V. Замість підсумку

Перший варіант цього есе було написано в Австралії, 1984 року⁸². Ця дата пояснює наголос на критичній оцінці позицій, що поширилися в Польщі як реакція на впровадження воєнного стану. Гадаю, проте, що критичне осмислення тих позицій та їхнього впливу на розуміння патрі­отизму потрібне й нині, що заклик щодо новочасного політичного реа­лізму актуальний і після політичної перемоги над комунізмом. Бо ж і сьо­годні турбота про втілення політики реалістично усвідомленого націо­нального інтересу зустрічає опір і критику з двох боків. З одного боку загрожує їй популістський волюнтаризм, що домагається узгодження політики з жаданнями й емоціями роз’ятрених мас; з другого боку тис­нуть на неї умовності, що обмежують свободу політичного маневру. Ні одне, ні друге не можна ігнорувати, і не лише з прагматичних підстав. Адже «воля народу» й захист умовностей є невід’ємними складниками демократичної легітимізації нового ладу. Кожний польський політик мусить про це пам’ятати. Проте, це не виправдовує ні пасивного підко­рення «волі мас», ні втечі у фундаменталістську зашкарублість. Активна політика національного інтересу – політика як «мистецтво можливого» – потрібніша нам сьогодні, ніж будь-коли.

Слід наголосити, що конкретний зміст цього припису визначаєть­ся, очевидно, способом окреслення національного самоусвідомлення поляка. Наведена вище типологічна схема свідомо абстрагується від цієї проблеми, бо стосується способів легітимізації патріотичної діяльності, а не типів та етапів національної свідомості. Це вимагає, гадаю, додат­кових пояснень.

Пропоноване есе неодноразово нагадує про факт, що польське національне самоусвідомлення в різні часи розуміли по-різному, але оми­нає проблему, яка багатьом читачам здається сьогодні особливо важли­вою: проблему співвідношення «польськості» та католицизму. Це ніяк не означає, що я легковажу цим питанням: цілком навпаки; проте я вва­жаю його за логічно окреме. Особисто я волів би якомога ширшого розу­міння «польськості»: вужчого, щоправда, за категорію суто політичну (не можна ж накидати польськість усім громадянам польської держави, незалежно від їх національності), але значно ширшого за штучно звуже­не, охоронницьке й загрожуюче нетерпимістю поняття «поляка-католи-ка». З формальної точки зору розрізнення трьох легітимізаційних засад -«волі народу», національних умовностей (або «ідеї нації») та національ­ного інтересу – не залежить від того, в який спосіб ми визначаємо націо-

Три патрютизми

нальне самоусвідомлення. Іншими словами, зберігає воно свою формаль­ну вартісність також і у випадку ототожнення поняття поляка з понят­тям «поляка-католика»: «воля народу» була б тоді волею «поляків-като-ликів», національні умовності – цінностями польського католицького традиціоналізму, а національний інтерес – інтересом поляків католиць­кого віровизнання.

Слід розуміти, що таке звуження справило б великий вплив на кон­кретний зміст патріотичних настанов. Це вказує на те, що кожна з наве­дених вище традицій польського патріотизму видозмінюється змістовно залежно від того чи того розуміння нації. Відображення всього багат­ства тих видозмін вимагало б, проте, окремої праці.

Дата добавления: 2015-07-17