13].

Особливого поширення юннатівський рух набув у повоєнні роки на Київщині. Для прикладу у 1946 – 48 рр. в усіх школах Обухівського району уже працювали природоохоронні, сільськогосподарські гуртки. Активну участь брали школярі у збиранні врожаю овочевих культур. З 1955 року почала працювати Київська обласна станція юних натуралістів, і тоді ж була організована Таращанська станція юних натуралістів. На її базі працювали 42 гуртки: ботаніків-рослинників, садівників, квітникарів, овочівників, рільників. У 60-ті роки в Київській області працювало уже 918 гуртків, а у 70-х роках та на середину 80-х – вже 1065 гуртків. В ці ж роки започатковані були гуртки юних тваринників, які працюють у розплідниках, вирощуючи свійських тварин нових перспективних порід. Так, у школах Васильківського району діяло 16 кролеферм, 5 мікроферм з відгодівлі великої рогатої худоби. Активно працюють діти в учнівських виробничих бригадах, набуваючи навичок сільськогосподарської праці[19].

Останні роки напередодні розпаду СРСР та утворення нової незалежної держави – Україна саме, стали періодом найвищого розвитку позашкільних навчальних закладів, які були складовою частиною соціуму. Саме в цей час визначилися головні напрями у змісті діяльності та склалася унікальна система роботи з дітьми, яка не мала аналогів у світі та включала чітко визначенні завдання, зміст і форми виховної роботи. Зміст основних видів позашкільної діяльності був зорієнтований на врахування вікових і особистісних особливостей дітей. Було сформовано своєрідну індустрію організації дозвілевої діяльності дітей та молоді. Позашкільні навчальні заклади були одним з основних виховних інститутів соціуму, посилювалася їх методична роль у розповсюдженні педагогічних знань, у пропаганді більш активних форм виховного впливу за місцем проживання, в індивідуалізації роботи з дітьми, які потребують особливої уваги суспільства. Крім того, значно посилилася роль позашкільних навчальних закладів у координації всієї виховної роботи в соціумі [10, с.15].

За часи існування незалежної України змінюється спрямування гуртків, їхня робота набуває наукового, науково-дослідницького характеру, переростаючи в секції МАН та НТУ. Мала академія наук Київщини існує з 1994 року, а зародилася ще в 1964 році в Криму, її мережею охоплено близько 350 дітей. Основні наукові осередки – Миронівський інститут селекції і насінництва пшениці ім. В.М.Ремесла, Інститут садівництва Української аграрної академії наук, Інститут зоології НАН України. Нині на Київщині діють 8 СЮН та ЕНцентрів, які охоплюють понад 5000 учнів.

З 1991 року координує юннатівську роботу в районах та містах області еколого-натуралістичний відділ Центру творчості дітей та юнацтва. Великого значення набули шкільні лісництва, де впроваджується форма організації суспільне корисної праці та реалізується принцип всебічного розвитку особистості підлітків. Вперше шкільні лісництва були організовані при середній школі № 4 м. Радомишля та Виступовицькій СШ Овруцького району.

Сімдесятип'ятирічний досвід засвідчив, що юннатівський рух – невід'ємна частина процесу виховання дітей, він сприяв і продовжує сприяти розвиткові самостійності, ініціативи, творчої активності, любові до рідної природи, орієнтації у виборі професії, розвиткові інтересу до науки, формує світогляд дитини.

Нині Національний еколого-натуралістичний центр здійснює координаційну роботу з науково-дослідної, інформаційно-методичної, природоохоронної та практичної діяльності. У структурі Центру працюють чотири відділи: біологічний, сільськогосподарський, екологічний та інформаційно-методичний.

Десять років тому в Центрі створено музей хліба, який є навчально-методичним центром з пропаганди в школах і позашкільних закладах та серед широкого загалу бережливого ставлення до хліба, поваги до праці вченого-селекціонера. З 1998 року на базі Центру працює Природничий ліцей, основна мета якого – збагатити учнів старших класів знаннями понад шкільний мінімум-стандарт, забезпечити ґрунтовну допрофесійну підготовку, створити умови для самореалізації та всебічного розвитку особистості.

За останні роки значно зріс фонд бібліотеки. Для кращого обслуговування читачів та педагогічних працівників Центру в бібліотеці працює програма "Природа і людина", яка включає такі розділи: "Зелене диво Землі", "Світ тварин", "Знай, люби, бережи", "Мандруємо по планеті і рідному краю", "Охороняється законом" тощо. Центр першим в Україні започаткував журнал для дітей і юнацтва "Паросток". "Паросток" ставить собі за мету допомогти читачам збагнути таємниці природи, усвідомити, що нині вкрай потрібні гармонійні взаємини людини з довкіллям.

Відбулися суттєві зміни в технічному оснащенні кабінету інформатики Центру. Отримані сучасні персональні комп'ютери, йде підготовка до створення локальної мережі. На базі НЕНЦ працюють 100 гуртків, клуби, кінолекторії, літня школа юних екологів, аранжувальників, тваринників, заочна біологічна школа та Мала академія наук талановитої молоді. З січня 2000 року учні НЕНЦ працюють в рамках програми Міжнародного співробітництва в сфері екологічної освіти та наукових досліджень.

Значна роль еколого-натуралістичних позашкільних закладів полягає у створенні системи пошуку і підтримки юних талантів, шляхів забезпечення творчої роботи з обдарованими дітьми, в організації дозвілля підростаючого покоління, а також наданні конкретних порад, як співпрацювати з природою, оберігати і примножувати її багатства [19].

Сьогодні вітчизняна система позашкільної освіти ґрунтується на історично зумовлених традиціях навчання й виховання особистості, створених представниками різних спільнот України й досвіді багатьох поколінь відданих своїй справ педагогів-позашкільників, суспільних та родинних цінностях, ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах і реалізується позашкільними навчальними закладами, творчими дитячими й молодіжними організаціями й об’єднаннями за місцем проживання, різними організаціями та установами у вільний від навчання дитини в загальноосвітній школі час.

Саме ці психолого-педагогічні та соціально-педагогічні особливості позашкільного освітньо-виховного середовища найбільш повно забезпечують умови ефективного розвитку творчого потенціалу дитини, її здібностей і талантів у сфері науково-технічної, художньої, еколого-біологічної, спортивно-технічної, фізкультурно-спортивної, туристично-краєзнавчої,реабілітаційної, військово-патріотичної, соціально-педагогічної, природно-наукової та іншої освітньої діяльності. У системі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України сьогодні діють 1493 державні та комунальні позашкільні навчальні заклади, зокрема 658 дитячо-юнацьких спортивних шкіл.

На початку XXI ст. в Україні діяло 1521 позашкільна установа, в яких займалося понад 1 млн. 250 тис. дітей. З ними працювало понад 3,5 тис. педагогічних працівників. На діяльність позашкільних закладів останнім часом певною мірою впливають органи самоврядування, розвиток форм якого залежить від розвитку різних видів гурткової роботи, змісту діяльності і завдань кожного конкретного колективу[4,c.7].

Дата добавления: 2015-07-17